Як на Прикарпатті «маніяків» ловили

Цю історію розповів один знайомий, котрий, своєю чергою почув її від очевидця події. Звіст­ку про те, що в лісі поблизу одного з сіл нашої області з’явилися маньяки, приніс один із місцевих жителів.

Схвильований чоловік розповів односельцям, що, повертаючись з лісу, ледь не наштовхнувся на кількох  вар’ятів, які, підвісивши когось на дереві, краяли жертву ножами. Облич бандюків не розгледів, бо вони були в чорних масках, найімовірніше, зроблених із жіночих колгот. На щастя, садисти були настільки зайняті своєю справою, що не помітили чоловіка, котрий не став спокушувати долю, а хутко подався до села зі своєю страшною звісткою, пише Галичина.

Треба зазначити, що сільська громада знала цього чоловіка як прихильника тверезого способу життя, ну хіба що крім різних свят та інших приводів, тож в його словах люди не засумнівалися. Деякі відчайдухи, озброївшись біноклями і тримаючись на безпечній відстані, теж помітили фактично на узліссі між деревами незнайомців у чорних масках і якесь повністю оголене тіло, підвішене за руки. Після їхніх слів голова сільради рішуче зателефонував до міліції.

Правоохоронці цілком серйозно зреагували на його повідомлення і прибули оперативно озброєні до зубів. Авжеж, давно їм не доводилося затримувати серйозних злочинців, що могло привести коли не до нової зірочки на погонах, то принаймні премії. Отож непомітно оточили зграю й провели блискавичну операцію з її затримання.

ѕТроє африканців заклякли з переляку, опинившись в оточенні суворих озброєних людей. У заціпенілих від страху руках продовжували тримати закривавлені ножі. А за їхніми спинами на дереві справді висіла, оббілувана і вже випатрана, туша... кози, яку вони за кілька годин перед тим придбали в селі. Тварина їм була потрібна для проведення певного ритуалу за звичаями своєї країни. Річ у тім, що того дня одному з їх товаришів сповнилося 25 років. На їхній батьківщині це вік, коли іменинник з юнака стає чоловіком. Обряд передбачає і частування ювілянтом своїх друзів м’ясом, але обов’язково кози. Свинина чи телятина, яку можна купити на базарі, для цього не під­ходять. А хлопці суворо дотримувалися своєї традиції і, як вони думали, на своє щастя знайшли в інтернеті, що в такому-то селі продають козу. Вуйко, який продавав рогату, може, й здивувався, побачивши на своєму подвір’ї африканців, але особливо не допитувався, навіщо їм тварина. Головне, що заплатили не торгуючись. А покупці, пам’ятаючи, що наразі вони живуть у якій не якій, але християнській країні, завбачливо про свої справжні наміри не розголошували. Накинули на козу мотузку та потягли її до найближчого лісу. Адже до гуртожитку (а треба зазначити, що всі вони навчаються в одному з івано-франківських вишів) з живою козою не поткнешся. Отож у лісі закатрупили тваринку і почали розбирати на м’ясо, де їх і помітив пильний місцевий житель. Чи відзначили його спостережливість правоохоронці, не знаємо. Переконані лише в тому, що того дня обряд посвячення в чоловіки відбувся за повною програмою, і не лише для іменинника, а й для його друзів.