Найважливіше це змотивувати хлопців не лежати в ліжку – реабілітологиня Карпатського шпиталю Мирослава Кузін

Спершу робота медсестрою, потім реабілітація пацієнтів відділень неврології та травматології ЦМКЛ, а з початком повномасштабного вторгнення – відновлення сотень військових після важких поранень та травм в Карпатському шпиталі.

Франківська медикиня Мирослава Кузін пройшла шлях від інтерна до військового медика Карпатського шпиталю. Історію лікарки розповіли у Центральній міській клінічній лікарні Івано-Франківська.

«Коли я проходила інтернатуру почалась пандемія COVID – 19 і карантин. Перед медичною системою стояли не прості виклики і я бачила це з середини. Медики не знали як реагувати на епідемію багато медичного персоналу також хворіли на коронавірус. Щоб отримати безцінний медичний досвід роботи в важких умовах пандемії почала працювати медсестрою. В той час в ЦМКЛ дуже бракувало молодшого медичного», - розповідає Мирослава Кузін.

Одразу після інтернатури півтори роки роботи лікаря фізичної та реабілітаційної медицини в неврологічному та травматологічному відділеннях і реабілітація пацієнтів після інсультів, заміни колінних суглобів, кульшових суглобів та інших операцій. А коли дізналась про формування Карпатського шпиталю, то з рішенням мобілізуватись не вагалась. Спершу була на посаді медсестри, згодом стала начальником відділення реабілітації та відновновлювального лікування, а після реформування - начальник кабінету реабілітації та відновновлювального лікування. 

«В складні часи я не тікаю від випробувань, мені спокійніше бути в Збройних Силах України допомагаючи військовим після важких поранень і травм. Можливість допомагати робить мене щасливою особливо в ті моменти коли бачу, як мої лежачі пацієнти починають ходити, можуть знову повноцінно жити. Саме за ці моменти я люблю службу в ЗСУ», - зізнається медикиня Карпатського шпиталю. 

Але спершу довелось пристосовуватись до реабілітації військових, адже лікування після мінно – вибухових травм відрізняється від лікування пацієнтів після інсультів. Найважче з військовими в яких спінальні травми, адже в більшості випадків вони частково або повністю паралізовані, не можуть самостійно рухатись. Якщо до шпиталю потрапляють військові з ампутаціями, то з ними відразу починає працювати мультидисциплінарна команда згідно індивідуального плану реабілітації, щоб ефективніше пройшов процес протезування та адаптація до соціального життя в них. 

«Найважливіше це змотивувати хлопців не лежати в ліжку, часто доводиться змушувати їх вставати, робити багато вправ. Це не просто, бо після поранень, особливо після важких, військові можуть бути в депресії, можуть не вірити, що знову будуть повноцінно жити. Одразу пригадується колумбійський доброволець Озаріо Фаронда, який лікувався в нас. Він прослужив всього півроку і отримав важке поранення. В нього була ампутація на рівні дизартикульованого кульшового суглобу (висока ампутація ноги на рівні тазу), фантомні болі та депресія. Але вже через три місяці він міг ходити на протезі, їздив на баскетбол з іншими бійцями, підтримував їх. Ми намагались його максимально займати активною діяльністю – окрім реабілітаційних вправ, ми возили його на рибалку, концерти, в гори, також він був спортивним і швидко відновлювався. Все це разом дало добрий результат. Зараз він повернувся на службу в ЗСУ в зону бойових дій оператором БПЛА», - пригадує начальниця кабінету реабілітації та відновлювального лікування Мирослава Кузін.

Юрій Гапночук - перший військовий з ампутацією який під час повномасштабного вторгнення потрапив до ЦМКЛ в травматологічне відділення. Потім став пацієнтом Мирослави в реабілітаційному відділенні ЦМКЛ. На власному прикладі переконався, як спорт і активний спосіб життя допомагає військовим соціалізуватись після важких поранень. Пройшовши реабілітацію став засновником громадської організації «Полюби долю», громадської організації та ампфутбольного клубу «Бартка». Зараз нацгвардієць є заступником міського голови Івано – Франківська та начальником управління з супроводу ветеранів. Окрім гри в футбол на милицях продовжує тренуватись та мотивувати інших ветеранів.

«Одного разу зайшов в відділення реабілітації, щоб поговорити з військовими, які проходять відновлення. Побачив Ігора Протаса, в нього така ж ампутація як в мене, запросив його в нашу команду кажу будеш займатись спортом. Спершу він відмовлявся, а зараз він є одним з кращих спортсменів, їздить на змагання. І сьогодні вже він мотивує інших хлопців, розповідає їм де краще займатись спортом», - каже начальник управління з супроводу ветеранів та демобілізованих Юрій Гапончук.                

За час служби Мирослава Кузін побувала на ротації на Сході України в 66 мобільному військовому госпіталі, як лікар – терапевт. Там переконалась, що ЗСУ це її друга сім’я. 

«В госпіталі ми їли і жили разом з пацієнтами. Військові постійно розповідали свої історії, до нас їх часто привозили хлопців прямо з позицій: брудних, в шоковому стані, дехто не їв, не пив, були такі які пили сечу, бо були в оточенні. Захоплюєшся мотивацією людей, особливо тих хто пішов служити напочатку повномасштабного вторгнення, вони після лікування одразу повертались у свої військові частини», - каже Мирослава Кузін.

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!