Колись спритна армія України загрузла у радянській системі ухвалення рішень - WSJ

Напередодні саміту США – Росія українські військові стикаються з дедалі більшими розбіжностями між особовим складом і вищим командуванням. «Якщо ти дурний і слухняний — тебе не чіпають», — кажуть в інтерв'ю The Wall Street Journal бійці ЗСУ.

Texty.org.ua навели незначно скорочений переклад статті американського видання.

У перший рік повномасштабного вторгнення Росії захисники України неодноразово перегравали неповоротку російську армію, покладаючись на імпровізацію та рішучість бійців на місцях. Три роки потому українські військові знову скотилися до більш жорсткої, вертикальної системи ведення бою, що має коріння в радянській епосі. Це породжує дедалі більше розчарування через зайві втрати та негативно впливає на моральний дух цивільних і мобілізацію. Без реформ радянські звички можуть підірвати здатність України утримувати оборону проти Росії, яка не демонструє наміру відмовитися від планів завоювати країну.

Українські офіцери та піхотинці скаржаться на централізовану культуру командування, яка часто карає ініціативність і призводить до марних втрат. Генерали віддають накази на повторні фронтальні штурми з мізерними шансами на успіх і відхиляють прохання виснажених підрозділів про тактичний відступ для збереження людей. Втрати накопичуються під час операцій із низькою стратегічною цінністю.

«Наша армія тримається переважно завдяки ініціативі людей до рівня командира батальйону», — каже майор Олексій Пастернак, досвідчений офіцер, який наполягає, що верхівка потребує термінових змін.

Останніми днями невеликі групи російських військ прорвали українську оборону в критичній точці на сході Донецької області, скориставшись нестачею піхоти в Україні. Київ намагається зупинити цей наступ.

Російська армія страждає від набагато більших проблем, пов'язаних із залізною ієрархією, яка ставиться до людей як до одноразового матеріалу. Її неефективність допомагає пояснити, чому Росія досі не змогла перетворити свою чисельну перевагу на вирішальний прорив, натомість протягом останніх двох років вона просувалася вперед великою ціною. 

Але це питання є більш важливим для України, яка не може компенсувати свої втрати так само легко, як Росія.

Президент Росії Володимир Путін зробив це центральним елементом своєї стратегії. Москва прагне зрештою змусити Україну капітулювати, виснажуючи її армію та переживаючи тривалий період підтримки Заходу.

Припинення вогню залишається малоймовірним, попри запланований саміт на Алясці між Путіним і президентом США Трампом, оскільки Путін вимагає, щоб Україна відступила зі стратегічно важливої території. Це вимога, яку Київ та його європейські союзники категорично відкидають. 

Остання крапля

Приватно багато українських військових повторюють гірку фразу: «Велика радянська армія перемагає маленьку радянську армію».

Капітан Олександр Ширшин, командир батальйону 47-ї окремої механізованої бригади ЗСУ, виніс своє розчарування на публіку. У травні він відкрито розкритикував вище військове керівництво у Facebook. Обурюючись «дебільними» наказами та втратами, він говорив про повсюдний страх у війську перед генералами, які «здатні лише на догани, розслідування та накладення стягнень». Звертаючись до Генштабу Збройних сил України, він написав: «Сподіваюся, ваші діти також будуть у піхоті та виконуватимуть ваші завдання»

В інтерв’ю The Wall Street Journal він розповів, що наважився висловитися після того, як його батальйон неодноразово отримував накази від старшого командування здійснювати штурми, нереальні з огляду на обмежені ресурси підрозділу.

Останньою краплею, за словами Ширшина, став наказ його бійцям повернутися в Курську область РФ, яку українські війська частково захопили рік тому, але зрештою були змушені залишити. За його словами, напрямок наступу був передбачуваним, і росіяни були до нього готові. Хвиля за хвилею контратаки російської піхоти змусили відступити. Багато людей загинуло, сказав Ширшин, в тому числі свіжі, добре підготовлені новобранці, яких важко знайти. "Вони були молодими і мотивованими. Я покладав на них надії. Натомість ми їх просто втратили".

"Ми повинні змінити наші методи і перейти від кількості до якості, — сказав Ширшин. — Ми не можемо перемогти Росію з нашими ресурсами. Вони більші — ми маємо бути кращими".

Після допису у Facebook керівництво армії зробило Ширшину догану за недисциплінованість. Головнокомандувач Збройних сил, генерал Олександр Сирський, відмахнувся від нього, назвавши його шукачем уваги. Але багато товаришів по службі підтримали його критику.

На знак триваючого зіткнення культур генерал-майор Михайло Драпатий — 42-річний командир, якого вважають одним із найталановитіших українських генералів молодшого, пострадянського покоління — у червні подав у відставку з посади командувача Сухопутних військ.

Драпатий заявив, що бере на себе відповідальність за ракетний удар Росії по навчальній базі, який забрав життя 12 людей. Але він також розповів про свою боротьбу зі зміною інституційної культури, що ґрунтується на «атмосфері страху, відсутності ініціативи, закритості до зворотного зв’язку» та «глибокому розриві між штабом і підрозділами». За його словами, він розпочав реформи, але потрібно зробити набагато більше.

Радянська традиція

Вздовж усієї лінії фронту багато українських військових розповідають історії, схожі на історію Ширшина. Одна з найпоширеніших ситуацій — коли старше командування неодноразово відмовлялося санкціонувати своєчасний тактичний відхід, залишаючи людей під загрозою оточення та знищення. Офіцери на передовій кажуть, що така відмова демонструє безвідповідальне ставлення до життя бійців з боку старших чинів, які не хочуть брати на себе провину за втрату позицій.

Наприкінці минулого року підполковник Сергій Костишин хотів вивести свій батальйон Президентської бригади України з важкодоступної позиції в південній частині Донецької області. Він перехопив плани росіян щодо оточення батальйону, але штаб постійно наказував йому залишатися на місці, навіть коли більші російські сили обходили підрозділ з флангів, сказав він. Тож Костишин прийняв власне рішення.

Протягом трьох дощових днів він проводив бойовий відступ. Більшість батальйону вдалося вирватися з пастки, але взвод, який залишився прикривати відхід, був майже повністю знищений.

Упродовж кількох місяців після цього справу Костишина розслідували військова поліція та контррозвідка СБУ за залишення позицій. Зрештою допити припинилися, розповів він.

«Якщо ти дурний і слухняний — тебе не чіпають, — сказав Костишин. — Це радянська традиція».

Пізніше Костишин отримав підвищення до заступника командира бригади. «Хтось на високому рівні, мабуть, побачив логіку в моїх діях», — зазначив він.

Напруженість в українській армії відображає масштабнішу боротьбу країни за відхід від свого авторитарного минулого та перетворення на більш вестернізоване, демократичне суспільство. Разючі зміни в країні з моменту здобуття незалежності в 1991 році часто були результатом спонтанних ініціатив громадянського суспільства, включаючи два масові повстання проти урядів. Але багато українських інституцій досі несуть спадщину радянського минулого, зокрема бюрократичні інстинкти контролю.

На початку війни солдати разом з ветеранами та цивільними вирушали в ліси, озброєні сумішшю західної, радянської та саморобної зброї. Їхня винахідливість — наприклад, використання комерційних дронів для виявлення російських колон, що наступали, — призвела до низки успіхів у 2022 році. Всупереч очікуванням Москви та західних столиць щодо швидкого захоплення України росіянами, українські захисники відвоювали половину територій, які були захоплені загарбниками.

«М’ясник»

Невдовзі, однак, знову утвердилася більш стара, «по-радянськи» жорстка структура командування. Вона ухвалила суперечливе рішення, яке мало тривалий вплив на моральний стан військ: утримувати місто Бахмут на сході України протягом дев’яти місяців, кидаючи до м’ясорубки багато досвідчених бригад. Битва за Бахмут тривала ще довго після того, як стало очевидно, що українським силам доведеться відступити з розгромленого міста, що вони зрештою й зробили у травні 2023 року. Це залишається найкривавішою битвою війни.

Генерал Сирський, який тоді очолював сухопутні війська, керував цією виснажливою боротьбою, заробивши від особового складу прізвисько «м’ясник». Бахмут став початком тривожної тенденції для української армії: обирати бої, які вона не могла собі дозволити з огляду на обмежені людські ресурси, навіть попри те, що українці знищували більше росіян.

60-річний Сирський, який у 2024 році став головнокомандувачем ЗСУ, залишається вкрай непопулярним серед українських військових. Багато хто вважає його втіленням «радянського синдрому»: офіцер-кар’єрист, вихований у Москві, який особисто втручається в роботу підрозділів на місцях, затримує відступи або віддає накази на штурми, що призводять до морально виснажливих втрат заради лісосмуг чи інших об’єктів із сумнівною стратегічною цінністю.

Генеральний штаб заявив, що збереження життя та здоров’я військовослужбовців є ключовим пріоритетом керівництва армії. За словами штабу, Сирський із 2024 року впроваджує заходи для зменшення втрат — шляхом покращення підготовки, активнішого використання дронів та врахування бойового досвіду.

Втім, багато українських офіцерів вважають, що проблема глибша за постать Сирського. У штабах досі служить чимало офіцерів, які пройшли підготовку в армії радянського зразка ще задовго до війни. Через стрімке розширення війська багатьох із них відкликали з відставки, і вони, на думку ветеранів боїв із 2022 року, не розуміють динаміку сучасної високотехнологічної війни з активним застосуванням безпілотників.

Деякі офіцери зазначають, що ситуація поступово поліпшується, оскільки на керівні посади підіймаються військові з фронтовим досвідом. «Зміни не колосальні, але вони відбуваються», — сказав підполковник Єгор Дерев’янко, командир батальйону 93-ї механізованої бригади, ще одного загартованого в боях підрозділу на східному фронті.

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!