До 78-ої річниці створення УПА. Брати по крові та духу: Дмитро та Василь Білінчуки

Повстанське життя залишило великий відбиток у нашій історії. Часто суперечливий, неоднозначний, проте героїчний та звитяжний. Крізь призму часу, розумієш, що незламний дух, бажання до боротьби та перемоги дає плоди…

В присілку Ільці, що на Верховинщинні жила родина Дмитра та Євдокії Білінчуків. Поважні газди мали пару коней, кілька корів, трохи землі. А до усього цього доробку ще й – п'ятеро діточок: одну дочку і четверо синів. Але не довго тривало спокійне життя. Прийшли перші совіти й почався процес розкуркулення на Галичині.

Білінчуки, за мірками більшовиків, були одними з тих куркулів, тому в травні 1941 року їх всіх виселили в Красноярський край, а майно конфіскували. Врятуватися вдалося тільки старшому сину Дмитрові. Насувались важкі часи: німці змінили москалів, а боротьба «за Україну, за її волю за честь, за славу, за народ..» тільки набирала обертів.

Дмитро Білінчук стає до лав борців за незалежну соборну Україну, перейшовши у підпілля. Розпочинає цей шлях з військового вишколу в старшинській школі в Космачі, де стає повстанським командиром з псевдонімом "Хмара". Згодом проводить декілька операцій проти німецької окупаційної влади. За чоловічий максималізм, мужність та звитягу стає одним із найрозшукуваніших гестапо бандерівцем.

Одного дня німцям таки вдалося схопити «Хмару». Коли ж везли його до Коломиї, побратими влаштували засідку і звільнили командира. Це стало важливим уроком для Дмитра й ще більше змотивувало. Для спецслужб він ще довго залишався гуцульським невловимим месником. А так, як був парубок вродливий та відважний, то по всьому Косівському повіту ходила про нього слава. Серед білого дня міг приїхати конем в центр самого Косова до кралі, яку вподобав, не боячись. Не одне дівоче серденько за ним мліло…

У 1943 році повітовий провідник ОУН «Курява» залучив Дмитра Білінчука до ОУН і підпорядкував повітовому референтові Служби безпеки Костянтину Генику (1920–1950). Весною 1944 року після військового вишколу в старшинській школі УПА «Олені» став чотовим у сотні Юліана Матвіїва «Недобитого» (1912–1953). В грудні 1944 року очолив сотню УПА ім. Богдана Хмельницького в курені «Перемога». Цей курінь провів багато вдалих операцій як проти угорців так і німців, а згодом і проти МГБ.

Хобі Дмитра Білінчука була фотографія. Багато збереглось світлин з ним. Мабуть, саме Білінчук Дмитро, є найбільш впізнаваною постаттю на фотографіях того часу. Одне із таких фото де він на коні, у повстанській формі, при всій амуніції вислав родині до Сибіру. Найбільш запало воно в серце молодшому братові Василеві та підштовхнуло до втечі з чужих земель.

Родина Білінчуків. Василь, батько Дмитро (праворуч), за ними Михайло. На засланні в Красноярську.

Наприкінці 1944 р. він появився в Карпатах. Василь вступив до сотні, йому дали кулемет Дехтярьова і псевдонім "Сибіряк". Брав участь у боях, а після переформування сотень у малі підрозділи був у охороні «Хмари», згодом перейшов у СБ, де часто, досконало володіючи російською, виконував спецзавдання.

Білінчук Василь "Сибіряк". літо 1944 р.

Цікаву історію про стосунки братів подає Михайло Андрусяк в книзі «Брати Грому»:

«… Брати Білінчуки якось погиркались поміж собою. Дмитро, на правах старшого, хляснув Василя по щоці. Далі між ними відбулась така розмова. – Дми' ! Ти б'єш? – Василь – А ти що собі думав! – старший брат. – Ти знаєш, Дмитре, якби я був такий, як ти, то я б з тобою поступив інакше. – По цих словах схопив старшого брата п'ятірнею за перехрещені на грудях паски і підніс на витягнуту руку. – Але я не такий дурень, як ти, - ті легенько поставив Дмитра на землю, не завдавши шкоди.

Василеві повстанські кравці пошили мундир із сукна захисного кольору. Бо жоден із готових на велетня не натягувався. Чоботи носив також відповідні – сорок сьомого розміру».

З 1946 року, після розформування сотні, Дмитро Білінчук став субреферентом СБ Косівського надрайонного проводу ОУН. Влітку 1949 року як охоронець Петра Мельника "Хмари" брав участь у рейді відділу УПА до Румунії, який тривав 2 тижні і був проведений з агітаційною метою. Брати Білінчуки уникали пасток МГБ навіть тоді, коли з осені 1951 року в підпіллі "завівся кріт" агент МГБ "Кіров". Тому ніяк не вдавалось виманити когось з них на зв'язок, аби захопити зненацька.

У 1952 році був захоплений в полон провідник кущової СБ який погодився на співпрацю, з його допомогою чекістам вдалося схопити та знищити ряд повстанців на Верховинщинні. Вивів опергрупу і на «Сибіряка».

31 березня 1952 р. Ганна Хімчак народила хлопчика, сина "Сибіряка", назвала його Василем. А в травні боївку "Хмари" оточили. Стійковим був "Сибіряк". Полонити його навіть не пробували — мав неймовірну фізичну силу, в оперативних документах чекістів проходив під псевдом «Атлет». Його просто вбили кулеметною чергою з засідки, навіть до мертвого довго боялись підійти.

24 червня 1952 року через зраду окружного референта СБ Романа Тучака "Клима» потрапив до полону Дмитро Білінчук. 8 квітня 1953 року він був розстріляний НКВС у Лук'янівській тюрмі у Києві, не піддавшись на схиляння до зради та співпраці, разом із повстанцями Д. Балагураком ("Скобою") і Ю. Матвіївим («Недобитим»).

Сина "Сибіряка" виховував вітчим. Нині Василь Портяк – знаний кіносценарист. Автор сценаріїв до таких відомих фільмів як: «Нескорений», «Вишневі ночі», «Залізна сотня»

Наталя Гаврилишин,

науковий співробітник Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби ім.С.Бандери

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!