Олександр Солонтай: Добро повинне бути з кулаками…

Олександр Солонтай - експерт Інституту політичної освіти, безпартійний громадський діяч та один із ініціаторів об’єднання «Сила людей». Нещодавно інтернет-видання «Бліц-Інфо» провело з Олександром інтерв’ю і режимі онлайн. Найцікавіше з нашої розмови читайте нижче.

- От тільки на минулих вихідних відсвяткували 22 річницю Дня незалежності України. Скажіть, як експерт, відбулась Україна, як держава?

Коли українській незалежності минало перші роки, то всі сперечались, чи буде вона існувати більше, ніж ЗУНР, УНР. Потім порівнювали її з козацькою добою, та думали, що може так буде, як в період Богдана Хмельницького.  А сьогодні, у нас вже є повнолітні громадяни, що народились та отримали освіту вже в незалежній Україні.  На сьогодні дві третини людей до 35 років підтримують незалежність країни, і взагалі, навіть не сталять питання: бути Україні чи ні. Тобто, формально, Україна, як держава відбулась.

- А практично?

А практично, якщо згадати не про молодь, а доросле населення, яке колись голосувало за незалежність України 1 грудня 1991 року,  то люди хотіли  не тільки добробуту,  а й насправді були незалежними, вільними. Хоча тоді життя в економічному плані було навіть краще ніж зараз. Люди хотіли в додачу до того політичних прав  – свободи думки, вільного пересування, релігії, совісті. І з цього в нас зараз є багато, наприклад,  відносна свобода слова, віросповідання. Але за ці роки ми дуже багато потерпіли в економічному плані. І багато людей живуть на краю бідності, багато шукають кращої долі за кордоном. Багато зруйновано місць, де люди звикли працювати, а на їхнє місце не прийшло нових хороших місць оплачуваної, гідної роботи. І це зараз те, що найбільше турбує країну. На мою думку, поки не будуть вирішені базові економічні проблеми, люди не будуть вважати, що Україна є незалежною державою до того часу, поки не стануть міцно на ноги.

- Тобто, вона відбулась, але не до кінця?

Вона в процесі. Сьогодні почув дуже гарну тезу, про те, що Україна зараз народжується. Ці 22 роки, фактично, Україна стоїть на етапі коли заснувалося якість формальні речі, але зараз вона має відбутись в реальності.

Багатоосвіченої української молодіїде за кордон, щоб там жити та реалізуватись.Хіба це не фактор того, що Україні далеко до того, щоб відбутися, як державі?

Якщо не будемо вірити і докладати зусиль, то цей момент буде віддалятись. Звичайно, якщо в більшість активних людей думатиме, навіщо йому витрачати власну енергію та зусилля для того, щоб навести лад у своєму будинку, дворі чи країні. А буде пакувати речі,відкривати візу та йти працювати на найнижчі професії за кордоном, але тільки щоб втекти. Тобто, займаючи пасивну позицію цей процес буде відтягуватись.  Але, думаю, все ж таки ще є й інший фактор. Це те, що в перші роки була дуже велика суспільна дискусія щодо того,бути Україні незалежною державою чи не бути. Зараз ця дискусія знята. Потрібно говорити тільки про одне – як і що нам потрібно робити, щоб навести економічний лад.

Ти віриш у те, що зміна поколінь зможе змінити державу?

Так, вірю. Мені дуже подобається, як поводить себе те покоління, що народилась в незалежній Україні. Відчувається, настільки вона вільніша, настільки менше страху і остраху. На жаль, це поки що не компенсується соціальною відповідальністю. Але все ж таки це позитив.

- Але сучасна молодь росте в тій системі координат, яку потім і буде продукувати. І виходить замкнуте коло. А ті, хто намагається тут щось робити і покращувати свій двір, вулицю, місто, бачить, що боротися із системою дуже важко. Збирають речі, відкривають візу, і їдуть геть. Залишаються «системні» гравці.

Знову ж таки, система координат постійно змінюється. І світ змінюється. До прикладу,багато українців побували і пожили за кордоном, але не здали український паспорт. Багато вертається додому чи підтримує зв'язок з Україною. Тобто, система координат не є замкнутою. Те, що ми на кордоні з Європейським Союзом дозволяє нам побачити які кращі практики в тій чи іншій країні. Я не за те, щоб копіювати, а за те, щоб створювати свою модель. Для цього потрібно вивчати досвід інших країн, Азії, Європи.

- Але як виховати в українців бажання до змін? Як змусити дотримуватись законів? Силою?

Ми мусимо проявляти активність та привчати громадян до порядку. Ніколи не буде так, що ми приймемо гарні закони, і раптом все суспільство почне їх виконувати.  В доповненні до хороших законів потрібно хорошу систему контролю. Притому, не правоохоронну, а громадянську.  А силою людину ні до чого не змусиш, а тільки озлобиш. Коли діяти силовими, а не правовими методами людина починає оборонятися, а  не думати про те, що вона зробила неправильно. Я за правові методи.  Таке «виховання» потрібно здійснювати так, щоб людина пам’ятала про що воно було, а не про те, як потоптали його гідність потоптали. Це теж дуже важливо. От наприклад, чи можна грабіжника бити в міліції? Звичайно, що ні. Потри те, що він грабіжник. Ми ж його не вбити хочемо? Не знищити його здоров’я та гідність? Ми хочемо, щоб він поніс покарання і наступний раз він так не робив. Так самоі в дрібних питаннях. 

- Тобто, якщо мати вибір між силою слова і фізичною, то ти на боці сили слова?

Сили переконання. Є такий вислів: добро повинне бути з кулаками. Тобто, правда має вміти себе захищати. Якщо ми хочемо людей переконати, поширити певні цінності, програмні засади  і отримати від них консолідовану думку, іншого способу ніж сили слова, переконання не уявляю.

- Часто молоді люди,  потрапивши в органи влади, мають велике переконання, що їм вдасться все змінити. Та швидко розчаровуються, зіткнувшись з реаліями. Як це було в тебе, коли ти потрапив до обласної ради?

Трохи нетипово, адже перед тим, як стати депутатом обласної ради в 25 років, я вже співпрацював з Інститутом політичної освіти. Тому добре був знайомий із ситуацією в місцевих радах. До того ж, встиг побути 4 роки депутатом міськради. В мене не було завищених очікувань. Я більше розчарувався не від самого органу влади чи від прийнятих рішень, а від окремих людей, що не витримували спокус, сходили на корупційний шлях. І не вірили в людей. Я їх не засуджую, просто було прикро. Це найбільше мене вразило. Це важко, коли ти прираховуєш себе до певної групи людей, а вони «тушкуються».

- В тебе була така ситуація?

Так, коли більша половина членів фракції, з якою я зайшов до облради, змінило політичну позицію. Це було в Закарпатті в 2006 році, коли Партія Регіонів і Наша Україна зробили широку коаліцію і до того долучили дрібніші політичні сили, а від опозиції було «відтушковано» більше половини депутатів. За це їм були роздані певні комунальні посади, преференції. В принципі, нічого незвичайного не відбулося, окрім того, що заходили ж то разом. І виборець голосував  в пакеті. Фактично, він голосував за лідера на всеукраїнському рівні. Тому як і до того, так і після переконався в тому, що повинна бути тільки виборча система - мажоритарні округи і виборчі списки з преференціями. Людина повинна вказувати не тільки свою симпатію, а називати конкретні прізвища. А зараз у місцевому самоврядуванні половина людей обирається по округах, а половина по списках. А за ними людина тільки чисто теоретично бачить список, хоч насправді там кіт в мішку.

- Що, на твою думку, потрібно змінювати у місцевому самоврядуванні?

Мій досвід показує, що в нас занадто багато депутатів. В міських радах – це десятки депутатів, в обласних –сотні. Стільки не потрібно. Їх би в разів 5, 10 менше, але на зарплату і зранку до вечора працювати з виборцями. А то як зараз виходить? Сотні депутатів місцевих рад, вони зарплати не отримують, відповідальність не висока, відповідно крім депутатської діяльності мусять десь працювати. А мандат тільки як атрибут чи для прикриття тої чи іншої справи. Тобто, немає ставлення, як професійного служіння виборцям.

- Це можна змінити, зменшивши кількість депутатів?

І профінансувавши їхню роботу. Взагалі, в країні потрібні адміністративно-територіальна і реформа місцевого самоврядування. Повинна відбутись децентралізація. Не повинно бути так, що Івано-Франківськ чи інше місто заробляє великі гроші, але податковий кодекс майже все це забирає. А потім місту доводиться випрошувати гроші назад, щоб навести лад у тій чи іншій сфері. Потрібно змінити структуру органів виконавчої влади, зокрема на місцях. Наприклад, такого органу як районна державна адміністрація взагалі не повинно бути. А щодо самих районних, міських, обласних рад, то їхній депутатський корпус потрібно скоротити, а депутатам потрібно  працювати з людьми. Зараз в Україні 300 тисяч депутатів місцевих рад. То стільки не потрібно. Має бути відповідальність конкретних людей. В мене є бачення, як потрібно змінити країну. Теперішня влада загальмувала цей процес. Відповідно, не дивно, що її рейтинг падає.  Теперішня влада  має, на мою думку, крихітні шанси відновити свою довіру, якщо піде по шляху Вільнюського саміту, підписання угоди про асоціацію з Європейським союзом, виконання передвиборчої програми по децентралізації і припинить масові корупційні схеми, які накрили країну. Тоді шанси у влади ще є. Нам потрібна зміна системи. Яке би прізвище при владі не було, потрібно робити, те що я говорив перед цим – потрібно змінювати систему. Потрібно в центр всієї діяльності ставити людину  і відштовхуватись від цього. А не так як зараз – держава у центрі всього, а люди її прислуга.

- Думаєш, це можливо змінити вже сьогодні?

Я особисто є одним із ініціаторів об’єднання «Сили людей». Це новостворена відкрита ідеологічна платформа бачення засад та правил політичної діяльності. Ми група людей зі спільним баченням майбутнього, що почали процес об’єднання громадян в потужну політичну силу, на засадах самоорганізації та самоврядування, докладаючи організаційних зусиль для налагодження взаємодії між людьми. Наразі ні партії, ні політичної сили ще нема, проте вже розпочато процес єднання небайдужих. Якщо людина з Івано-Франківська готова приєднатись до нас, то ми готові разом думати про те, як нам дати в наступний склад Івано-Франківської міської ради кращих депутатів. Нам потрібно готувати відповідальних людей, які не чекаючи виборів вже сьогодні будуть з громадою співпрацювати, робити добрі справи, захищати інтереси людей, вчитися суспільному представництву. А потім і в місцевій раді будуть приймати участь. Якщо людина дійсно  хоче діяти, я запрошую до співпраці вже сьогодні, і не чекати коли будуть вибори.