Поворот не туди: Історія бойового завдання групи розвідників з коломийської "десятки" (ВІДЕО)


Позивний цього воїна - Сармат. Він професійний розвідник. Дізнатися тонкощі роботи такого воїна - це виняткова удача.

Таким, як Сармат, доручають найважчі та найнебезпечніші задачі. За виконання бойового завдання, про яке ви зараз почуєте, Сармат нагороджений орденом за мужність третього ступеня. Сармат за освітою викладач історії. Сармату 24 роки. Коли почалася війна, він закінчував 9-й клас.

Видання Еспресо розповіло історію воїна 10 гірсько-штурмової бригади "Едельвейс" від першої особи.

 

Мабуть саме складне, саме таке екстремальне завдання...

Я би назвав можливо на даному етапі піком своєї кар'єри. Це ми брали участь у штурмі в травні 22-го року. Ми мали рухатися перед бойовими порядками одного з наших батальйонів, нашої групи. Прощупувати передній край противника, проводити розвідку перед ними. Ми там виїхали в район, де це все мало відбуватися. Я ще тоді про це не знав. Я про це дізнався трохи пізно. Перший день ми там побудували свій маленький базовий табір, окопалися. З командиром вийшли, спустилися вниз у село в сірій зоні. Село Мідна Руда називалось. Ми спустилися туди вниз маленькою групою з 4 людей. Дійшли до села, оглянулися. Слідів присутності противника не побачили. Підняли квадрокоптер, трошки облітали той район. Теж нічого там вартого уваги не зауважили. Потім ще з командиром трошки пройшлися по селі вдвох ну й вернулися, відтягнулися назад. Потім над селом виставили СП, де вели спостереження за селом, прилеглими висотами, посадками. Ну й так день і минув. На вечір нам сказали: "ми вас вітаєм. Зранку ви йдете на штурм." Як на зло, ще не виспався нормально, бо чергували по охороні табора. Плюс комарі робили вєтєр. 

Сармат

Нас відправили перед штурмом батальйону прощупувати позиції противника

О третій ночі прокинувся. Ну й чесно кажучи я мало вірив в успіх тої затії всієї. Думав, що все це закінчиться погано. Для мене, ймовірно. Того що це йти перед батальйоном прощупувати противника - це означає вступити з ним в бій на його умовах і на його території. Тобто це просто місія в якійсь мірі одноразова: "підіть подивіться, чи там нікого немає. Якщо не вбили, то все добре, якщо вбили, то так і буде." Я ж там зранку думаю, вип'ю кави. Мабуть це крайній раз я п'ю каву. Ну екіпірувалися і в третій ночі вирушили. Вирушили невеличкою групою з шести людей. У мене настрій такий паршивий був. Дійшли до села. Там якийсь коровник був. Ми зайняли кругову оборону. Почали оглядатися навколо. Вирішили підняти квадрокоптер, щоб просто перед собою відрізок дороги там на приклад метрів 200-300 проглядати квадрокоптером і відпрацюватися далі. Ну там з квадрокоптером були якісь технічні "трабли". Пов'язані з роботою РЕБ. Відповідно, від тої ідеї ми відмовилися. І поняли, що полегшити собі життя не вийде. Треба топати нозями. Лишили там пілота квадрокоптера біля того коровника. Він заодно мав виконувати роль ретранслятора. Тому що зі зв'язком там були у той час були проблеми. Старлінки вони тільки почали появлятися приблизно у масовому вжитку. Там ще коли займали кругову оборону, прикольні моменти були, як там почали до нас корови підлазити, свині, понюхати нас, подивитися. Ми там від них шифером відкидаємося. Я кажу напарнику: "не кидай шифером, бо вони зараз будуть дьоргатися і хтось запримітить, що тут якийсь рух не понятний". І словом вийшли. Зайшли, там цвинтар за селом. Тоже там побачили якісь нариті ячейки, ніяких слідів присутності людей. Порухалися далі вздовж посадки. Власне ми вже пройшли десь половину дороги, ідем по-під посадку, бачу, нарита ячейка. Нарита земля свіжовирита під посадкою. Я скинув пушку. З командиром йшли перші і на увазі скинутої зброї підійшли до тих ячейок. У ячейці нікого немає. Ну видно, що земля свіжо вирита, стоїть лопата, десь на гілці висить фрізка. Я так присів і чую в посадці якісь кроки, так, якби хтось тихенько йшов від мене. 

Сармат

Біля села знайшли свіжі позиції, ворога в них не було

Трохи зловив ступор, там хвилин 20 зібрався з духом, заскочив у посадку. Оглянувся, нікого немає там. Всередині посадки побачив прим'яті бур'яни свіжі, втоптані в глину. Словом, хтось був там. З іншої сторони посадки така саме ячейка була вирита. Тоже там нікого не було. Ми там зайняли кругову оборону. І почали там лазити, дивитися, щоб зрозуміти хоча б, хто тут був, коли був.

Земля свіжовирита. На флізці бірок немає. Всередині вологі серветки від ЗСУшного сухпая. Ну в принципі це могло бути і в кацапів, і в нас. Так нічого ми і не зрозуміли. Вирішили запросити вогонь артилерією на кінцеву точку свого маршруту. Ну в принципі воно і зарішало.

Не хотіли йти в лоб на цю локацію. Ми там мали пройти дві точки на висотах. Ну, артилерія відпрацювала і ми вирішили діяти трошки екстравагантно. Просто взяли і пішли... Там получається, були дві посадки отак паралельні на висоті. І паралельно посадка йшла по гребінь. Ми мали зайти на один стик і потім зайти на інший стик. Ціль 103, наче, і 106. Ми вирішили спочатку зайти на 106-ту. Але до неї треба було переходити пшеницею в повний ріст полем. Там 800 метрів відкрита ділянка. Ну ми психонули і вирішили піти полем. Чисто на везіння. І в принципі, такі затєї вони часто спрацьовують, як не дивно. Ніхто не очікує, що ти підеш полем. Всі очікують, що ти будеш рухатися по посадці і ждуть тебе по посадці. А ми просто перейшли полем і зайшли в іншу посадку. Ми розтягнулися метрів на 20 між собою. Кулеметника лишили на прикриття, щоб він "цинкував" посадку, до якої ми йдем.  Ну перейшли. Так само розгорнулися і прикрили кулеметника, щоб він до нас перейшов. Ну й виходить там дуже густі чигирі були. Так само йшли по-під посадкою якимось рівчаком. І на цій цілі 106ій був наритий цілий табір, але жодної душі не було. Ми його зачистили, перевірили. Нікого немає. То навіть дивно було, у мене аж настрій піднявся. Думаю, о, зайшли, а тут без контакту з противником, задача уже на половину виконана. Лишилася 103. 

Сармат

Всюди знаходили позиції окупантів, але контакту з ними не було

Так само її зачистили. На наше превелике здивування там не було нікого, взагалі жодної живої душі. Було дуже багато боєприпасів, було багато розкиданих речей. Там виходить перед тим була наша піхота. І вона, як я розумію, коли відступала, позалишала свої баули. Поприходили там з баулами 100літровими, з рюкзаками. І це все вони позалишали. І позиція нагадувала смітник, тому що весь одяг, зубні щітки, шкарпетки і так дальше, це все було з баулів розкидано і валялося всюди. І ми з командиром говоримо, я кажу: "вони тут були, тому що вони дерибанили ці шмотки." Ймовірно, вони тут були, але чогось вони тут не закріпилися. Ну і все, в принципі на тому наша місія була виконана. Це взагалі було дивно, що ми не зустрілися із супротивником. 

Туда мала по плану приїхати наша машина з базового табору. По нашій команді, коли ми дійшли до кінцевого, бо там під'їзд був. Машину ми викликати не змогли, тому що от "трабл" вийшов: наш водій різко... у нього виникли проблеми зі здоров'ям. Поліз камінь з нирок і його бігом госпіталізували. От такий момент, ніби дрібниця, але зрив операції. І ми мусили відправити двох людей у базовий табір пішки. Щоб вони пішли, взяли машину і приїхали. Ну і ми лишилися втрьох: кулеметник і я з командором. Кулеметник взяв там сухпай, почав їсти...

Нас було шестеро. Одного залишили внизу в селі, пішли далі вп'ятьох. Ну і відповідно 2 ми відправили назад по машину, нас залишилося троє. Ну ми там зовсім розслабилися, ходили в повний зріст. Все, як вдома. Зараз там наша піхота підійде, закріпиться і ми поїдемо на базу. Здавалося б, чудовий початок дня. Як то кажуть, найкращій контакт той, якого не було. Ну от ми з командором вирішили ще піти в посадочку і в сторону противника глянути, що там.

Сармат

У лісопосадці наштовхнулися на противника, без втрат ліквідували чотирьох росіян  

Ми пройшли десь метрів 50. Получається, командор ішов метра три переді мною. Я на малесенькій цій відтяжці, так щоби ми могли зреагувать. І у нього рація на плечі висить, він звук скрутив - і от я чую, заговорила рація. І у таких ситуаціях людський мозок він придумає якісь позитивні варіанти. Я думаю, це або рація командора, або скоріше всього, у мене перша думка така була, це рація ще піхоти, яка була тут до цього, нашої. І вона досі висить на сучку і батарейка не сіла і вона говорить. Командор у цей момент повертається до мене і каже: "це моя рація говорить?" Він повертається до мене, а я дивлюся прямо. Я роблю круглі очі і він повертається до тієї сторони і розуміє чого. Там реально десь за метра три від нас посадка перекопана в поперек. Вирита яма десь метра два на два глибиною по груди і у цій ямі стоїть троє пі*орів. В броні, у касках. Двоє обличчям до нас. Один спиною до нас. І ці двоє, ми їх побачили і вони нас побачили. Ми з командиром говоримо, а вони так голови підняли і з інтересом нас розглядають. Не поняли, як ми тут опинилися. Командир зразу каже: "руки вверх." Перше, що йому в голову прийшло: руки вверх. Там получається цей, що стояв спиною, він починає піднімати руки повільно. А ці два, вони стояли от так. Вони просто говорили між собою і ці два починають робити от так. Ну й коротше, командор завалив того, що підняв руки. Перший він попав під роздачу. У цей момент, там бліндажик такий був з боку. З бліндажика висунулося тєло, "накидав" йому. І в принципі дальше ми їх просто змісили у хлам. Було діло. Дальше ми трошки один одного не зрозуміли. Я присів на коліно, почав перезаряджатися, - він почав зразу відходити. Я хотів спригнути в окоп, знову ж таки, шкурний інтерес. Командор почав відходити. Ну в принципі, це було адекватніше рішення, того що ми на них напоролися. Ми їх не ждали і вони нас не ждали. Нам пощастило, що ми швидше зреагували і ми не розуміли, скільки їх там в тому окопі є, на що ми напоролися толком. В принципі, було адекватніше дійсно відійти. Я на ходу перезаряджався і відходив. Як раз так получилося, що наш кулеметник зреагував. Він почав посадку з боку "розчесувати". Добре, що він нас не "розчесав" канєшно. Ми відходим, біжимо собі по посадці, сміємося: "капець, розчохлили лохів!" 4:0. Прибігаємо, кулеметник таки сидить в шоці, каже: "нічого собі, трєскотня!" Та кажем: "там напоролися на ка*апів." Ми не думали, що вони за 50 метрів від нас, просто в них позиція. Коротше, ми вже прощупали передній край противника нормально. Почали "цинкувати". Тут якраз повертаються хлопці, получається, приїхали на машині. 

Дедалі більше довкола з’являлися сили ворога – ми зайняли кругову оборону

Ми займаєм кругову оборону і починаєм "цинкувати". Просто сидимо. Наше завдання дочекатися піхоти. Там десь через мабуть через пів годинки виходить Веремій покійний. Виводить пі*ара. Він сидів під деревом, побачив, що пі*ар іде по посадці. Він його підпустив упритул. Приставив йому ствол до голови і каже: "ти прийшов, дружок." І той з піднятими руками виходить. Ну ми коротше... Дав йому свої наручники з броніка. Ми його зв'язали, кинули у центр нашої кругової оброни. Там він лежав. Десь минуло ще мабуть годинку часу. Вийшло ще два клієнта на Монаха. Так само він їх прийняв.

На Монаха. Ну позивний. Так само він їх прийняв. Я кажу: "ви дивіться обережно з ними, бо їх потрохи стає більше нас у центрі круга. Їх вже троє." І дальше відбувся трошки маленький форс-мажор. Вітьок з командором вирішили глянути сусідню посадку. Пішли там оглянулися, поверталися назад. Вітьок ішов, зброя ось так. А командир ішов з планшетом в руках. Дивився, де ми знаходимося, щось там, координати, свої моменти. І получається він ось так йшов. І вони виходять. І з тилу, з тильної посадки виходять так само два ка*апи. Тільки уже з піднятими пушками, з білими лєнтачками, як полагається. Ну прям з тилу ми їх не ждали ніяк. Ми цю посадку обійшли, половину цієї посадки, половину прочистили. Вони мабуть десь по посадках сусідніх просочилися туди і вийшли на нас з тилу. І вони виходять і зустрічаються десь буквально метрів 5 один від одного. Ну і якби ситуація патова. Я не знаю, як він із неї розпетляв, але це реально майстерність. Оце "скіли" старого прохаваного розвідника. І він коротше зреагував прям філігранно. Він розуміє, що вже підняти автомат не встигне, ну ніяк. І він робить від обратного. Він підіймає руку і каже: "свої рєбята!" І цей ка*ап починає зависати. Каже: "Свої, рєбята, спєцназ." І цей ка*ап починає зависати, починає опускати пушку і каже: "какой спєцназ?" Вітьок каже: "я прокручую в голові, який же спєцназ сказати? Всі вони там: і ФСБ, і так дальше." І в цей момент командир не зорієнтувався. Він думав, що Вітьок говорить зі своїми піхотинцями, які мали по плану підійти до нас. І він піднімає голову і каже: "Пацани не дуркуйте, 10 бригада." І в цей момент від пі*ара ловить кулю в груди. Вітьок завалюється на спину, знімає другого, який стояв по порядку. От якось йому вдалося влучити. А цей перший починає просто косити в автоматичному режимі. Його підібрав Веремій, натикав йому, він теж завалився. Получається, такий собі трошки форс-мажор вийшов. Ми зайняли кругову оборону. Вітьок законтролив цих двох "пасажирів". Ну і дальше ми собі тримаєм. Сидимо, цинкуємо. Там уже минуло десь мабуть годин п'ять. У мене вже сигарети закінчилися, я почав біситися: "Коли вони вже прийдуть нарешті закріплятися до нас?" В село ж прийти. А тут уже вийшов нюанс, що ка*апи вже з тилу на нас. Щось не то. Минуло ще трошки часу - на Вітька, він вже лежав готовий, вилізло з тилу ще два клієнти. Ну вони канєшно толкові тіпи були. Вони настільки прохавані були, що вони вміли ходити тихо. І вони настільки прохавані були, що вони вміли гратися зі світлом. Тобто, посадка з однієї сторони була дуже гарно освітлена. А з іншої сторони, протилежної від сонця, вона була затемнена. І вони по цій темній стороні собі тихенько рухалися. Броні вони не носили якогось милого. Там магазини натикані по карманах, стволи, аптечки у кишенях. І вони підійшли, реально, перший підійшов десь метрів на 7. Другий йшов на невеликій відтяжці. І вдалося їх побачити чисто по руху. Він показував, жестикулював. І оце рух вловили. Вітьок його зняв одним вистрілом. А другий встиг десь за кущі закотитися. Получається, Вітьку довелося пролежати десь добру годину реально без руху. Він каже: "Я хочу перезарядити магазин і розумію, що це зараз дуже не вчасна ідея, тощо найменший рух - я не бачу його, він мене не бачить, я не розумію де він є." Десь через годину у ка*апа здали нєрвішки, він десь ногою пошевелив. Вітьок його побачив і теж зробив йому свято. І потім вийшов ще один поранений. З перемотаною рукою пасажир. Теж його прийняли у полон.

Сармат

Ми тримали кругову оборону 12 годин, нищили окупантів і брали у полон живих

В результаті ми провели там в тій круговій обороні десь годин біля дванадцяти. Ми туди прийшли десь о 6-ій ранку ну і пізно ввечері ми звідти знялися. Ну, ближче до вечора - не пізно. Получилося так, що ми називали між собою ту місію "поворот не туда." Чисто, як по сценарію фільму. Ми грали нормальних пацанів, канібалів. Ми вклинилися між їхньою позицією. І сиділи перед КСП їхньої роти. Зайняли кругову оборону на стику посадок. І просто косили всіх, хто проходив. Трошки навели суєту. За день получилося, що ми уработали і прийняли у полон разом дванадцять чоловік силами шести чоловік. І що було прикольно, що тільки один з них встиг вистрелити. І що вдвічі прикольно і для нас, що жоден не зміг втекти. Тобто, жоден не зміг втекти і жоден не зміг розказати, що там відбувалося. Відповідно, ми були не виявлені. Ніхто не розумів, де вони пропадають. Одного полоненого відправили по батарейку до радіостанції. Один, якщо я не помиляюся, пораненого виводив під руку. От так вони й попадали. Не розуміли навіть, як ми там опинилися. 

Ушістьох без втрат ми ліквідували або взяли в полон 12 окупантів

Потім, ми вже зрозуміли, що на нас ніхто не вийде. І оце Вітьок підходить до мене тихенько у круговій сідає біля мене і каже: "а де Сміх, командор групи?" Я такий кажу: "так кругова оборона, десь сидить у кущах." Ми просто сиділи цілий день, не рухалися, на місці. Між собою не говорили. Кожен цинкував свій сектор - і баста. Я кажу: "сидить по любому на своєму місці." А чого шастати? Каже: "я уже його кілька годин не бачив." Кажу: "коли ти його крайній раз бачив?" "Коли був цей контакт." Я кажу: "в смислі?" Добре, починаєм його шукати. Його ніде немає. Мені стає уже трошки стрьомно. Ми не знали, що він зловив кулю в груди, між іншим. Ми сидимо у крузі діаметром метрів 50 і ми не знаємо, де пропала людина з цього круга. У мене уже різні варіанти були: чи попав у полон, чи спєтляв просто лишив нас тут, чи його з вінторєза десь хлопнули по тихому. Ми не розуміли. Почали в сусідній посадці залізли вдвох подивилися, його немає. Ми розуміли, що ми не можем його лишити там напризволяще. Обдивилися, ніде його немає. Я кажу: "не може він просто так пропасти десь там безслідно просто. Ми б тіло десь бачили, чули б щось, бачили, як так?" Решті нічого не кажем, щоб вони більш-менш спокійні були. І виявляється, що радіостанція була тільки в нього. У нас з раціями було трошки туго в той час. Ми без зв'язку. Ми розуміємо, що ми вже декілька годин там без зв'язку. Взагалі години 4 чи 5 ми без зв'язку. Ми такі... Прикольно. Був там ще GPS-трекінг. Попробували на ньому написати, нічого не вийшло. Нагадали, що у цьому пікапі, на якому хлопці під'їхали, є радіостанція, але немає батарейки, як на зло до неї. Вітьок виніс ту батарейку. Я кажу: "ну й що з тої радіостанції без батарейки? Ой, з тої радіостанції без батарейки." Ми так стоїмо один на одного дивимося. І він такий: "О!" І побіг до тих ка*апів, які там валяються.

Сармат

Ми зрозуміли, що зник наш командор, а рація була лише у нього

Він пробіг у них по карманах. І за дивним збігом в одного з них в кишені була заряджена батарейка до мотороли. Це просто була еврика. Він приносить цю батарейку, ми защолкуєм і виходимо на зв'язок. Перше, що ми спитали: "де Сміх?". Кажуть, у госпіталі. Нам реально аж відлягло. Ми не знали, як він там опинився. Але ми вже хоча б розуміли, де він і що з ним. Всі в цей момент, цей вузол зв'язку і управління цієї всієї операції вже якраз згортався. Нас уже почали списувати з рахунків. Ми декілька годин не виходили на зв'язок, не відомо, що з нами трапилося. І вже почали згортатися - і в цей момент ми виходимо на зв'язок. Прям як в цих американських фільмах. Нам кажуть: "от ви не в дуже хорошому становищі опинилися, треба вас звідти якось витягнути." Ми получається, зайшли на 4 кілометри і там заштопорилися. Наша маленька компашка. Не дуже хороша ситуація. Ну і ми почали прикидати, як нам звідси виплутуватися. Тобто, на нас противник вже виходив з трьох сторін. Не виходив тільки з правого боку. Цим боком ми зайшли на світанку. І то, ми там проходили о 6-ій ранку. За той час вже могло бути не актуально. Там теж міг бути противник. Ми не розуміли цього. Ми розуміли, що рано чи пізно вони нас вичеплять тут і буде нам не дуже добре. Нас просто накриють ГРАДами і защімлять. І ми почали прикидати, як нам себе везти. Вирішили протриматися до темноти і по темноті по тихому виходити на везінні. Радилися, що робити з цими лохами печальними. Вирішили до останнього моменту їм життя зберігати. Основний мотив був, не буду робити з себе благородного хлопчика, основний мотив був - це поповнити обмінний фонд на азовців. У той час це було дуже актуально. Та й зараз в принципі актуально. Єдина логічна причина зберігати цим лохам життя їхні нікчемні. Ми розробили такий собі екстравагантний план з двох варіантів. І вирішили обидва варіанти втілити в життя. Перша підгрупа з трьох людей буде виходити пішки, друга підгрупа з трьох людей буде виїздити на пікапі. Якийсь групі та й пощастить вийти. І друга група загрузить полонених цих на задні сідушки. Ну в принципі так і обумовилися. І тут нам підвернулася дуже гарна можливість. Якраз почалася злива. Така прям серйозна злива. І ми вирішили цей план втілити у життя.

Командування вже "поховало" нас, а штурм не вдався, тож ми мали виходити

Я, як автор пішого маршруту, то ішов у цій групі і вів цю підгрупу. На машину посадили кулеметника на кузов. Полонених загрузили на задні сідушки. Ну і попереду один за рульом, другий мав цинкувати, щоб вони не дьоргалися ніяким чином. І ми одночасно вирушили, получається. Пікап мав їхати, скочуватися вниз накатом, щоб не було реву машини, щоб не було її чути. І може заканає. І якщо би з посадки хтось огризнувся, то кулеметник по плану мав їх косити ту посадку у притул. Ну, такий собі план, але кращого у нас не було. Ну й плюс саме керівництво готове було зробити багато, щоб нас звідти витягнути. То по нашому запросу там посадку цю накрили ГРАДами, відпрацювала ствольна артилерія, щоб вони голови поопускали і ми могли безперешкодно вийти. Ну і ми получається, вони поїхали, а ми пішли в інший бік. Якраз, кажу, дощик. Така злива нормальна, не було нас дуже чути. Ми по-під посадочкою пройшли. І дальше рванули чистим пшеничним полем. Підем чистим полем, подивимося, що нам буде. Ну в полі в принципі нормально. Тощо якщо ти вирвався у поле, пшениця по пояс, по тобі почнуть стріляти, ти заліг, переповз, знову там рвонув в інший бік. Прив'язатися до координат в чистому полі не зручно. Якщо ти вже від посадки відійшов найближчої на серйозні дистанції, по тобі вже там і стрілецьким вогнем важко влучити. Тобто в принципі полем йти є свої плюси. Ну і швидше пересуваєшся. Ми там якісь складки місцевості вибирали, щоб нас гірше було видно, якісь каналки мінімальні. Получається там, вперлися в болото, перейшли то болото. Якраз бачимо пікап наших хлопців, що він теж виїхав на окраїні села.

Коли виходили, один з полонених напав з ножем на водія

Дальше нас зустріла машина, виїхала на зустріч... Ага, упустив подробицю! В сіряку бачу лежить тіло. Таке постріляне непогано. Дивлюся, ага, старий знайомий! Один з цих полонених. Я думав, що машина потрапила в засідку і мабуть свої ж братушані його случайно застрелили. От це любе кіно. Історія вийшла трошки інакша, як ми потім дізналися. Коротше оцей чувак якраз був поранений в руку. Всім руки зав'язали за спиною. А цьому, щоб йому не боліло, пожаліли зав'язали руки попереду. Ну і коротше ця нехороша людина, варто віддати йому належне, дуже рішучий, мала за собою якийсь там важкий гріх і вона у нас за сідушкою найшла ніж Мора. І коротше цим ножем попробувала на ходу перерізати горло нашому водію. Я до цього не вірив в існування ножового бою у війні 21 століття. Я вважав це просто фантастикою. Но це сталося. І водію пощастило, що він побачив у дзеркало цей рух і встиг шоломом до плеча прижати то лезо, то він йому щоку розрізав. А напарник, який сидів на пасажирському, дістав свій ніж Мора, забив йому в руку. Получилася така поножовщина на ходу. Ну і потім вони цього під*ра вивели. Сказали: "у вас три НІ - і ви в полон не попадаєте." 

Ми змогли вийти без втрат, командор вибрався самотужки з простреленою легенею

Ну от нарешті приїхали на базу. Мені кажуть там: "набери маму першим ділом." Мені там товариш каже. Я такий: "чого би це?" А там уже моїй мамі подзвонили понарозказували, що я уже на зв'язок не виходжу. Я подзвонив, все нормально. З командором зв'язалися, спитали: "як же так вийшло?" А получається, він зловив кулю і рванув у бік. В наш бік він не міг рванути, того що, ка*апи якраз туди вели вогонь. Він в іншу сторону рванув, пробіг метрів двадцять і втратив свідомість. Казав, що через якийсь час прийшов до тями і почав знову йти. І так в результаті він пройшов десь метрів двісті і уже нарешті остаточно втратив сили, впав, стягнув з себе броню, сховав під кущем. Порвав свій блокнот і хотів розбити телефон свій, щоб не дістався пі*орам. Він не знав, як закінчився контакт. Він думав, що контакт закінчився не у нашу користь, тому що вони практично ввірвалися в центр нашої кругової оборони. Це був ближній контакт. Ми потім конечно йому висказували, чому він в нас так слабо вірив.  І дійшло до того, що він настільки знесилений був, що не міг розбити об магазин екран телефону. Він просто уже підняв автомат і так сидів з автоматом чекав. І оце він вийшов по рації, що він "300". І наш інший водій за ним наважився поїхати у сіру зону.

Загальна історія штурму. Він не склався. Там получилося так, що передова групка піхотинців, яка пересувалася до нас, потрапила в засідку. Засідку якраз цих чотирьох джентльменів, які вийшли на нас з тилу. Піхотинці понесли втрат і відійшли. Ну і потім просто дуже плотний загороджувальний вогонь був артилерії. Вони там цілий день накидували через наші голови на нашу сторону. І вертушки відпрацьовували. І ГРАДами. Тобто затєя не зайшла скажімо так. До кінцевого рубіжа вдалося дійти по тихому тільки нам.

Сьогоднішні школярі завтра ще воюватимуть у цій війні

Таких трешових завдань трошки було. Та взагалі період літа-осені минулого була дуже висока інтенсивність бойових дій. І відповідно цих завдань було більше. Потім їх стало трошки менше. Потім їх стало трошки менше. Ну і зараз піша розвідка вона вже наразі, я б не сказав, що вона себе віджила... Наразі її відтісняє аеророзвідка. Тобто, безпечніше відправити туда Mavic, ніж ходити своїми ноженьками. І ти з висоти метр сімдесят не побачиш то, що побачиш з висоти 200 метрів. Тобто, це очевидно краще і простіше. Розвідка - це такий специфічний інструмент, коли БПЛА не може допомогти.

На питання про тих, хто зараз піде у 9-й клас і чи застане війну, він відповів: "Я думаю, мабуть так. Ця війна не закінчиться швидко. Вона вже триває довго. І наразі я не бачу завершення цієї війни".



Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!