Перше завдання - підпалити музей Бандери в Старому Угринові: Як колишній "азовець" працював на рф
Участь в проукраїнських мітингах у Криму, 7 років служби в полку «Азов», участь у війні на Донбасі на боці України, а потім робота на російські спецслужби і диверсії в українському тилу. Це все про одну людину, яку затримала контррозвідка СБУ за підозрою у державній зраді.
Проєкт Радіо Свобода «Донбас Реалії» ексклюзивно розповідає історію двох громадян України, які добровільно вирішили працювати на Росію.
Станіслава Єрмакова і Миколу Топала звинувачують у державній зраді, здійсненні злочину, організованою злочинною групою за попередньою змовою, а також у незаконному поводженні з вибуховими речовинами і вогнепальною зброєю.
Перший – колишній військовослужбовець полку «Азов». Другий – ще недавно столичний студент. Звела цих людей разом киянка Євгенія Більченко – колишня викладачка Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова, яка незадовго до великої війни зі скандалом поїхала в Росію і весь цей час публічно підтримує російське вторгнення в Україну. Далі здебільшого пряма мова фігурантів справи, які не приховують того, чим займалися.
Редакція розуміє, що ці заяви зроблені в умовах неволі, тому сказане може не відображати справжніх поглядів підозрюваних. Також у Конституції України, зокрема в статті 62, сказано, що до вироку суду кожен вважається невинуватим у вчиненні злочину.
Диверсії в Одесі. 2024 рік
«Був куратор, людина з російських спецслужб. Наприкінці січня він зв’язався через наш канал зв’язку і сказав, що у Росії почалося багато пожеж, багато чого горить і треба давати відповідь», – розповідає Станіслав Єрмаков.
«Перше, на чому я зупинився, був склад твердопаливних матеріалів на території Одеси. Я подивився по карті, як туди дістатися. Я пройшовся двічі в районі цього місця зі своїм товаришем [Миколою Топалом]. Ми дивилися, чи є камери, чи є собаки на території, чи видно охорону, чи можна туди пробратися, де саме і що конкретно можна підпалити.
Коли ми визначилися з об’єктом, почали підготовку. Купити матеріали для вогнесуміші, зробити вогнесуміш, купити речі, запасне взуття та продумати маршрут підходу і відходу. У першу акцію ми вирішили, що поїдемо громадським транспортом до місця, але коли їхали, побачили, що маршрутку, яка їхала у зворотному напрямку, зупинило ТЦК. Ми зрозуміли, що сильно ризикуємо і нам просто пощастило проскочити. Тому всі інші акції ми вже робили пішки – намагалися взагалі не користуватися транспортом», – каже Єрмаков.
«За першу акцію нам заплатили 5000 доларів. Через місяць [куратор] знову з нами зв'язався, говорив, що потрібно продовжувати ці акції, що це не одноразова справа, а потрібно за графіком, скажімо так, раз на місяць щось робити», – додає Топало.
За даними слідства, з січня по листопад 2024 року Єрмаков і Топало за завданням представників ГУ ГШ ЗС РФ здійснили 8 диверсій на території Одеси і Одеської області.
«Після всіх розвідок я вибирав час, коли буду діяти – до комендантської години чи під час. Я знаходив місце для схованки, де в мене буде змінний одяг і взуття. Я доходив туди, переодягався. Я не брав з собою жодних телефонів із SIM-картами для зв'язку. У мене був спеціальний телефон, де ніколи не було SIM-карти, на який я вів виключно відеозйомку, або використовував для фотографій», – продовжує Єрмаков.
«Я брав із собою цей телефон, переодягався, перевзувався, брав вогнесуміш, спеціальний порошок від собак – певну суміш, яку я розсипав на місці очікування перед початком акції. Із цим багажем я йшов до місця акції, ще раз оглядав усе навколо, чекав певний час. Коли бачив, що все спокійно, перелазив через паркан. Далі потрібно було діяти швидко: взяти вогнесуміш, облити те, що я хотів підпалити, зняти буквально 5-секундне відео й піти звідти», – розповідає Станіслав.
«Масштабною вийшла акція в серпні [2024 року]. Куратор мені закинув ідею: чи зможеш зробити дві електропідстанції за короткий період. Я йому сказав «ні», а сам цю ідею залишив при собі й подумав, що, мабуть, він має рацію. Бо якщо я почну працювати по електропідстанціях, то рано чи пізно їх почнуть охороняти. Отже, якщо я хочу встигнути зробити більше акцій, треба діяти в короткий проміжок часу.
Я вибрав дві електропідстанції: одну на території Одеси, іншу за містом. У ніч із 5 на 6-е я залізничними коліями дістався до однієї електропідстанції, перерізав колючий дріт, заліз, підпалив трансформатор, вибрався звідти, повернувся додому. Вдень відпочив, увечері вже з новою вогнесумішшю пішов пішки за місто, знайшов другу електропідстанцію, знову за тією ж схемою підпалив її і до комендантської години встиг добігти додому. Тобто за добу я зробив дві електропідстанції», – згадує Єрмаков
Коментар контррозвідки СБУ
«Вистежити Єрмакова і Топало було дійсно складно, тому що у них були знання і навички у розвідувально-диверсійній роботі. Під час своїх диверсійних акцій вони не використовували телефони, не користувалися мобільним зв'язком. В них було декілька мобільних телефонів, в першу чергу, для зв'язку з куратором, який перебував на головній квартирі, там де був обшук у Топала Миколи. Також був телефон лише для фільмування їхньої протиправної діяльності», – розповідає контррозвідник.
«Спілкувалися вони за допомогою окремого телефону, який був лише вдома. Він ні разу не підключався до мобільного інтернету, використовував лише Wi-Fi-зв'язок», – додає представник СБУ.
Початок великої війни. 2022 рік
«У мене було відчуття, що я перебуваю між молотом і ковадлом. З одного боку, я не хочу служити Україні і допомагати їй. З іншого, я розумів, що перед Росією у мене немає жодних заслуг. Більше того, я учасник «кримської весни» з українського боку», – розповідає Єрмаков про свої міркування наприкінці лютого 2022-го.
«Я виїхав з Криму в 2014 році, тому що тоді підтримував Україну. Якщо мене з такою біографією ще й у полон візьмуть, то взагалі незрозуміло, що зі мною буде. З одного боку, я думав, що Росія зважилася, і що це дуже серйозний крок. І після цієї війни світ зміниться, і Росія, і Україна. З іншого боку, я розумів, що моє становище дуже хитке», – згадує Єрмаков.
За словами Станіслава, 1 березня на зв’язок вийшла Євгенія Більченко, з якою Єрмаков познайомився у 2021 році, і сказала, що з ним хоче поговорити одна людина. Зрештою, той чоловік дав контакт ще однієї людини, а той ще іншої.
«У підсумку я зв’язався з людиною, яка попросила мене допомогти Росії – прогулятися вулицями Києва, подивитися на скупчення військової техніки, артилерії, блокпости. Загалом, подивитися на всі військові об’єкти й повідомити про них. Я вирішив, що так, я хочу допомагати Росії й треба допомагати. Я вийшов у місто й увесь березень ходив вулицями Києва та наносив на карту те, що вважав за потрібне», – зізнається Єрмаков.
Служба в «Азові». 2014–2021 роки
«Я служив там з 2014 року, тому що вірив в Україну, в її правильний шлях. Я вважав, що Росія анексувала Крим. Це суперечить усім законам. Потім почалася війна на Донбасі. І я вважав, що Україну потрібно зберегти. Це моя держава. Зберегти її цілісність. Плюс це регіони, в яких я жив. Я в Луганську в школі навчався, а в Криму я народився. І тоді я вірив в Україну. Усі ці речі, про які я говорю, відбувалися поступово, паралельно зі службою», – каже Єрмаков.
В «Азов» Єрмаков потрапив у 2014 році через своїх кримських знайомих. Спочатку служив у взводі зв’язку, далі був у танковій роті, а пізніше потрапив у піхоту. За ці роки пройшов Мар’їнку, Іловайськ, Широкине, Красногорівку, район Горлівки. Звільнився у 2021 році.
«Я бачив лінію фронту в різні роки. У мене не було якихось жорстоких боїв, у яких я б брав участь. Але я бачив загалом війну, якою вона є. У 2014–2015 роках я абсолютно вірив у те, що роблю. Я вірив, що треба відбити Донбас, Крим, щоб зберегти цілісність України. Потім я побачив, що війна перетекла в якусь мляву фазу, яку ніхто не хоче завершувати», – зазначає Єрмаков.
Відповів він і на запитання, чи вагався з рішення працювати на Росію, коли розумів, що йде, в тому числі, проти своїх колишніх товаришів по службі.
«Це взагалі складна моральна проблема. Це викликало в мене питання. Але зрештою я для себе зрозумів, що є питання мети. Відкинути всю попередню біографію й просто знову почати життя з чистого аркуша. Як я це зробив у 2014 році, так я це зробив і в 2022-му. Звісно, були товариші, з якими я спілкувався після завершення служби. Один із них загинув тоді ж у 2022-му. Долю іншого я не знаю», – каже Єрмаков.
Звільнився Станіслав зі служби у 2021 році. Тоді ж почав спілкуватися з Євгенією Більченко, написав їй у фейсбуці і навіть надсилав невеликі суми грошей, коли її звільнили з університету Драгоманова.
«На той момент я вже зрозумів, що не асоціюю себе з Україною. Але в мене не було людей, з якими я міг поспілкуватися наживо. Більченко була тією людиною, з якою я міг відкрито обговорювати свої думки. І бути почутим. Це радше було спілкування з однодумцем. Але потім виявилося, що це більше, ніж просто спілкування. Це була людина, яка звела мене з кураторами», – стверджує Станіслав.
Але перед цим, каже Єрмаков, він отримав від Більченко перше завдання – підпалити музей Степана Бандери в селі Старий Угринів Івано-Франківської області.
«Це був грудень 2021 року. Я взявся за це завдання. Моя помилка була в тому, що я не провів розвідки на місцевості, як це робив потім в Одесі. Я подивився на карту, уважно її вивчив. Взяв вогнесуміш, яку зробив ще в Києві. Сів на потяг без мобільного телефону. Приїхав до Львова, купив там мобільний телефон. Доїхав до околиць. Вийшов, пішов пішки. Прийшов у це село, побачив цей музей. Зрозумів, що він з трьох боків оточений житловими будинками. Лише з одного боку можна було підійти. Все село було темне. А музей Бандери був єдиною яскраво освітленою точкою – його вночі підсвічували потужні прожектори. Я відійшов у найближчий лісок, викопав яму в снігу. Сів і почав чекати, думати, що робити. Був на зв’язку з Більченко. І до ранку дійшов висновку, що зараз це нереально здійснити», – пригадує Єрмаков.
Більше у відео:
Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!
