У Космач – за писанками!

До гірського села Космач Косівського району їхати на один день – це все одно, що не їхати взагалі. Щоб усе роздивитись, щоб чогось навчитись, тут потрібно обов’язково ночувати. Так вам скаже кожна гуцулка-майстриня, з якою ви поспілкуєтесь телефоном.

Серед гуцульських сіл Космач – найбільше (32 присілки), один із центрів мистецтв та ремесел Гуцульщини. Одне з найбільших за кількістю населення (більше шести тисяч) та найбільше за площею село в Україні (протяжність 18 кілометрів). У селі діють сім загальноосвітніх шкіл та школа мистецтв.

До хати писанкарки Марії Кіращук з присілка Верхній Рушір треба йти звивистою лісовою стежкою. Один раз перетнути потічок Рушір, а тоді вгору і вгору. Місцеві діти долають цей шлях за 10-20 хвилин. Мені ж довелось іти цілих 40, бо саме того березневого дня випав сніг. І добре! «У нас, коли нема снігу, то таке болото, що без гумаків ви би не дійшли», – зустрічає мене на порозі пані Марія. Не тільки без снігу, але й без свого екскурсовода, 10-річної Вікторії, похресниці писанкарки, я б також не дійшла. Пояснити, як іти, якою стежкою, чиїм городом, попри чию хату, капличку, хрест, обору, полонинку важко. Краще, коли хтось зустрічає і  проводить до оселі.

Кирило і Марія Кіращуки – знані в селі люди. Вони не тільки гірські умільці, вправні майстри, але й великі працелюби та  оптимісти. Пані Марія більше 20 років професійно розписує писанки, а останнім часом  пише їх електричним писачком. «Я відколи вийшла заміж, то вже до роботи не було як іти. Народились діти. Треба було щось робити. Моя свекруха вдень писала 30 писанок, а я усього дві», – заводить розмову Марія Кіращук.

«З чого починається робота над писанкою?» – запитую свою співрозмовницю. І вона розповідає: «Найперше потрібно перехрестити яйце. У повітрі. Я використовую різні техніки написання писанок. Один із них – метод травлення. Розписую гуцульським орнаментом, але яйце ставлю в оцет. На вигляд це білий узор на білій писанці або білий на коричневій. Також працюю з соляною кислотою. У мене тонка робота, потрібно дуже вважати, бо часто оцет з’їдає віск, і він  відпадає. Пишу на гусячих, страусиних та курячих яйцях. Страусині купую в Івано-Франківську. Інколи одну писанку пишу цілий день.

Спочатку роблю дірку в яйці спеціальним бориком, загостреним на кінці, потім шприцом витискаю повітря в нього. Попри голку витікає білок і жовток. Робота потребує делікатності, бо шкарлупа може легко тріснути. Святити порожні писанки не бажано, тому в них закладаю або рис, або зерно пшениці.

Мій чоловік Кирило точить спеціальні дерев’яні підставки для писанок з гусячих яєць. Коли їду на виставки, то кладу писанки на ці підставки.

Кожна писанка має мати на собі символ «хрест». Символи, які часто використовую, – це «граблі» (для гарного урожаю, щоб випав дощ), «шутка», «княгинька» (жіночий), «дубовий листок» (чоловічий), «безкінечники», «церква», «вишитий рушник» та багато інших».

Похресниця писанкарки Вікторія Суходоляк завжди біля нанашечки (хресної мами), коли та пише писанки. Три своїх писанки вона вже давала на виставку в Художній музей Івано-Франківська. «Що ти зображаєш на своїх писанках?» – запитую маленьку гуцулку. «Ось на цій – мій рідний Космач, гора Сигвін, млин, хатки, на іншій - риба в ставку, сонце, небо, малина», - радісно показує дівчинка. «Так мене навчила розписувати писанки донецька писанкарка на виставці в Ірпіні, – веде мову п. Марія. – Їхній стиль розпису зовсім інший, ніж наш, гуцульський. Вікторія побачила, їй сподобалось, і вона почала так само писати. Дівчинка дуже гарно малює. Ось на цій писанці вона зобразила голубів миру, а тут – тризуб з надписом «Слава Україні».  А мені легше писати геометричні фігури».

Електричний писачок

Електрописачок схожий на невеличкий олівець, в ньому є спеціальна маленька лієчка, крізь яку, власне, й витікає тоненькою цівкою віск на майбутню писанку. Розігрівається він за допомогою спіральки, яка, в свою чергу, під’єднана до електроструму.

«Технологію виготовлення електрописачка показав Іван Кулак зі США, який приїздив до нас у гості в Космач. А мій чоловік уже сам виготовив трансформатор, де напруга лише чотири вольти. Більше  небезпечно, бо все може перегоріти.  Електрописачок  потрібно тримати у правій руці, яйце – у  лівій. Руку тримати вільно, ненапружено і ввесь час повертати яйце. Тоді лінії будуть рівні й однакової товщини. Чим рівніша лінія, тим красивіший орнамент», – посвячує в тонкощі своєї справи пані Марія.

«Є у мене і чорні писанки, – продовжує свою розповідь майстриня. – Фарбую яйце чорною фарбою для натуральних виробів. Потім білим воском наношу гуцульський орнамент. Бджолиний віск прозорий, тому він не дає кольору. А кольоровий віск замовляю на Херсонщині. Він дорого коштує, але дуже красиво виглядає. Коли покриваю ним яйце, то віск не стираю».

Писанкарка Марія Кіращук — бажаний гість на різноманітних виставках та майстер-класах. У неї відбулося десятки спільних та три персональні виставки в різних українських містах і за кордоном. Її роботи є в Австралії, Канаді, США та десятках європейських країн.

Коли я вчилась у неї розписувати писанки, то їй зателефонували з Галицького музею етнографії, запросили на виставку. «На жаль, я не зможу, бо нещодавно перенесла операцію, але я попрошу когось із космацьких жінок, у нас є багато майстринь, хтось обов’язково поїде, - запевнила писанкарка. – До мене не раз звертаються місцеві жінки з проханням, щоб я їх навчила писати. Я нікому не відмовляю. «Не бійся, Маріє, я тобі бізнес не переб’ю», —  кажуть. «Та я би ще й  перехрестилася, якби ти краще за мене написала», – відповідає майстриня.

А ще сідати за писанки треба з гарним настроєм. Якби вона під час писання настрою не мала, то нічого з роботи не вийшло б. Великоднє яйце може виглядати ніби як завжди, але на таку писанку можуть й уваги не звернути. Перед розписом треба ретельно вмитися, в хаті прибрати та помолитися. Розписані з любов’ю великодні символи можуть десятки років простояти.

Є тут якась магія в цих горах, в цих гуцульських писанках. Поки дивлюсь на засніжені вершини, господиня готує бурку  і бануш, кладе на стіл буц. Гуцульське сонце ховається за гору Сигвін. Усе стихає. Лапатий сніг на щойно зробленій світлині в ноутбуці нагадує писанки, що падають із неба. Щедро поблагословив Господь Космач і космаччан. А вони, молячись, каючись, постячи, дивують людей писанками. Кажуть, що є легенда: поки найменша дитина пише писанки, світ не зникне.

Галицький кореспондент