На Прикарпатті буде незвичне видавництво


Видавництво "Дискурсус" оголошує про створення нової видавничої гілки "Брустури".

"Брустури" - новий видавничий бренд, який спеціалізується на гірській тематиці та духовній літературі, пише discursus.com.ua.

Перше видання - поетична книга "Карпати на трьох" Петра Мідянки, Назара Федорака та Івана Зеленчука.

Фрагменти з передмови Ростислава Чопика:

«Гуцулский дух – кров в жилах стине!» – абсолютно органічне, автохтонно-питоме життя в мові, природі, духові Гуцулії. Такого не придумаєш «погуцулившись», навмисно, – задля такого треба в горах родитись. І те, що тут жартома, не закасує поетичного флеру, не розвіює аромату суґестії, а нагадує радше «розумний жарт» «Енеїди», ствердившись у якій Котляревський написав класицистичну «Наталку Полтавку». І Василь собі так: по бурлескно-травестійних Чугайстрових бріхнях взявся плести класичні вінки сонетів. Як ви вже читали, їхній зірковий статус Мідянка кваліфікує «у чотири сплети». Тобто особливо старанно, празниково, адже на будень вистачає заплітати косу і трьома пасмами, нашвидкуруч.

___________________

Мідянка знає, що каже, бо вже й сам класик. Та при цьому трішки заздрить «набіло» криворівському війтові-дебютантові. «Йому на Криворівни кожний свій: Заїжджі гастролери і поети... Шестипелюста сволока розета, Різьблена бартка і вівчарський кий...» (а ще: колядники, серед котрих одвічно-довічним Березою; гімназисти, серед котрих довгий час викладав; краєзнавці, з котрими досліджує та видає гуцульську духовну спадщину, тощо).

Не так Петрові на його Широкому Лузі, де ціле життя вважався диваком, мало не дисидентом, і лише Державна премія вознесла «простого» вчителя в очах земляків, леґітимізувала «пророка у своїй вітчизні». До рідного Широкого Лугу Мідянка по-справжньому ввійшов аж через стольний Київ, однак у його закарпатському випадку оце штрафне коло має ще одну конотацію.

 

Переливчаста «срібна земля» – не тверда соборницька Гуцулія. Якщо Зеленчук має право спокійно гуцулізувати «все, що рухається», у Львові чи в Києві, не переживаючи, що його діялект і місцевий патріотизм можуть викликати ефект не лише естетичний та лінгвістичний, то Мідянці доводиться «українізувати» своє Закарпаття, апелюючи до соборницьких тем і пишучи таки літературною мовою, хоч і щедро інкрустованою місцевою колорито-екзотикою.

___________________

А Назар Федорак ще инакший. Живе у Львові, схильний до постмодернізму, тож його відстань до гір достатньо велика, щоби «погуцулитися»; проте недостатньо велика, щоби за грою та иронією затратити сердечний контакт із «тими верхами» і «тими поетами». Назар – щовакацій у Криворівні, а як пощастить – то й на Різдво, Великдень, – і завжди, коли пощастить (бо йому то й направду – за щастя), то від того він оживає і пише найщиріші свої вірші. Минулих вакацій він просунувся ще далі: похопивши Василя від його війтування, подався до Мідянки в Широкий Луг. Так було розширено традицію карпатського літування, вперше влаштовано «Карпати на трьох», зі сподіванням – не востаннє...