На «Петра» у гуцульських селах вшановують пастухів


12 липня на свято верховних Апостолів Петра та Павла у гуцульських селах вшановують місцевих пастухів. І не вівчарів, які стережуть овець в полонинах, а саме пастухів, які пасуть худобу на рівнинах.

— Кожна традиція, кожне свято на Гуцульщині — особливе, адже плекається віками, хоча й змінюється з часом, залишається прадавнє коріння. Отже пастухів, які стерегли худобу на рівнинах, також поважали: якщо полонинських вівчарів вшановували три рази на рік: під час виходу в полонину, на свято літування, коли господарі худоби несли їм гроші й почастунок, та після виходу з гір, то рівнинних пастухів є лише одне свято — Петра й Павла, — розказав ”Вікнам” етнограф з Коломиї Микола Кавацюк.

11 липня, перед святом,  газдині випікають для пастухів коржі – перевертаники. Готують їх на розгорнутому листі капусти, де кладуть тонкий шар тіста із кукурудзяного борошна, замішаного зі сметаною і молоком. Зверху на тісто щедро вкидають начинку із сиру, сметани, кропу і зеленої цибулі. Після цього капустяний лист обережно перевертають посередині, затискають краї і виходить ніби великий вареник. Запікають у печі. Перевертаники випікають і їдять, як правило, лише 12 липня. Цей смаколик дарують всім пастухам, перед тим, як вони мають виганяти худобу на пашу, адже для тих, хто стереже худобу, немає ані неділі, ані свята. Вони мусять щодня бути в полі.

— Молоді гуцули, окремо  від батьків також дякують  пастухам?

— Обов’язково, адже вони, по суті, допомагають молоді. Адже не у всіх селах є громадські пастухи, тоді худобу доводиться пасти всім по черзі, або кожен свою. А це вже великий клопіт, бо тоді залишається значно менше часу на іншу роботу і, звісно, на гуляння молодь. Отже, молодь викопує на пасовищі, в землі, чотирикутну траншею глибиною 40-50 сантиметрів у формі стола. Середину цього «стола» накривають скатертиною, на яку накладають страви і напої. Замість сидінь — застелені веретами зовнішні краї траншеї. Під час святкової гостини співають пісні й танцюють.

Так забаву називають «варінням Петра». Після забави на стіл кидають гроші, які називають «петрівщиною». При цьому приказують: «Даю Петрівщину пастуху Івану (Миколі, Андрію...). Кожен з тих, кого назвали, забирає плату. Хто краще та старанніше стереже худобу — заробить більше. І ще не було такого, аби «петрівщину» якомусь пастухові не дали, бо мали би люди гріх.

— Багато чоловіків носять  імена святих Петро і Павло,  рідше можна зустріти жіночі варіанти імен Павлина та Петрунеля. Чи не забувають, вшановуючи пастухів, про іменини цих людей?

— У багатьох гуцульських та  покутських селах ще донедавна  після Служби Божої іменинників віншували біля церкви. І цікаво, що саме пастухи підносили їм подарунки та частування від рідних та близьких і від громади. Ця традиція була трохи забутою, але тепер відроджується. А ще в окремих селах на Івано-Франківщині 12 липня відбуваються маленькі сільські свята із участю місцевих фольклорних колективів,  троїстих музик.