«Треба жити, хоч ми й не молоді» – на Надвірнянщині діє притулок для стареньких, які втекли від війни

У селі Битків Пасічнянської громади діє Будинок милосердя святої Варвари. Тут знайшли другий дім два десятки літніх людей з прифронтових територій.

Як розповів Благодійного фонду «Карітас Надвірна» о.Андрій Будзак, раніше тут була лікарня, яка діяла десь до 2015 року. Потім була амбулаторія, а далі приміщення пустувало, інформує кореспонедентка Бліц-Інфо. 

Спочатку Карітас планував відкрити тут геріатричний пансіонат, але повномасштабна війна змінила плани. 

«Завдяки підтримці Національного офісу «Карітас України» та донорів із «Карітас Південної Кореї» у квітні 2022 року розпочалася реконструкція будинку для ВПО. Уже в липні 2023 року перші родини заселилися у відновлене приміщення»,- пригадує отець.

 Зараз у Будинку милосердя святої Варвари проживають 18 мешканців евакуйованих з прифронтових територій.

«Тут залишилися тільки пенсіонери, тож ми вирішили надавати послуги з підтриманого проживання і стаціонарного догляду. Мені відговорювали від стаціонарного догляду, адже це тяжкі люди. Але Карітас має «пахнути» такими людьми. За ними ніхто не хоче дивитися. Так це тяжко, але куди цих людей діти. Це лежачі, маломобільні люди яких вивозили з-під обстрілів на бронемашинах і вони мають десь жити»,- пояснює директор «Карітас Надвірна».

У кожного з мешканців Будинку милосердя своя важка історія, як вони втратили через війну дім і змушені були рятуватися на Прикарпатті. Втім, навіть серед жахів війни є неймовірна історія пари пані Ольги та пана Віктора, які евакуювалися з Вовчанська на Харківщині.

«Ми переїхали сюди разом і тепер ми пара. Нас звела війна. Так буває навіть у старості... Ми були сусіди. Коли почалися сильні обстріли, ми вирішили, що в такі роки залишилися живі, удвох. Усіх сусідів повбивали, будинки попалили, а ми залишилися живі. Це так Богу угодно, треба тікати тоді. Так ми разом і виїхали. Тепер разом тут»,- каже пані Ольга.

Пані Ольга каже, що їхнє рідне місто було повністю знищене, але за домом вона не сумує.

«Немає сенсу сумувати і плакати за тим, чого уже немає, я так вважаю. Треба жити, хоч ми й не молоді, але дивитися вперед, у майбутнє»,- переконана жінка. 

Мешканці Будинку милосердя розповідають, що їх забезпечують всім необхідним, приїздять волонтери, медики, юристи, які допомагають вирішувати питання які виникають. Також для стареньких організовують поїздки, майстер-класи та багато іншого.

«Найбільш незабутньою для мене була подорож у Зарваницю. Це було просто неповторно. Навчають нас і національних традицій, національної кухні. Але чи не найбільше ми зачаровані дивовижною гірською природою. Ну, ще, вражає ставлення місцевих мешканців. Скільки в них щирості, сердечності, людяності до нас, підтримки. І от чим ми здивовані ще, як люди тут зберегли свої національні традиції, повагу до церкви, релігії. В нашій місцевості, в східнян - це трохи відсутнє»,- ділиться пані Ольга. 

Поїздка до Будинку милосердя святої Варвари відбулась у рамках престуру від регіонального відділення Асоціації міст України.

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!