Військовий з Прикарпаття розповів, як російські ЗМІ знімали провокацію під Маріуполем

Підполковник Збройних сил та співробітник Західного регіонального медіа-центру ЗСУ Тарас Грень розповів, про те що бойовики різними способами намагаються спровокувати наших воїнів.

Військовий написав про ще одну безглузду провокацію бойовиків, яка відбулась в ніч  на 28 вересня поблизу населеного пункту Новотроїцьке, повідомляє Бліц-Інфо.

"До вчорашнього вечора бойовики, майже місяць дотримувались режиму тиші. Та вчора вони заслали до нас розвідувально-диверсійну групу кількістю до восьми чоловік", - розповів боєць з позивним Раптор.

Діяли бандити підступно. Зайшовши на терикон, що поблизу, вони обстріляли наші позиції з підствольного гранатомету. А потім швидко відійшли не завдавши нашим бійцям жодної шкоди.

"Ми цілком розуміємо навіщо бойовики це роблять. Це дешеві спроби спровокувати наш вогонь у відповідь. Внести дестабілізацію в наше життя. Ну в певній мірі деморалізувати наших бійців. Але… Не на тих вони напали. Обстріл радше викликав усмішку", - продовжив військовий.

Військовий розповів і про черговий провокаційний сюжет російських ЗМІ, який вони зняли під Маріуполем. За його словами нещодавно в прилади спеціального спостереження, наші бійці бачили, як на позиції бойовиків приїжджали російські журналісти. При цьому провокатори підняли над своїм бліндажем Державний Прапор України. Згодом на одному з російських каналів був показаний сюжет, як українці не дотримуючись Мінських домовленостей звільнили від загарбників частину території.

"Користуючись нагодою, хлопці, що обороняють Новотроїцьке просили передати російським «фейкометальним» псевдожурналістам додавати в свої репортажі більше експресії. Адже давно російські писаки не знаходили у звільнених бліндажах кісток від смажених снігірів, або пакетів з кров’ю російськомовних немовлят. А на рахунок провокацій авторитетно запевнили, що у оборонців Маріупольського плацдарму залізні нерви. І бойовикам нічого не світить, хіба крім Гаазького трибуналу",- написав підполковник Тарас Грень.