Олександр Сич про п‘ять моделей сучасних українських націоналістичних структур
5 лютого 2022 року у Києві відбулися IX Бандерівські читання, присвячені темі «Світ ідей Степана Бандери і виклики XXI століття». Пів сотні науковців – дослідників націоналізму та громадсько-політичних діячів дискутували, відповідаючи на запитання: Чому паралельно з масовим позитивним сприйняттям Степана Бандери відбувається втеча від його ідей?? Що дозволить зупинити безкінечну фрагментацію проукраїнських політичних організацій? Як повернення націоналізму суб’єктності вплине на Україну? Чи дійсно неоліберальна політика передбачає свободу вибору і слова? Чому практичний неолібералізм є запереченням демократії та прав людини? Чому ліволіберальний сегмент так активно виступає проти національно-патріотичного виховання? Якої шкоди чекати від гендерної ідеології в освіті?
Так, в рамках пленарної частини заходу «Чим є і чим не є український націоналізм у ХХІ столітті» з доповіддю “Модельний аналіз сучасних українських націоналістичних структур” виступив Олександр Сич – доктор політичних наук, доцент, професор кафедри публічного управління та адміністрування, голова Івано-Франківської обласної ради.
“Європа і весь цивілізаційний Захід в сучасну пору переживають ренесанс націоналізму. Етноцентричним масивом продовжує залишатися Азія. Центрально-Східна Європа, позбувшись на переломі 90-х років ХХ ст. пут російсько-совєтського колоніалізму, демонструє високий рівень впливовості націоналістичних сил. В той же час Україна перебуває в числі постсовєтських держав, де цей рівень ще є достатньо низьким. Її приклад підтверджує закономірність, що впливовість націоналізму в постсовєтських країнах є тим нижчою, чим ближче цивілізаційно й ментально вони знаходяться до московського імперського центру. Однак таке становище не є догматичною константою і його зміна залежить від динаміки дистанціювання. Тож висловимо тезу, що український націоналізм ще не віднайшов себе в політичній структурі і в ментальності сучасного українського суспільства й не відіграв належної йому ролі в становленні національної держави. А якщо так, то пройдений різними його формаціям 30-річний шлях потребує критичного аналізу”, – відзначив Олександр Сич.
Тож, зауважує Олександр Сич, окремої уваги заслуговує напрацьований протягом цього часу світоглядний продукт.
“Всупереч постсовєтському, постімперському, ліберально-агресивному апостколоніально-меншовартісному несприйняттю українського націоналізму сьогодні вже сформувалася достатньо об’ємна джерельно-теоретична база для його аналізу. Більшою мірою вона розвинута в царині історичних досліджень. Очевидно, опоненти націоналізму вважають,що ці дослідження менше загрожують їхньому намаганню знівелювати його перспективи, аніж аналіз сучасного стану. А тому захист дисертацій на відповідні теми є вкрай рідкісним явищем в політологічних дисциплінах. В той же час, в Україні вже існує достатня кількість перекладних видань та видань антологічного характеру, в яких відображено загальнотеоретичні основи націоналізму”, – відзначає науковець.
За словами Олександра Сича, протягом останніх декількох десятків років він намагався знайти відповіді на питання, яким український націоналізм сьогодні є і яким мав би бути? Відтак, може обмежити свої висновки до умовних п’яти характеристик. Для того, щоби аналіз націоналістичних структур через призму вказаних моделей носив систематичний характер, визначає головні критерії оцінки націоналістичних структур – наявність чіткої мети, її світоглядне обґрунтування, похідну від світогляду політичну програму дій, організаційну структуру для її впровадження, сучасні методи політичної боротьби. Епіцентром кожного із критеріїв є категорія нації і захист її інтересів.
“Пропонуючи опис запропонованих моделей, уникатимемо, як правило, їх ідентифікації з сучасними структурами українського націоналістичного руху. Натомість даємо в руки аналітиків методологічний інструмент для їх самостійного пізнання”, – зауважує Олександр Сич.
Відтак, науковець запропонував п‘ять моделей сучасних українських націоналістичних структур:
Равлики. До їх ключових характеристик відносимо такі «равлячі» риси – вони безхребетні, м’якотілі, слизькі, сховані у черепашці свого світорозуміння й легко пристосовуються до будь-якого політичного середовища. Зазвичай такі структури самоідентифікуються як націоналістичні, можуть декларувати високу мету свого існування, визнавати ідеологію українського націоналізму за свій світогляд, але не мають власних напрацювань у цій царині, й, що найголовніше, не мають організаційних структур для виконання декларованих завдань. А не володіючи такими, не потребують сучасних технологій реальної політичної боротьби. В той ж час можуть добре оперувати сучасними технологіями її імітації у віртуальному світі соціальних мереж. Отож, класичними ознаками способу самореалізації націоналістичних утворень є «бурхлива діяльність» у рамках черепашачого простору, самовтішання «величчю» досягнутого й, по можливості, пристосування до змінних умов зовнішнього, «позачерепашачого» світу.
Найманець – той, хто захищає чужі інтереси не з переконання, а з корисливих мотивів. За аналогією з попереднім афористичним описом цей образ ми використовуємо для зображення того типу націоналістичної структури, що, на відміну від попереднього, відрізняється соціальним динамізмом в прагненні до самореалізації. Однак його характеристики позбавлені привабливості. Їх ключове означення – «захист чужих інтересів не з переконання, а з корисливих мотивів». До цього типу можуть входити три підвиди псевдонаціоналістичних структур – розчаровані, корисливо прагматичні та провокаційні утворення. Перші – зрезигнували з ідейних націоналістичних позицій, розчарувавшись у можливості досягнути успіхів на їх основі. Другі – на них ніколи й не перебували, однак прагматично і кон’юнктурно зайняли зручну політичну нішу для отримання меркантильних дивідендів. Ще інші – під прикриттям націоналістичності виконують замовлення спецслужб чи політичних і світоглядних опонентів.
Лицар – самовідданний, благородний захисник когось або чогось. А ще – це людина, яка самовіддано служить певній справі, віддається їй. Лицарський епос багатий широкою палітрою образів – від шляхетних та звитяжних поборників справедливості й до карикатурних персонажів на зразок сервантівського Дон Кіхота. Такою ж багатоманітною може бути й характеристика відповідного типу націоналістичних структур. Вони діють на засадах націоналістичної ідеології та шляхетно й самовіддано захищають інтереси нації. В той же час можуть бути вузько зашорені її рамками й не бачити ширшого контексту суспільного й міжнародного життя. Через це їхні дії можуть залишатися незрозумілими й неприйнятними для ширшого загалу тих, на захист кого спрямовані. Через незбіжність ідейних принципів та програмних засад навіть з суміжними по націоналістичний ніші структурами вони воліють триматися осторонь від будь-кого й одинаком виходити на поле політичного бою.
Князь/державець – глава феодальної монархічної держави в середньовічній Русі, аналог західноєвропейського титулу державця. Цей образ використаємо для відображені суті того типу націоналістичної структури, що стоїть на вищому, порівняно з раніше описаними, рівні організації й світогляднопрограмного забезпечення. Його характерними рисами є панорамне бачення перспектив політичного розвитку, вміння націоналістичної структури вписатися в ширший контекст суспільної тканини й державного життя з поступовим нарощуванням поля контролю в ньому і його зміни зсередини. Як середньовічний старійшина племені міг трансформуватися в правителя держави, так і партія цього типу при сприятливих обставинах, або ж в обставинах, витворених нею самою, може еволюціонувати з невпливового опозиційного елементу політичної системи в її стабільний структурний складник і навіть в домінантне ядро державної організації.
Орден (лат. order – ряд, порядок; нім. ordnung – порядок) – організація, члени якої пов’язані спільною метою і особливими правилами співжиття.Для орденських організацій загалом, а для політичних зокрема, характерними були такі ознаки: чітко визначена мета, що, як правило, носила місійний характер щодо зміни чинного порядку; закритий характер і відповідні методи досягнення цілі; оригінальний світогляд і програма дій; особливий порядок/ритуал прийняття чи посвячення у члени спільноти; система їх різнобічного виховання/вишколу; такі ж оригінальні внутрішні закони чи правила поведінки; на відміну від інших політичних спільнот чітка ієрархія, жорстка дисципліна, високий рівень ідеалізму та жертовності. В українській націоналістичній традиції класичним прикладом орденської організації була ОУН. Деякі з суб’єктів суспільно-політичного та громадського життя в сучасній Україні декларують свій орденський характер. Однак їх належність до організацій такого типу є насправді глибоко сумнівною.
“Описані моделі є узагальненням теоретичних знань і практичного досвіду. Звичайно, вони не існують в чистому вигляді й при аналізі конкретної націоналістичної структури можна виявити поєднання ознак декількох моделей. Однак метод моделювання й зокрема запропоновані в цій доповіді моделі дають можливість системніше підійти до аналізу існуючого стану націоналістичного руху в Україні”, – наголошує Олександр Сич.
Повну доповідь Олександра Сича можна переглянути за посиланням.
Джерело: сайт ІФ ОО ВО "Свобода"
