Де влітку відпочити на Прикарпатті : Писаний камінь


Писаний Камінь — геологічна пам’ятки природи місцевого значення, група мальовничих скель. Скелі розташовані у Верховинському районі Івано-Франківської області, за кілька кілометрів на південний схід від села Буковець і Буковецького перевалу.

Писаний Камінь — величезні брили пісковика, які починаються з північного заходу, з каменів заввишки 2—3 м, і тягнуться ланцюгом (80 м.) на південний схід, переходячи у масивні моноліти заввишки до 20 м. Верх каменів утворює горизонтальну площину, пише Мапа Косів.

Як добратись?

Найкраще починати підйом на гору до Писаного Каменю з Буковецького перевалу. До села Буковець можна добратися, як з Верховини, так і зі сторони Косова. Можливо, одна з причин, чому цей маршрут такий популярний серед туристів — це його доступність. Насправді, якщо у вас є машина, навіть і не джип, то ви без проблем можете виїхати ледь не на саму гору. Широка, добре втрамбована, не стрімка дорога, з туристичним маркуванням на деревах, — не дасть вам заблукати.

Якщо ж ви йдете на гору на своїх двох, то варто знати, що дорога досить довга і підйом буде тривати 3-4 години. Зворотній шлях, звісно займе менше часу, але якщо ви хочете встигнути все роздивитися за один день, то вам варто поспішити, адже в будні дні після обіду, а у вихідні дні загалом — автобуси ходять вкрай погано та нерегулярно. Найкраще, — йти на Писаний з палатками на два дні, — це буде не так виснажливо. Якщо ви приїхали в Буковець зі сторони Косова, то направо буде дорога на гору Ігрець, а ліворуч підйом до Писаного.

Десь на третині шляху буде роздоріжжя. Вліво йде полога дорога через ліс, а направо стежка через гору Копілаж. Дорога ліворуч коротша десь на 2 кілометри, але не видно краєвидів, тому якщо ви йдете перший раз, то краще все-таки через Копілаж. Дорогою є багато афин якими можна смакувати, проте немає зовсім джерел, — будьте уважні з водою і беріть з собою необхідний запас.

В кінці шляху, вже на самому верху, дорога просто впирається в каміння, тому заблукати дуже важко. Біля каменів є добротно зроблені дерев’яні стіл та лавки, — там можна перекусити та відпочити. Рекомендую також, окрім фотографування і дослідження верхівки каміння, — не лінуватися і обійти каміння до самого низу — там зовсім не гірше, ніж на верху.

Легенди та цікаві факти

  1. Свою назву Писаний Камінь одержав від карбів (петрогліфів), найдавніший з яких походить з часів Київської Русі. За деякими припущеннями, в минулому на скелях було язичницьке капище. Залишками капища вважають дев’ять круглих виїмок-чаш, які вирубані в камені.
  2. Є легенда, якщо скаламутити воду в цих чашах, то піде дощ. Ми каламутили неодноразово, — дощ не пішов.)
  3. Варто знати, що по дорозі до каміння живе відомий на всю Україну гуцул-музикант — Михайло Тафійчук. Обов’язково до нього завітайте, а потрібну хату залюбки підкажуть місцеві жителі — йти до нього від перевалу десь 30 хв. На першому роздоріжжі до Писаного треба повертати направо догори, а до Тафійчука — наліво вниз.
  4. Дорогою на Каміння є залізний хрест, біля вишки з мобільним зв’язком. Місцеві мешканці розказують, що хрест встановлений жінці з села Буковець, яку розстріляв НКВДист. «Заклав патрон — вцілю чи не вцілю», — так розважалися червоні кати на нашій землі, граючи життями, мов іграшками.
  5. Як і в кожному селі на Гуцульщині існує легенда про народного месника та ватажка опришків. «Олекса Довбуш на плечах приніс із Чорногори на Писаний Камінь величезний камінь і закрив ними золоті скарби всіх опришків». Також, люди кажуть, що «опришки зимували у печерах-зимарках на Писаному Камені і бартками писали на камені свої імена».
  6. На Писаному були найкращі представники української культури: Франко, Грушевський, Коцюбинський, Федькович, Хоткевич, Стефаник, Кобилянська, Вінценз. Іван Франко казав, що «Писаний Камінь вернув мені сили й здоров’я», а Станіслав Вінценз доклав багато зусиль в популяризації Каменю, записуючи легенди та оповідки гуцулів про це місце. Завдяки його роботі, ми маємо нагоду сьогодні їх читати та знати.
  7. Ще одна легенда каже, що дуже давно навколишні гори заселяли племена Карпів, які дали назву Карпатам. «Це були люди-гіганти, як міфічні титани, наділені надзвичайною силою. Вони прикотили сюди ці камені, щоб увіковічнити пам’ять про перебування тут, закопали свої скарби і накрили їх каменями. Відтоді і ходять сюди люди, щоб поклонитися могутньому духові своїх предків». Схожа легенда розповідає, що «після смерті вождя Карпів, на його могилі був встановлений велетенський камінь, щоб люди не забули про його славу і силу».

Сумні моменти

Про це місце в горах вже написано сотні статтей. Це і не дивно, адже Писаний Камінь — це найпопулярніший маршрут, як серед косівчан і жителів району, так і серед туристів, які до нас завітали. Чому саме це місце користується таким шаленим успіхом? Чесно, — я не знаю, але однозначно — популярність зіграла погану славу з Писаним Камінням. Наведу кілька фактів.

  • Гори туристичного сміття. Воно валяється купами протягом всього маршруту на гору, а найбільше його, звісно, на вершині…
  • Контингент, який облюбував це місце. Часто — це маса п’яних «бандюків» і «гопників», які там розважаються. Нещодавно чув від косівчан сумну історію. Вони з друзями мирно вийшли на гору, коли побачили, що п’яні «тіпочки» від дурості розбивали скляні пляшки об каміння на горі. Логічно, що їм зробили зауваження і просили припинити, — як наслідок, розгорілась бійка і не відомо чим би все це закінчилось, якби перевага в людях не була на стороні косівчан…
  • Рагульське бажання наших людей залишити свій слід на Землі. Найчастіше, — це виявляється в зарубках на деревах слів типу: «тут був Вася 1997», «Калян, Чернафци», а також схожі малюнки на скалах Писаного Каменю, — саме тому в назві до статті — він став, на жаль, обписаним…
  • Свіжий в пам’яті скандал 2011-2012 років з «приватизацією» Каменів. Донецькі «братки» вирішили, що було б непогано забрати собі цю територію. Прохід до Писаного став коштувати — 10 гривень, а місцевим людям забороняли збирати там гриби та афини. Як це не дивно для України, але «бабло і банда» не перемогли здоровий глузд, адже селяни з Буківця разом з громадськими активістами та журналістами повстали та відвоювали землю і залишили її у власності громади. Питання лише чи надовго?