У Івано-Франківську проходить вже традиційна виставка-ярмарок декоративно-ужиткового мистецтва «Прикарпатський вернісаж»

Барвисте свято народних промислів та ремесел - «Прикарпатський вернісаж» перетворило одну з центральних площ Івано-Франківська на осередок скупчення народного мистецтва. Тут демонстрували і продавали свої вироби народні майстри та умільці, які приїхали із найрізноманітніших місцин.

До участі в «Прикарпатському фестивалі» долучилося близько 50 народних умільців.

Серед виставкового краму - вишиванки та ткані гобелени, гончарні, дерев'яні, керамічні вироби, писанки, солом'яні дідухи та обереги - це прадавні і незмінні символи українськості. Адже в них - дух народу, своєрідний код ідентичності, який віками передається від покоління до покоління, з роду в рід. Тож і сьогодні годі уявити собі Україну без вишивки, господу без глиняної макітри, чи Великдень без писанки. 

Cучасні господині, як і їхні прабабусі, використовують у побуті глиняні керамічні глечики і радо одягають у свято вишиту сорочку. І це не данина моді чи показовість, це природна потреба, щире бажання дотримуватися традицій свого народу. 

До речі, на «Прикарпатському вернісажі» можна придбати не тільки сорочки, вишиті сучасними майстринями, а й вишиванки, яким понад 100 років. Любов Бойчук із Городенки Івано-Франківської області влаштувала показ-розпродаж колекції вишитих та тканих речей, зібраних у всьому Карпатському краї.

- У моїй колекції більше 300 сорочок, і кожна з них особлива. Є й дуже давні, з 1900 року. Тут є різні стилі вишивки і народних строїв: буковинський, подільський, покутський. Я сама вмію і дуже люблю вишивати. З дитинства знайома із цією справою. Вишивала сорочки, серветки, рушники, доріжки. Та в сучасних умовах напруженого життя рідко коли вдається викроїти часу для того, щоб взяти до рук голку й нитку. Пам'ятаю, як колись по селах вишивали у кожній хаті. Збиралися всі разом, вишивали, вечорами сиділи, гомоніли. Тепер такого масового вишивання нема. Але вишиванка не втрачає своєї популярності. Як на мене, це не мода, це відродження культури, того, що було популярним віками, - розповідає п. Люба.

Кажуть, що солом'яні обереги-домовички обов'язково принесуть лад і спокій у кожну домівку, у якій їх шанують, і «куруватимуть» ділові справи в сучасних офісах, якщо займуть місце у кабінеті бізнесмена.

«Мішечок під боком у такого домовичка є символом багатства і достатку, насіння фасолі, кукурудзи, колосся пшениці - доброботу і ситості. Спочатку я збираю всі матеріали, висушую їх. А потім сама плету такі обереги. Кожен потребує уваги. Тільки плетіння домовичка з готових матеріалів займає більше години. Такий оберіг - чудовий подарунок і для себе, і для родичів чи знайомих. Це суто українські символи домашнього затишку і успіху у справах. Їм довіряли ще наші предки», - каже Марія Сокулик із Шешорів.

Марія Кахнікевич із Коломиї представляла на вернісажі власноруч виготовлені різноманітні керамічні вироби. Майстриня зізнається, що займається цією справою уже більше 30 років. Кожна її робота - авторська.

- Я все роблю сама: вибираю і мелю глину, виробляю річ, кладу у піч, випалюю, і аж до готового кінцевого виробу. До речі, для цієї справи не кожна глина годиться. Має бути масною, тоді виріб буде міцним і не пропускатиме воду. А якщо глина з піском - посуд буде текти. А крім того, міцність виробу залежить від хорошого випалу. 

Я маю свою майстерню. Деколи мені допомагає син. Він вчиться у мене і вже потрохи починає працювати сам. А ще у нашій родині моя сестра і її син виготовляють керамічні вироби. Це наше родинне ремесло. Я - це вже четверте покоління керамічно-гончарної справи. Батько навчив. Вчив і наказував все відчути своїми руками, самостійно освоїти кожен етап процесу, бо інакше, тільки слухаючи і дивлячись, досвіду не переймеш. Він добре робив. До мене підходили люди і дякували за вироби, які придбали ще у батька. Кажуть, що використовують їх уже понад 40 років.