Якщо шлях кличе, не відмовляйте: Франківка про велопаломництво до Риму

news-image: Якщо шлях кличе, не відмовляйте: Франківка про велопаломництво до Риму
1216 кілометрів та два тижні на велосипеді позаду. Франківчанка Вікторія Шахоріна днями повернулася з велопаломництва до Риму.

Які пригоди спіткали її у дорозі та чому кожному варто хоча б раз у житті пуститись у таке паломництво, Вікторія Шахоріна розповіла в розмові з кореспонденткою Бліц-Інфо.

Вікторія розповідає, що раніше, як і більшість людей полюбляла відпочивати з комфортом десь на морі чи в горах. Втім одного разу почула про паломницький шлях "El Camino de Santiago" і вирішила спробувати щось нове.

"Якось цей шлях знайшов мене сам. Спочатку я побачила інформацію інтернеті, загорілася бажанням, але якось не склалося. А цьогоріч у березні я вирішила таки спробувати. І перше посилання в інтернеті про цей шлях  мало цитату «Якщо шлях кличе тебе, відмовляти не можна». Тож я без сумнівів купила квитки. Коли прилетіла в Іспанію, погода різко зіпсувалась, випав сніг і я поїхала на крайню північ Іспанії, в Більбао і звідти вже вирушила в дорогу. За два тижні в дорозі, я таки дійшла до Сантьяго", - пригадує жінка.

Вікторія Шахоріна переконана, що таке паломництво це неймовірний досвід. І людям ,які розчарувались в інших, їм здається що все в житті якось не так, треба обов’язково пройти цей шлях.

"Тільки тут ти розумієш, що найбільше диво в світі це люди. Всі настільки позитивно налаштовані, і хоча розмовляють своїми мовами, але всі всіх розуміють. Це не можна передати словами, це треба хоча б раз у житті спробувати. Я йшла два тижні і ніколи не думала, що навколо стільки краси. Перші два дні в тебе крутяться думки з дому і мусиш кілька разів заблукати, бо неуважний. Можна не помітити стрілки куди йти. А як тільки голова стає порожньою, ти ні разу не збиваєшся і помічаєш красу світу навколо. Твій світогляд кардинально змінюється", - пояснює франківчанка.

Після повернення з Іспанії Вікторія почула про ще один шлях «La Via Francigena», яким пішки йшли всі англійські королі перед коронацією на благословення до Папи Римського. Каже, що ні хвилини не вагалася і не боялася, адже була впевнена, що все буде добре.

"Я почула про цей шлях і подумала, що класно було б його проїхати велосипедом. Я хотіла спочатку виїхати з Франківська, проте мене почали відмовляти, адже на території Румунії, де проходить шлях, є багато «непорядних» людей, які тільки чекають на таких паломників.  Тому я вирішила поїхати в Венецію автобусом з велосипедом, а звідти об’їхати північ Італії і добратися в Рим. Загалом вийшло 1216 кілометрів", - пригадує жінка.

За словами Вікторії, спочатку їй пощастило з погодою, було сонячно і тепло, але коли переїхала Апенніни почалися дощі і холод. Жінка розповідає, що мала з собою палатку, але ночувала в ній тільки один раз, решту часу користувалась каучсерфінгом. Завдяки цьому, їй вдалося познайомитись з багатьма цікавими людьми, скуштувати національну кухню і побувати в неймовірних місцях.

Втім, в дорозі, окрім позитиву паломниця зітнулась і з випробуваннями і небезпекою. Жінка розповідає, що найбільше за всю дорогу їй запам’ятався дивний, якщо не сказати чудесний випадок.

"Я зупинилась в сім’ї італійців біля озера  Гарда. Вони порадили залишити речі в них, поїхати навколо озера. Доїхала до міста Гарда, а в мене з собою був паспорт пілігрима і мені треба було прибити печатку. Їду по дорозі, а там зараз дуже сильний трафік. Раптом бачу неподалік красивий собор, і над відчиненими дверима розвіваються фіранки. Думаю прекрасно, я на переході з’їду з дороги і поставлю там печатку. Як тільки я з’їхала, хтось почав переходити дорогу, авто зупинилося і велосипедистка з Німеччини різко вдарилася в машину. Жахлива аварія…  Їй викликали швидку і тоді я пішла у храм. Підходжу  - закрито. Запитала в жінки поблизу, чому храм вже закритий, щойно ж було відчинено. А вона каже, що ці двері не відчинялися вже років 20, а вхід з другого боку. Я дивлюся, а вони справді аж у павутинні. Не знаю, це диво чи галюцинація, але якби я це не побачила, то в ДТП потрапила б я", - пригадує Вікторія.

Наступною зупинкою на шляху було місто Мантуя. Шахоріна каже, що зайшла в Базиліку Сант Андреа, щоб поставити печатку. І тут якийсь чоловік, напевне працівник, покликав її з собою вглиб собору. Біля входу в підвал сказав залишити всі речі і взяти тільки фотоапарат. В підвалі чоловік розповів, що тут зберігається Реліквія (флакон з кров’ю Христа), вона закрита на 10 замків і її дістають раз на рік на Паску. Ключі роздані десятьом людям, щоб хтось один не міг відкрити.

"Він мені все там показав, а коли я виходила з собору, сказав: Вікторія, перед вами цього року тут були тільки король  і королева Бельгії. Коли я розповіла чоловіку, в якого ночувала цю історію, він сказав, що це дуже дивно, адже навіть не кожен ранг священиків мають доступ в це підземелля і потрапити туди велика честь",- ділиться Вікторія.

Франківчанка зауважує, що в Італії була вражена відношенням людей одне до одного. Всі, кого вона зустрічала на шляху, залюбки допомагали їй, підвозили, радили. Наприклад Вікторія пригадує випадок, коли за 8 км до вершини гори в неї закінчилась вода і вона дуже виснажилась. Тоді на допомогу прийшли двоє юнаків з Польщі, які їхали стареньким бусом навколо Європи. Потім в Тоскані на допомогу прийшов фермер на вантажівці, який підвіз до міста вздовж виноградників.

"То були мої ангели шляху. Але на цьому  пригоди не закінчилися. Їду по дорозі і бачу заїзна кишеня одна, друга і я розумію, що я на автобані, де велосипедом не можна. Втім в Італії найкращі друзі туристів це поліцейські. Вони мені допомагали кілька разів у Венеції, Пармі. Стою в тій кишені і бачу і бачу, що їде поліція, зупинила. Вони мене питають щось трапилось? Вам потрібна допомога? А я сміюся і кажу подивіться на мене: жінка з велосипедом на автобані, як думаєте в мене є проблеми? Мені потрібно звідси з’їхати. А вони кажуть, якщо вам зручно по автобані, то ви собі їдьте, а за вісім кілометрів буде велика розв’язка і з’їзд. Я кажу ні, ви їдете зі мною. Вони погодились і супроводили мене до з’їзду, а далі я поїхала по сільських дорогах", - пригадує Шахоріна.

Мандрівниця каже, що завжди хтось з’являвся коли їй здавалося, що вже все, опускалися руки, хотілося просто розкласти палатку біля дороги і лягти. Так завдяки підтримці і допомозі небайдужих людей, вона добралася до Риму.

"В Римі нам сказали, що в 7.30 процедура миття ніг, а о 20.00 вечеря. Я була вражена, коли якийсь чоловік всім паломникам  мив ліву ногу, витирав і цілував. Потім була вечеря.  Паломники передавали один одному свічку і згадували тих, хто помер на шляху.  Під час передачі свічки можна «спалити» на вогні образу на когось, або поділитися враженнями. Оскільки в пілігримів за час дороги вже немає образ і негативу, всі розповідали враження, обіймалися. Це було неймовірно", - з теплом згадує Вікторія.

Паломниця зауважує, що проїхати 1200 км по Італії було безпечніше, ніж у нас з’їздити в Крилос. Адже в нас машини проїздять біля велосипедиста за 15-20 см і вважають, що це нормально. В Італії машина не буде тебе обганяти, якщо між вами немає більше трьох метрів. Навіть на гірських серпантинах машини спокійно їдуть позаду велосипедиста, а на великих кільцях, коли водії бачать, що велосипедист собі не дає ради, зупиняються і дають проїхати.

Що ж стосується порад для тих, хто хоче спробувати стати пілігримом, Вікторія Шахоріна каже перш за все шукати інформацію про той чи інший маршрут в інтернеті, адже там люди діляться досвідом. Втім, найважливішими речами для пілігрима називає зручне взуття і рюкзак, який має бути не більше 10% ваги людини.

"Найголовніше усвідомити одну просту річ: цікавість і бажання це звісно добре, але треба оцінити потенціал свого здоров’я, адже є багато трагічних випадків, коли люди не розрахували можливостей свого організму. На всьому шляху я зустрічала хрести встановлені на місці смерті тих пілігримів, які не дійшли.  Але якщо є питання їхати чи ні, то звичайно їхати. Не обов’язково проходити 300-400 кілометрів, достатньо  пройти останніх 100 км до міста, щоб отримати свідоцтво. Можна йти 10 днів по 10 км, чи 20 днів, головне оцінити здоров’я. Проте йти треба, адже за весь свій досвід поїздок, ці для мене найяскравіші. Це враження, які не купиш за жодні гроші. Я щиро бажаю хоча б раз у житті кожному пережити цей досвід", - побажала на завершення Вікторія Шахоріна.

Варто зауважити, що зараз жінка вже планує наступне паломництво національною Стежкою Ізраїля «Швіль Ізраїль». Цей шлях довжиною близько тисячі кілометрів Вікторія Шахоріна хоче подолати наступного року з новими друзями-пілігримами з Каліфорнії і Німеччини з якими познайомилась в Римі.

Автор: Іванна Габльовська


Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter
Опубліковано: 06.09.2018 06:45




загрузка...