Вірменські колядки з Покуття: Несподіване відкриття втраченої традиції

Колядок у вірменському фольклорі просто немає. Проте, історія вірменської громади з Кутів доводить протилежне. Міцна та тісно інтегрована з місцевим населенням, вона не лише зберегла свою ідентичність, а й перейняла місцеву обрядовість. Цей унікальний культурний феномен - вірменські колядки - дивом пережив десятиліття війн, депортацій та асиміляції.

Про неймовірну історію вірменських колядок з Покуття у facebook розповів перекладач, літературний менеджер, видавець Завен Баблоян.

Він пояснив, що колядки як жанр були нехарактерні для традиційного вірменського фольклору, однак вірменська громада Кутів, бувши водночас збереженою та інтегрованою в місцеве середовище, перейняла українську обрядовість, у тому числі й колядування.

"Це дійсно дуже дивно, бо такого жанру у вірменьскому фольклорі просто немає. Однак вірменська громада в Кутах була, з одного боку, така велика і міцна, що не асимілювалася, а з іншого, в таких тісних і добрих стосунках із автохтонами, що підхопила їхню обрядовість. Хоча вірменську школу в Кутах австрійська влада закрила ще в другій половині ХІХ ст., вірменська мова там циркулювала в побуті як мінімум до початку ХХ ст. Якраз до тої пори, як при Львівському університеті почали викладати ново- і старовірменську мови, і робив це саме уродженець Кутів, священник Богдан Давидович (1858-1933), який ще в ту школу ходив. Це була видатна особистість, але моя вузька тема вимагає перемкнутися на інших", - розповідає перекладач.

Завен Баблоян також розповів про кількох ключових фігур, завдяки яким згадки й записи про ці колядки збереглися.

Ключову роль у цій історії відіграла Броніслава Вуйцик-Кьопрюлян (1890-1938) – перша в Польщі докторка музикознавства. Після одруження з Ґарабедом Кьопрюляном (1884-1939), який викладав вірменську мову у Львові, Броніслава глибоко зацікавилася вірменською музикою та історією. Вона систематично представляла творчість Комітаса в польській пресі та вивчала місцеву вірменську громаду.

Саме під час своїх досліджень вона натрапила на згадку про колядки кутських вірмен, опубліковану Міколаєм "Кицьо" Мойзесовичем (1896-1944). Вуйцик-Кьопрюлян глибоко дослідила ці матеріали та у 1934 році представила свою доповідь у Науковому товаристві. На жаль, її план надрукувати аналіз не здійснився через закриття видання. Проте, це було лише початком збереження неоціненної спадщини.  

Міколай "Кицьо" Мойзесович, уродженець Кутів, був активним дописувачем "Вісника св. Григорія". Його етнографічні публікації про вірменську громаду Кутів стали першою згадкою про ці унікальні колядки. На жаль, під час Другої світової війни він трагічно загинув.

Частину його матеріалів вивіз на Захід під час радянської депортації інший Міколай "Міко" Мойзесович (1893-1972), також уродженець Кутів. Його власна доля була не менш драматичною: він пережив поранення у Першій світовій, працював у сімейній м'ясарні, а під час Другої світової його родина переховувала 13 євреїв, за що Міколая заарештувало гестапо. Його врятували німецькі друзі. У 1944 році його дружина загинула в Кутській трагедії, а сам він з синами був врятований сусідом-українцем Михайлом Ящуком.

Після депортації до Польщі, Міколай одружився з німкенею, яка допомогла йому уникнути розстрілу. Він вивіз не лише записи "Кицьо", але й власні знання кутської вірменської обрядовості.

З усім цим безцінним масивом матеріалів працював Збігнев Косьцюв (нар. 1929), який все життя присвятив музиці та музикознавству, зокрема – музиці польських вірмен. Працюючи з Міком Мойзесовичем та іншими інформантами, Косьцюв залучав професійних композиторів. Завдяки цьому вдалося відновити вірменські літургії, зокрема великодню та поминальну, а також – ті самі кутські колядки.

Його головним партнером у цій праці став композитор, викладач і журналіст Станіслав Шмеловскі (1930-2008). Саме він обробив і зафіксував нотами літургії та, що найважливіше, колядки. Ці записи були виявлені у статті Косьцюва "Вірменські пісні в обробці польських музикантів" (1978) і, як підтверджено, це ті самі колядки, які досліджувала Броніслава Вуйцик-Кьопрюлян.

"Вони таки не загубилися у вирі часу, війни, депортації і асиміляції. Я вірю, що вони ще будуть звучати на українській землі", - наголошує автор.

Головне фото: Вірменський церковний хор Кутів, перша половина ХХ ст./ facebook Завен Баблоян.

 

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!