Про пекло Іловайського котла очима прикарпатського "даівця"

На тему героїчних вчинків наших захисників, які мужньо боряться, захищаючи цілісність України чимало написано. На продовження рубрики: «Розкажи про героя», про те як вцілів під кулями, наша розповідь про сержанта міліції інспектора Коломийського взводу ДПС ДАІ Сергія Хапіцького.

Ще у літні серпневі дні минулого року з посади міліціонера батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Івано-Франківськ», Сергій у складі зведеного загону правоохоронців з Прикарпаття відбув у службове відрядження у Маріуполь на місячний термін. Проте до запланованого місця призначення так і не потрапив, натомість прикарпатці поповнили ряди на передовій у "гарячу точку" з оборони Іловайська. Сергій був водієм автобуса та перевозив бійців батальйону «Миротворець» та «Херсон», також «передовиків». Поступила команда за будь яку ціну не здати стратегічно важливий об’єкт – вузол залізничного депо. Та, на жаль, цією ціною виявилося життя молодих хлопців, які стояли насмерть 7 днів, тримаючи оборону, до повного виснаження фізичних сил, закінчення боєприпасів, їди і води, пише прес-служда УДАІ в області.

За ці дні довелося пройти справжнє пекло, розповідає Сергій, - і я спостерігаю за співрозмовником як на його обличчі застигає біль, проте зовні Сергій виглядав спокійним.

Як не зламався, не перелякався побаченого, запитую і взагалі, що було найгірше із пережитого?

Я був водієм автобуса, перевозив хлопців батальйону. Найгірше, і ця картина перед очима і досі, коли ми потрапили в перестрілку, я оглядаюся у салон, а за моїми плечима мертві хлопці, а автобус простріляний, як решето.

Пізніше, коли оборону не сила було втримати, під час виводу об’єднаної колони та залишення міста, дізнався, що вижило всього 14 із загону. Вижившим довелося рятуватися - виходити з оточення. Повзли соняшниковими полями, до живого обдираючи руки та перев’язуючи кровоточиві рани, ішли три дні. Щасливі були тим, що не потрапили в полон, але усвідомили весь страх цих подій, пізніше як і те, що вижити було не тільки дивним збігом обставин, а справжнім подарунком долі. Тепер Сергій по-іншому вимірює життя, без усього дріб’язкового, побутового і швидкоплинного. Цінує найважливіше – родину, маму, яка чекала сина не знаючи, що він під кулями на передовій, але молилася, просила і випросила у Бога, що він повернувся живим. А син заспокоював, щоперебуває у Харкові, там, де спокійно. За ці 7 днів постарів на ціле життя, подорослішав від сержанта да генерала.

Нині Сергію 27 років, він не одружений, народився і працює у Снятині. Після закінчення середньої місцевої школи №1 навчався та закінчив Снятинський сільськогосподарський технікум, а у 2011 – здобув науковий ступінь «магістр», за спеціальністю «облік і аудит», закінчивши Кам’янець-Подільський державний університет. З 2009 року розпочав службу в ОВС з посади міліціонера патрульно-постової служби МУ УМВС м. Івано-Франківськ. З січня 2015 року –інспектор ДПС Коломийського взводу ДПС ДАІ при УДАІ УМВС в області. Сержант міліції.

Нещодавно Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков особисто нагородив Сергія Васильовича Хапіцького медаллю від Президента України «Захиснику Вітчизни» та відомчою заохочувальною відзнакою – нагрудним знаком «За відвагу у службі».

Дивлячись смерті у вічі, незмінний патріот готовий знову захищати Вітчизну. Дякує за нагороди та сумлінно служить народу України. Ось такі вони сержанти і офіцери прості, скромні справжні захисники.