Чи використовується УПЦ МП в «російському» державному тероризмі?

З початком російсько-української війни в Україні різко зросли терористичні загрози по всій території країни. Різке збільшення кількости терористичних актів, здійснених протягом останнього року в різних регіонах України свідчать, що терор є одним із ключових засобів так званої гібридної війни, яку влада Росії провадить проти України.

Упродовж усіх попередніх років Незалежності до 2014 року – початку збройної агресії РФ  в Україні майже не було подібних диверсій, адже в Україні немає внутрішніх причин (утисків національних, релігійних груп, сплеску діяльності ультрарадикальних ліво- чи правоекстремістських груп) для поширення тероризму.

Характер здійснених терористичних актів, об’єкти терористичних атак, географія їх поширення засвідчують, що Україна зіткнулася з дією державного російського тероризму, планованого й координованого з єдиного центру, здійснюваного професійно підготовленими представниками спецслужб РФ та їхньою агентурою.

Особливим об’єктом терористичних атак російських диверсантів є лідери громадських думок, патріотично налаштовані громадяни України, що беруть активну участь у захисті конституційного ладу та територіальної цілісності. Залякування, а то й фізичне знищення проукраїнськи-налаштованих громадян, мають на меті максимально зменшити публічні прояви (мітинги, акції протесту, використання національної символіки, створення волонтерських центрів) державницької проукраїнської позиції.

Як відомо, у різних країнах світу головною базою тероризму (що є лише верхівкою айсберга в діяльності розгалужених підпільних організацій) є наявність певних груп (здебільшого етнічних чи релігійних), що відчувають себе дискримінованими і підтримують антиурядові акції. Зокрема, ісламський тероризм у західних країнах був би незначним без наявности численної діаспори із мусульманських країн. Глобальні екстремістські організації спираються на лояльні групи населення, а також на підтримку розвідок союзних держав.

В Україні немає проблеми дискримінації населення (особливо російськомовного в регіонах, де переважно здійснюються теракти). Тому єдиною підтримкою терористів залишається діяльність спецслужб РФ, що зберігають організовану агентуру в Україні, та підтримка нею п’ятої колони. Йдеться про суто державний тероризм, що його здійснюють агенти ворожої держави.

Та все ж, потрібно мінімізувати вплив структур, що провадять активну підривну діяльність. Ідеться про ЗМІ, громадські та релігійні організації, передусім УПЦ Московського патріархату. Так, у церквах УПЦ МП весною 2014 року зберігали зброю, переховувалися бойовики. На жаль, ця релігійна організація здійснює відверто саботажну підривну роботу, а її представники, у тому числі духовенство, беруть активну участь у боротьбі проти Української держави та її громадян. Діяльність УПЦ МП – це і масова пропаганда колабораціонізму, і використання приміщень для зібрань українофобських елементів, серед яких зручніше проводити агентурну діяльність, збирати інформацію та вербувати громадян України в ролі таємних співробітників спецслужб РФ; це і підтримка ініціатив окремих проросійських елементів, і створення підпільних організацій. Уся ця діяльність безпосередньо підпадає під кримінальну відповідальність як «пропаганда і поширення ідеології тероризму» (Закон України «Про боротьбу з тероризмом», ст.1). Слід перереєструвати УПЦ МП як «Російську православну церкву в Україні», обмежити її доступ до шкіл, вишів та урядових структур, заборонити діяльність лояльних до політики РФ ЗМІ. Поширити, за прикладом Польщі та Чехії, процедуру люстрації на лідерів громадських думок (духовенство РПЦ та викладачів ВНЗ).

Окрім намагання розхитати ситуацію в нашій державі, формування потрібної інформаційної картини для української та російської аудиторії, Московський Патріархат активно використовує свою структуру в Україні також для зовнішньополітичної мети.

Упродовж останнього року представники Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ МП, який офіційно нібито незалежний у своїй діяльності, все частіше відвідують міжнародні установи, як от Рада Європи чи ОБСЄ, та Помісні Церкви з однією метою – розповідати про «гоніння» в Україні. При чому, «за дивним збігом обставин» використовують у своїй роботі ті самі заяви, навіть з тим же набором «фактів» і риторики, що і російські дипломати. Можливо, тому, що працюють на один «центр»?