Елітне житло в Івано-Франківську: провінційний пафос чи класична розкіш?

Наскільки місцеву дорогу нерухомість можна вважати елітною та чи є на неї попит у Івано-Франківську.

На сьогодні характеристики «елітності» у будівельних компаній і ріелторських агенцій різні. Приписати помешканню статус «елітного», за побажанням самого забудовника або продавця, ніхто не заборонить. Однак незважаючи на те, що навіть міжнародні стандарти тріщать під впливом часу та ринкової ситуації, все ж основні риси, до яких зводиться поняття «елітне житло», існують.
В Україні називати нові будинки елітними продавці почали з 2000 року. Хоча насправді квартири в таких будівлях мали тільки покращене планування порівняно з серійними дев’яти- та шістнадцятиповерховими будинками середини 90-х.

У той час поняття «елітна нерухомість» і «квартири покращеного планування» були практично тотожними. Першоосновою для будівельників слугували відомчі будинки для номенклатурних працівників СРСР – межа мрій пересічних радянських «трудяг». Ознакою елітності також була масштабна площа квартири: «що більше, то елітніше».

Ринок елітного житла почав формуватися тільки у 2003-2004 роках. Будівельники зводили нерухомість відповідно до встановлених на Заході класифікації та критеріїв, що визначають ступінь «якості» будинку. Якщо на початку будівельного буму – 2000-2001 рр. – елітними вважалися практично всі нові будівлі, які споруджуються в центрі міста, то до середини 2005-го ці поняття стали більш стандартизованими.

Забудовники почали оперувати такими термінами, як «житло класу люкс», «елітне житло», «житло підвищеної комфортності» та «житло масового сегмента». Дехто використовував класи («А», «В» і «С»), як основну характеристику помешкання.

Якщо під елітною нерухомістю розуміти житло, що купують покупці з високим рівнем доходів, то за класифікатором Української будівельної асоціації такому помешканню мають відповідати два формати: «De lux» і «Premium».

У класифікаторі кожне житло має близько 100 обов'язкових параметрів – починаючи від  вимог до обробних матеріалів і закінчуючи територіальним розташуванням.

На одну квартиру в обох класах повинно бути передбачено два й більше машиномісця. Класи «Де-Люкс» і «Преміум»  вимагають площу оселі від 150 кв. м, висоту стель від 3 м, середню площу кімнат від 30 кв. м, кухні – від 25  кв. м. Крім цього, в таких квартирах повинні бути великий хол, кабінет, зимовий сад або тераса і т.д. 

До уваги неодмінно беруть архітектурно-планувальні рішення. Це і презентабельність, і загальний архітектурний вигляд, і нестандартні, оригінальні планування. Інженерно-технічне оснащення в домі має говорити саме за себе: центральне кондиціонування повітря, індивідуальні системи енергозабезпечення, очищення води, безшумні ліфти тощо. Оздоблення – виключно натуральними, екологічними матеріалами.

В елітному помешканні забудовники передбачають єдине соціальне середовище мешканців, клубний закритий тип будівлі, обмежену кількість квартир (до 60), максимум 6 (і мансарда) поверхів.

Обов’язкова наявність власної служби цілодобової охорони та експлуатації будівлі: аварійні служби, служби сервісу і т.д.

В Івано-Франківську, як розповіли місцеві ріелтори кореспондентові «Бліц-Інфо», на елітність житла впливають лише місце розташування та ціна. Якщо воно дороге та ще й у центрі – автоматично вважається елітним. До того ж часто за певний елемент інфраструктури доводиться доплачувати окремо. Тож місцеве розуміння елітності навряд чи тотожне всім класичним стандартам. Мало того, помешкання, яке б відповідали усім вище зазначеним критеріям, в Івано-Франківську немає.

До речі, попри фінансові труднощі, на які нарікають чимало містян, все ж зберігається попит на так зване франківське елітне житло. Вартість коливається біля 100 тис дол. за 120 кв. м. Але сьогодні покупці диктують умови, тому можна торгуватися і зменшити ціну аж до 20%.

Справа в тому, що в 2006-2008 рр. чимало заробітчан масово купували новобудови, тож місцеві будівельники, орієнтуючись на цей сегмент, зводили помешкання з великими площами. Їм було вигідно відразу продати оселю масштабних розмірів, адже купівельна спроможність перебувала на вельми високому рівні. Із настанням кризи будівельники почали мінімізувати площі, а чимало великих квартир так і залишилися в очікуванні свого покупця.