Путівник із бойкоту російських товарів


Потренувавшись на бойкоті Партії регіонів, українці з більшою силою та завзяттям взялися за ігнорування російських товарів. Ніхто не сподівався, що це явище набере таких масштабів та різноманітних форм.

Пересічні споживачі не лише відмовилися від товарів російського виробництва, а й почали купувати українське. Цей бойкот перекинувся і у віртуальний простір — з’явилися беззаперечний аргумент та цільова аудиторія для створення українських соціальних мереж.

Уважний шопінг
Більшість іванофранківців намагається не купувати російських товарів. Спостерігаючи за тим, як вони в режимі бойкоту роблять покупки, помітила, що вже не беруть з прилавка супермаркету першу-ліпшу річ, а уважно вивчають етикетку, звертають увагу на штрих-код.

Є й такі, котрі на касі повертають товар, якщо раптом дочиталися, що країна його походження — таки Росія. Продавці та касири уже й не дивуються. Звикли. Адже з кожним днем дедалі більше людей викреслює зі свого споживчого кошика товари з «made in Russia».

Жителька Богородчан Юля Климович зізнається, що тепер її походи до крамниць стали дещо іншими, аніж ще місяць тому. «Раніше коли я що-небудь купувала, то не дивилася, чиє то виробництво, звертала увагу лише на дату. Тепер «придираюся», — констатує жінка. — Відмовилася від багато чого, особливо від російської косметики, буду переходити на українську».

Студентка Тетяна Юркевич каже, що про бойкот російських товарів дізналася кілька тижнів тому й одразу ж вирішила підтримати цю ініціативу. «На перших порах продукти купувала лише в супермаркетах, бо продавчині менших магазинів чомусь не раділи моїй свідомості і дивилися, мов на божевільну, коли я укотре просила подивитися, чи немає 460 на штрих-коді, — розповідає дівчина. — Та вже за кілька днів я добре знала, які товари щоденного вжитку виготовлено за східним кордоном. Переважно це молочні продукти, побутова хімія, чимало косметичних засобів, жувальна гумка. Відмовитися від продукції російського виробника не так уже й важко. Вона і за якістю не найкраща, і за ціною не найдешевша. Купують її люди швидше за звичкою. А поганих звичок треба позбуватися».

Бойкотувати російські товари простіше, аніж «регіоналівські». Адже про належність до партії власника тої чи іншої компанії на етикетці продукту не написано. Тому треба було напружувати мізки і згадувати, кому з провладної партії належить та чи інша торгова марка. А тут просто треба бути уважними. В деяких великих магазинах Івано-Франківська вже на ціннику пишуть країну походження товарів.

— Я відмовилася від всієї російської продукції, яка є в українських магазинах: шампунів, пральних порошків, цукерківѕ і збираюся відмовитися від їхніх соціальних мереж, — констатує Оля Бойчук із Богородчан. — Російські товари бойкотувати нескладно, бо в крамницях є великий асортимент. Вирішила це робити, бо не можу змиритися з путінською брехнею, з тим, що він ввів російські війська на нашу землю і хоче вказувати, що нам робити. Це те саме, що прийти до когось додому, нахабно відчинити двері, сісти в кімнаті і сказати: «Я тепер тут буду жити». Так і Путін хоче диктувати свої умови в Україні. Хай спочатку наведе порядок у своїй державі...

Наразі важко сказати, яких економічних втрат зазнає «братня» Росія від бойкоту її товарів в Україні. Проте, напевно, зниження прибутків уже відчуває. Мабуть, неспроста деякі виробники з РФ почали звертатися до Української асоціації постачальників торговельних мереж з проханням присвоїти їхній продукції український штрих-код.  

У режимі он-лайн

Бойкот товарів російського виробництва перекинувся і на віртуальний простір. ініціативні групи програмістів та молодіжних громадських лідерів створили українські соціальні мережі як альтернативу популярним російським. В інтернеті за невеликий час з’явилися вже дві соцмережі — «Друзі» та «We.ua.info». Чому раніше їх не було? — спитаєте ви. А просто не було цільової аудиторії. Майдан, анексія Криму та агресивна політика Росії щодо України створили її. Новостворені соцмережі і не приховують своєї мети та завдання — об’єднати в інтернеті українців та інших людей, яким цікаві українська культура й українство. 

Першими доступними для активних користувачів інтернету стали «Друзі». Зареєструватися на них змогла лише з третього разу. Реєстрація нічим не відрізняється від реєстрації в російських аналогах, як і меню та інтерфейс. Хіба що тло соцмережі синьо-жовте. Наразі її меню напівпорожнє, проте таки починає набувати популярності. За кілька днів у «Друзях» зареєструвалося понад 40 тисяч користувачів, на 7 квітня їх уже було понад 115 тисяч. Найближчим часом адміністратори цього ресурсу збираються обмежити доступ до соціальної мережі користувачам з інших країн. Як на мене, цього не варто робити, адже багато українців, власне, і зареєструвалися у соцмережах, щоб спілкуватися зі своїми рідними, друзями та знайомими, котрі живуть за кордоном. 

Розробники другої соціальної мережі — «We.ua.info» презентували свій продукт вночі 1 квітня. Але як я не прагнула на власні очі подивитися на одну з перших українських соцмереж, у мене це не вийшло, адже сторінка не вантажилася. Втім, думаю, розробники незабаром виправлять неполадки, щоб користувачі таки отримали доступ до доброякісного українського соціального середовища. Поки що зареєструватися у «We.ua.info» можна лише за запрошеннями. Так розробники борються з «фейками» — штучними сторінками. 

Активні користувачі соцмереж розділилися на кілька таборів. Одні з них легко готові позакривати свої сторінки в російських аналогах. Оля Бойчук, наприклад, з радістю перейде на українські соцмережі, і її не зупинить нічого. «Треба підтримувати Україну», — констатує жінка. А журналістка Марія Гаврилюк скептично ставиться до вітчизняних інтернет-новинок. Каже, що хтось вирішив собі непогано заробити на патріотичних настроях українців. «Якщо українська соцмережа об’єднає всіх моїх друзів, які є в мене є «Вконтакте», «Однокласниках» і «Фейсбуці», а у мене там різна цільова аудиторія, тоді я перейду на неї повністю, а поки що лише спробую», — наголошує вона.

Тетяна Юркевич зізнається, що єдиним російським продуктом, яким дівчина ще користується, є соціальні мережі. Проте якщо буде гідний український аналог, то вона, не замислюючись, перейде на нього, адже переконана, що купувати українське — класно.

Люблю українське

У лютому 2013 року київська журналістка Юлія Савостіна наважилася на цікавий журналістський експеримент під назвою «В пошуках made in Ukraine». У рамках цього проекту блогерка одягалася, взувалася, харчувалася, доглядала за собою та своїми речамиѕ лише у вітчизняного виробника. і, як з’ясувалося в ході експерименту, українських товарів є більш ніж достатньо. А частина з них і досить конкурентоспроможна. Увесь досвід Юлія Савостіна скрупульозно описувала на своїй сторінці в «Фейсбуці» і на сайті delo.ua та робила сюжети для українського телебачення. А на завершення навіть планує видати книжку-путівник українськими товарами. Але, починаючи свій експеримент, журналістка навіть не могла припустити, що вже на початку 2014-го її проект буде таким затребуваним, адже більшість українців вирішила не лише бойкотувати російські товари, а й підтримувати свої. А «В пошуках made in Ukraine» може слугувати для цього настільною книжкою. Адже саме бойкот російського змусив багатьох українців подивитися на українського виробника іншими очима, і замість польської помади, французького лаку для нігтів, італійської ковбаси та чеського пива купувати своє, рідне.

Журналістський експеримент

Переконалась на собі, що коли захотіти, то можна знайти будь-який український товар. Окрім ложки для взуття. Саме цей аксесуар шукаю досі, у більшості крамниць Івано-Франківська — лише російські. Своїх принципів не зраджую, тому й далі шукаю.

Українські продукти харчування в магазинах переважають. З Росії до нас найбільше потрапляє косметичних засобів та побутової хімії. Знаю по собі, що більшість пересічних споживачів не дуже звикли мити посуд українськими засобами, прати білизну українським пральним порошком, мити волосся українським шампунем, фарбувати губи українською помадою, а очі — українськими тінями та тушшю. А дарма.

Коли я зайшла до одного із супермаркетів побутової хімії та косметичних засобів, видалося, що кількість продуктів українського виробника збільшилася в рази. Чи то, можливо, раніше просто не звертала на них уваги? А можливо, і одне, і друге. Адже більшість косметики «made in Ukraine» не одразу відрізниш від іноземної, бо «ховається» під неукраїнськими назвами. Після уважного вивчення товарів та їхнього походження вийшла з магазину не з порожніми руками. Купила блиск для губ, туш для вій та безфосфатний пральний порошок. Покористувавшись ними кілька днів, була більш ніж задоволена. Але про все — по порядку.

Почну з косметики. Купуючи українські туш, тіні і блиск для губ, нічого надзвичайного не очікувала, просто хотіла спробувати. Зупинилася на косметиці «M.A.G», яку виготовляють у Нововолинську, тому що раніше вже пробувала їхні лаки для нігтів і була задоволена. Єдине, про що тоді й подумати не могла, — що користуюся українським, адже шукати на етикетці виробника тоді ще не було в моді. Блиском для губ задоволена, 25 гривень, широка палітра кольорів, доволі стійкий і з приємним запахом. Туш коштує 35 гривень. Це в кілька разів дешевше, аніж ті, якими звикла користуватися, зазвичай це розкручені світові бренди. Скажу одразу, що ця туш не є ідеальною для мене, проте її якістю все ж можна бути задоволеною: стійка впродовж дня, не розмазується, не обсипається.

Безфосфатний порошок запорізького виробництва «Ecomix» став для мене відкриттям. За 1,5 кілограма цього диво-засобу доведеться заплатити 32 гривні, за «Тайд» чи «Аріель» такої ж ваги відповідно — 43 та 54 гривні. Найкраще про якість порошку скаже ваша чиста білизна. Мій жовтий светрик, котрий з легкістю позбувся плям та слідів кулькової ручки, залишився цим порошком задоволеним. Я також.

Вибирати для щоденного вжитку українські товари — засоби гігієни, побутову хімію, одяг та взуття — я лише вчуся, як і чимало українців, проте вже можу сказати впевнено, що це дуже захопливе заняття. Крім того, бойкот російських товарів — чи не найкращий привід переглянути своє ставлення до всього українського. Адже, як з’ясувалося, українське — не найгірше. А зі збільшенням попиту на товари вітчизняного виробника, думаю, їх асортимент зростатиме.

                                                                                                                Галичина