Прикарпатський медик розповів про досвід здобутий в АТО

Протягом чотирьох місяців Микола Багрій рятував життя у військово-польовому шпиталі Красноармійська, що в Донецькій області. Потім його скерували у львівський Військово-медичний клінічний центр Західного регіону в патологоанатомічне відділення, де чоловік проходить службу і досі. Однак найбільше медику запам’яталися будні у госпіталі на Донбасі, бо саме там здобув неоціненний для лікаря досвід.

«Довелося вчитися по-новому, пригадувати основи терапії та хірургії, – розповідає доцент, – адже на війні кожен медик, незалежно від своєї спеціалізації, мусить ставати універсальним».

Микола Багрій працював у сортувально-евакуаційному відділенні, де бійці проходили первинний огляд і подальше діагностування. Доцент каже, що надивився чимало критичних травм і поранень, однак при цьому ніколи не панікував і завжди тримав ситуацію під контролем. «Я ж патологоанатом. Мене складно збити з пантелику», – всміхається Микола Багрій.

Хоча один випадок все ж врізався у пам’ять. «Якось до шпиталю привезли солдата у надзвичайно важкому стані, – пригадує медик. – Життя юного хлопчини з Делятина висіло на волосині. Великий отвір внаслідок кульового поранення у ділянці скроні залишав мало надій на порятунок. Бідолаха це розумів, однак понад усе на світі хотів жити. Тоді я вперше і востаннє побачив, як військовий плакав. На щастя, все обійшлося. Мабуть, той боєць народився у сорочці. Рентгенографія черепа показала, що головний мозок не пошкоджений, куля зачепила тільки м’які тканини, кістки носа і засіла у гайморовій пазусі. Невдовзі юнак одужав. Однак його щирі сльози, сповнені відчаєм, я ще довго пам’ятатиму».

Незабаром Миколі Багрію знову доведеться одягнути військову форму, адже наприкінці січня відпустка закінчиться. Проте вже через місяць доцент цілковито виконає свій обов’язок перед Батьківщиною та нарешті повернеться додому.