Боєць АТО з Прикарпаття став одним із героїв вражаючого проекту “Рани”
Жахливі наслідки війни, які відбилися на долях українських патріотів спробував відобразити у своєму проекті "Рани" американський фотограф українського походження Джозеф Сивенький.
Про це інформують ”Українські новини”.
Іван Кушнарьов
Іван Кушнарьов народився в Запоріжжі. Йому 25 років. В мирний час працював у сфері реклами, навчався в університеті. Між мирним часом і сьогодні в житті Івана була війна, Іловайський котел і втрати.
“Це відбулося в середині листопада. Вибух протипіхотної ручної гранати, деталей я не пам’ятаю , тільки те, про що розповідали потім. Пам’ятаю тільки, що якщо б я її кинув, то вона попала б у людей. Тому я притиснув гранату до себе і разом з нею підірвався. Постраждали очі, руки, нога”, — розповідає Іван.
Тарас Мокляк
Тарасу Мокляку 23 роки. На війні він побував двічі. Лікарі розповідають, що Тарас пережив понад 50 операцій. На передовій — у складі 128 бригади
Важкі поранення хлопець отримав в Артеміську. Діагноз Тараса: проникаюче наскрізне поранення черевної порожнини з ураженням сигмоподбної кишки, ампулярного відділу прямої кишки, сечового міхурабагатоуламкові переломи головки правої стегнової кістки, тіла правої здухнинної сідничної кістки, дренування черевної порожнини, емпіцистомії, фіксація перелому кісток тазу.
Володимир Гончаровський
Володимиру Гончаровському 31 рік. Він одружений і є батьком чотирьох дітей. Був важкопораненим 20 лютого 2014 року на Майдані. У нього стріляли двічі — в спину і в праву руку. Володя рятував поранених євромайданівців, яких розтрілювали правоохоронці на вулиці Інститутскій у Києві. Йому провели багаточисельні операції в Україні і Німеччині, але стан його залишається надзвичайно складним.
У патріота діагностували гепатит С. Володя припускає, що міг підхопити вірус, коли йому надавали першу медичну допомогу на Євромайдані.
Вадим Довгорук
Вадиму Довгоруку 23 роки. Він спецназовець 3-го окремого полку.
“Ми їхали на БТРі, коли почався обстріл. Хто й звідки почав стріляти ми не зрозуміли. Па́м’ятаю, як кричали поранені хлопці. Була паніка і було багато поранених. В ліс я добрався самостійно. Там я пробув не більше трьох днів. Ноги я відморозив у лісі, вночі морози були сильними. Потім мене знайшли солдати “ЛНР” і забрали. Під час обстрілу відірвало тільки руку, ноги відморозив уже в лісі “, — розповідав Вадим.
Сергій Масан
“У нас кардинально змінилося життя, — говорить Світлана Капуста (29 років), витираючи чоло своєму чоловікові, українському десантнику із Миколаєва, який проходить лікування в Дніпропетровську.
Сержант Сергій Масан отримав опіки 70% тіла і втратив кілька пальців руки в результаті обстрілу із реактивної системи залпового вогню “Град” в селі Дьяково в Луганскій області, поблизу кордону з Росією. Сергій провів три місяці в зоні бойових дій і стверджує, що його бригаду часто обстрілювали системами “Град” з території Російської Федерації.
Руслан Карпець
24-річний Руслан Карпець — батько двох дітей родом із Кременця Тернопільської області. На фото, зробленому в Києвському военному госпіталі, мама допомагає йому сісти.
Після Євромайдану Руслан пішов добровольцем в українську армію і у вересні 2014 був важкопораненим в Дебальцево. У чоловіка пошкоджений нерв, тому він постійно страждає від сильної болі. Є надія, що ліву ногу вдасться зберегти. Зараз Руслан перебуває на лікуванні у Німеччині.
Артем Запотоцький
Артему Запотоцькому було 34 роки, коли його важко поранили на Євромайдані 20 лютого 2014 року. Куля попала Артему в спину, коли він беззбройний стояв на пішеходному мості над Інститутскою вулицею в Києві. Куля прошила хребет і зупинилася біля лівої лопатки. Вона й досі там.
Артем Кравченко
Артема Кравченко поранили під час евакуації із Іловайска по так званому зеленому коридору. Через велику втрату крові і біль він не міг йти, тому більше як 8 годин повз майже 3 км до ближчого села.
“Пити дуже хотілося, вночі я взагалі пив свою сечу, не витримував уже. Добрався до крайнього двору найперше почав шукати воду. Заліз до свиней, почав пити їх воду, а вони почали мене кусати за те, що я п ю воду з їх корита”, озповів боєць.
Василь Пелеш
Василю Пелешу 19 років. Він на лікарняному ліжку у Львівському воєнному госпіталі. Хлопець був на Євромайдані, а потім записався в добровольчий батальйон, щоб боротися на Донбасі з сепаратистами. Василь потрапив до полону і сепаратисти відрубали йому праву руку за татуювання з написом “Слава Украині”.
Катерина Панченко
29-річна Катерина Панченко (на фото — праворуч) — на 7-му місяці вагітності, плаче над тілом свого чоловіка Едуарда (22 роки) в морзі у Києві. Вони з Дніпродзержинська.
Едуард Панченко — солдат 93 бригади, був важкопоранений в грудні під час бойових дій в Донецькому аеропорті. Помер на світанку 8 лютого 2015 року в Київському воєнному госпіталі.
Леонід Хмельков
Леоніда Хмелькова поранили 22 січня. Він контрактник, служити пішов в 95 Житомирську аеромобільну десантну бригаду. Зі своїми побратимами пройшов Слов’янськ, Ясиновату, звільняв Лисичанськ. Був пораненим в донецькому аеропорту. У нього вогнепальні поранення.
Вадим Свириденко
42-річний Вадим Свириденко отримав поранення осколком від снаряду в праве передпліччя і праве бедро. Потім попав на міну.
“Моя боротьба за життя тривала два дні і три ночі. На третій день мене знайшла розвідка “ДНР”. За цей час, що я там тільки не робив. Я їв сніг. Я старася вижити. І коли мене уже знайшла розвідка, тоді я потрапив в полон”, — розповів Вадим.
В’ячеслав Буйновський
41-річний В’ячеслав Буйновський. Йому ампутували праву руку і праву ногу. На фото він робить перші кроки назустріч близькому другу, використовуючи протез. Після Євромайдану В’ячеслав записався добровольцем в батальон “Айдар” і був важкопоранений під Луганськом у вересні 2014 року.
Олексій Литовченко
Олексію Литовченкові 30 років. Він з підрозділом стояв в містечку Горняк на Донеччині.
“Спочатку пролунав вибух, потім я відчув поштовх. Я подивився: у мене розтрощена кістка, розірвані артерії. Я намагався поворохнути пальцями на нозі, та марно. Тоді зрозумів, що ноги немає. Ударною хвилею пошкодило нирки. Виникла велика проблема, я не міг ходити в туалет “, — розповів Олексій.
З його слів, в лікарні Мечнікова не лікували, а травмували. Завдяки мамі, дружині та брату його літаком доправили в Київ. Там його повернули до життя. Втрати 3-х літрів крові були несумісні з життям. До того ж підхопив запалення легень. Спочатку ставили діагноз туберкульоз. Після місяця в реанімації Олексія перевели в гнійну хірургію.