Психологиня Наталія Чаплинська: Росіяни – це фактично сучасні монголо-татари. Зазіхання на чужі території, зґвалтування, вбивства – їхнє все

Спілкуємося з професійним психологом, депутатом Івано-Франківської обласної ради від ВО «Свобода», головою постійної комісії обласної ради з питань захисту прав учасників і ветеранів АТО/ООС та їхніх сімей, відомою волонтеркою Наталією Чаплинською.

Говоримо про вплив війни на українське суспільство, генетичну стійкість української нації, ментальні особливості ворога.

- Пані Наталю, вже 12 рік триває війна та четвертий рік повномасштабне вторгнення, і кожен день приносить сумні новини. Які базові речі варто знати, щоб вижити?

- Найперше - критично оцінювати інформацію, яка до нас надходить, Адже ворог воює з Україною не тільки дронами і ракетами, але й пропагандою. На жаль, часом навіть поважні ЗМІ ведуться на розмаїті ІПСО. Зі свого боку, як психолог, намагаюся делікатно зупиняти такі речі, адже вони приносять велику шкоду українцям, які починають вірити в інформаційній хлам, який продукує росія.

- Тези про те, що суспільство дуже втомилося від війни – це теоретично теж може бути російське ІПСО?

- Це однозначно їхнє, адже ми, українці, усвідомлюємо, що мусимо вистояти. Втома, про яку часто говорять, – це швидше не втома, а стан, пов'язаний з великою нервовою напругою, постійним стресом. Нинішні воєнні реалії проявляються невротичними станами, зокрема порушенням сну. Такі стани люди можуть плутати з втомою.

- Про втому, справді, кажуть ті, у кого рідні воюють… Адже постійно чекають дзвінка, переживають, чи вийде захисник на зв'язок…

- Чекати з війни справді дуже складно і емоційно непросто. Щоби легше було переживати той час, я часто говорю рідним, що процес очікування має бути активним. Рекомендуємо вести своєрідний літопис того часу. Записувати якісь свої думки, фотографувати і знімати відео, які розповідають про те, що ви дуже чекаєте того, хто воює. Це можуть бути світлини домашнього улюбленця, чи грядок на дачі, які надішлете на фронт.

Потім, коли захисник чи захисниця повернуться додому, вам буде про що поговорити. Ви зможете розповісти про те, як ви жили, коли дорогої людини не було поруч. Це найкращий спосіб у час розлуки зберегти гарні стосунки.

- Одна моя знайома щодня знімає невеличкі відео про їхню маленьку донечку і надсилає татові на фронт…

- Це гарний приклад. Такі відео дають захисникові розуміння того, що він захищає свою сім’ю, свою землю. Дають можливість бачити, як росте дитина, а це дуже важливо.

…Я час від часу дивлюся відео – розповіді бійців, які повертаються з полону додому. Дехто з них розказує, що коли вони йшли воювати, дружина була вагітна, а за час полону дитина народилася і підросла – вони її ніколи не бачили, ніколи з нею не спілкувалися. І хоч дитина знала, що батько на фронті, буває дуже складно налагоджувати і надолужувати фізичний і психологічний зв'язок.

- Пані Наталю, як відновити душевні сили, які ми витрачаємо в час війни?

- Хороше питання. Насамперед потрібно зрозуміти, що зараз. в час війни, ми маємо відновлювати свої сили, щоб мати змогу допомагати своїй державі, своїм рідним, щоб у майбутньому відбудовувати свою країну.

А відновитися допоможуть ресурси, які навколо нас. Все, що зв'язано з природою, з землею, з рідним краєм - ліс, водойма, город. Це також може бути різнопланове мистецтво, театр, кіно, різноманітні виставки і так далі. Тому ходіть на майстер-класи, вишивайте, малюйте, витинайте, тобто робіть все, що вам до душі, і присвячуйте цьому хоча би 15-20 хвилин кожного дня. Згадуйте, чим ви колись захоплювалися. Попробуйте робити те, що ви ніколи не робили. Адже відпочинок, як відомо, - це зміна роду діяльності.

Дуже допомагає спорт, який дає силу, тренує наш дух.

Особисто для мене безцінним ресурсом є наша історія, археологія, архітектура. Люблю поїхати в маленьке містечко і завітати там у місцевий краєзнавчий музей. В таких музеях часом вдається відшукати справжні чудеса, зробити неймовірні відкриття для себе.

Ну і звісно один з найважливіших духовних ресурсів - це наша молитва. Молитва до Господа підтримує, дає віру, дає надію на краще.

- Висновок такий, що і в час війни мусимо дбати про себе…

- Так. Адже щоб ви мали сили подбати ще про когось, ви маєте в першу чергу подбати про себе. Я цього вчу не тільки цивільне населення, я цього вчу військових.

Я розповідаю, що вони мають робити, щоб вижити у цій страшній війні. Тому що емоційне вигорання у військових відбувається набагато швидше, ніж у цивільного населення… .

- Знаю, що в Івано-Франківську є волонтерський центр психологічної допомоги учасникам російсько-української війни, з яким Ви працюєте. З чим до Вашого Центру приходять військові? Чи це неможливість адаптуватися в цивільному житті, чи неможливість після пережитого зрозуміти своїх рідних?

- Все це і ще, на жаль, проблема алкоголю. Наші ветерани нерідко вживають алкоголь як анестезію або як снодійне. Але це погана практика: розвивається залежність, і з часом ветеран вже не може без алкоголю. Тут найперше радимо звертатися за допомогою до фахівців. Мали ситуацію, коли зателефонувала дружина і розповіла, що з чоловіком біда: почав вживати алкоголь, агресивний, але просить про допомогу. Ми поклали ветерана в клініку, і за якийсь час йому стало краще. Нині він знову воює, але дружина розповідає, що має особливе ставлення до алкоголю. Намагається взагалі його уникати.

- З якими категоріями людей воєнному психологові працювати найважче?

- Пригадую одну з перших своїх консультацій ще на початку війни, у 2014 році. До мене прийшла жінка, у якої чоловік потрапив у полон. Слава Богу, полон тягнувся недовго, але в 2014-му це було дуже страшно і дуже не по собі. Наш час і полон. Саме цей досвід для мене був особливо пам’ятний. Тоді ще не було книжок, де можна було б про це прочитати, ніхто не знав, як себе поводити. Тому працювала переважно інтуїтивно. З висоти часу можу сказати: Слава Богу, що все гаразд. Коли сьогодні я працюю з рідними тих, хто потрапив у полон чи пропав безвісти, найперше наголошую: не спілкуйтеся про це з незнайомими людьми, не розповідайте, що ви переживаєте і як ведете пошук. Щоб не нашкодити. Є відповідні служби і органи, які цим займаються і які знають, як це робити.

- Які питання у Вас зараз на порядку денному на депутатській комісії?

- На попередньому засіданні розглядали питання діяльності МСЕКів в області. Звичайно, засідання було непросте - бесіди були гострі, вразливі. Вдячна військовому керівництву, яке прийшло на комісію, і ми змогли спільно вести мову і розбирати ситуацію. Насправді це засідання – тільки початок. Попереду ще багато роботи…

- Ген свободолюбства, який мають в собі українці, – це красива легенда чи щось таке, що реально існує?

- Насправді, ми, українці, – це та нація, яка любить і шанує життя, а така нація вміє вижити в найскладніших умовах. Зазирнімо в історію. Ми виживали під австро-угорцями, під поляками, під моск@лем, І завжди давали собі раду і нігди не втрачали своєї української ідентичності. Ми вміємо пристосовуватись до будь-яких обставин, тому що цьому нас навчило життя, яке ніколи не було легким – ми багато років не мали своєї держави.

І власне ця наша унікальність дає нам сили і поштовх до того, щоб здолати ворога, якого боїться весь світ. Багато хто у світі це розуміє. Я це відчуваю по ставленні до нас, коли у волонтерських справах буваю за кордоном.

- А от росіяни, чому вони такі – немовби не люди, а упирі… 21 століття за вікном, а в їхніх головах – Середньовіччя… Це патологія чи аномалія природи?

- Це не патологія і не аномалія. Це азійський, точніше монголо-татарський спосіб життя. Я вас, можливо, здивую, коли скажу, що наприклад китайці - це населення, яке ніколи нікому не буде допомагати. Коли людина падає - вони не допомагають встати, бо людина нібито має вставати сама. Так вони виховані і так вони живуть.

Психологія росіян – зазіхати на чужі території, нападати, ґвалтувати, вбивати. Це фактично сучасні монголо-татари.

Ми інші, як росіяни, в усьому. У наших сім’ях – повага до жінки і до дитини. У них бити жінку – нормально. Та й і їхня жінка звикла. «Б’є – значить любить», - кажуть росіянки. А в нас в Україні – подружжя. Тобто партнерські стосунки. І ми єдина нація в світі, яка найвище ставить Матінку Божу. Тобто жінка у нас шанується на рівні з Господом Богом.

- Наші рідні розуміли, хто такий моск@ль. Дід мені казав: «Не вір псові і моск@льові.

- Так. А мій дідо і моя баба говорили про те, що може прийти той час, коли моск@ль захоче знищити Україну. І ми маємо вистояти. Росіяни - страшні люди, Мусимо про це повсякчас пам'ятати і передати це розуміння нашим майбутнім поколінням…

Джерело:Тижневик ВО "Свобода"

Розмовляла Галина Чорна. 

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!