Підприємець з Коломиї зібрав велетенську колекцію предметів з Тарасом Шевченком

Прикарпатський підприємець Мирослав Дердюк 15 років збирає предметну шевченкіану. У його збірні 2,5 тисячі експонатів.

Історія та колекція пана Дердюка зацікавила й Газета Експрес .

...Затишний офіс приватного підприємства на околиці Коломиї. У кабінеті власника та керівника підприємства є міні-музей. На стінах - вишиті й намальовані різними техніками портрети Шевченка, велике полотнище із сотнями значків із Кобзарем, кахлі, на полицях шаф-бюсти, скляні та дерев’яні тарілки з його зображенням, у шафах - сотні видань книг Шевченка й про Шевченка, вази, чашки, у шухлядах - сірникові коробки, монети, дзвіночки, пам’ятні медалі, ручки, зошити. Свої щоденні справи пан Мирослав записує у діловий щоденник із зображенням Шевченка ручкою, на якій теж є портрет Тараса Григоровича.

“Напевно ви хочете почути якусь неймовірну історію про те, як я прочитав якийсь знаковий для мене вірш Кобзаря і вирішив збирати шевченкіану,--з усмішкою запитує пан Дердюк.--Але, повірте, такого в мене не було. Із Шевченком, якщо так можна сказати, я виріс. Навіть не пригадаю, скільки мені було років, коли я перший вірш вивчив та й вірша, власне не пригадаю. Але Кобзар, його біографія, вірші—це щось таке звичне, ніби про моїх родичів. Скажете, що я дивак, та ні, я так живу, так відчуваю, так з вами розмовляю”.

15 років тому Мирослав Дердюк побачив на знаному коломийському ринку народних майстрів кілька вишитих портретів Шевченка. Їх ніхто не купляв і вочевидь, вони б досі лежали в шафах, або припадали пилом на горищах у жінок-вишивальниць. І я їх купив. Згодом придбав кілька старих картин із зображенням Кобзаря, якби колекціонер їх не взяв за символічну ціну, то, вочевидь, портрети Шевченка опинилися би на смітниках.

“Найстаріший експонат в моїй колекції - чорно-біле зображення Шевченка на тканині. Знайомі художники-реставратори мені казали, що ця картина, ймовірно, десь з середини ХІХ століття, але це ще треба ретельніше дослідити, - розповідає пан Дердюк.-Тканина вже стара, розлазиться, тому портрет треба відновлювати. Найновіша частина збірні - сувенірні дошка та ложка, які я купив у Каневі в грудні 2018”.

Усе, що пов’язане з Тарасом Шевченком, чоловік купляє на ринках, в інтернеті, вимінює, чимало речей йому дарують, привозять закордону. Так у Мирослава Дердюка є предмети шевченкіани з Польщі, Чехії, США, Канади. Переважно це закордонні видання творів Шевченка та книги про нього. А ще чоловік часто пише оголошення у різних ЗМІ про те, що купить різні предмети із зображенням Кобзаря.

Трапляються цікаві ситуації, бо панові Мирославу буває приносять, портрети Франка та фото невідомих людей, але у вишиванці, смушковій шапці та з вусами. Коли колекціонер пояснює їм, що це не Шевченко, щиро дивуються. Дивується і сам пан Дердюк, бо не розуміє, як можна не знати, як виглядав Кобзар.

Усі експонати зі збірні любителя шевченкіани — різні. Так найменша частина колекції- міні-Кобзар з Канади 1940 року видання завдовжки 4 і завширшки 5 сантиметрів, найбільший і найтяжчий експонат - 25-кілограмовий бюст Шевченка, найлегший - 15-грамова поштівка, щодо предметів, то найбільше в колекції вишитих портретів, понад 300. Найбільше грошей - 10 тисяч гривень пан Мирослав віддав за бронзовий бюст Кобзаря, а найменше - 25 копійок вартував 5-сантиметровий значок. Проте збирач предметної шевченкіани не вимірює цінність своєї колекції грошима.

“Ось є портрет Кобзаря у рамці з кедру, який привезли наші упівці, які повернулися з сибірських заслань. Цей портрет, на жаль невідомого автора, мені подарували, і він цінніший за будь-який куплений, бо це - частина величної і трагічної історії України”,-емоційно розповідає колекціонер. 

Прикметно, що уся колекція чоловіка розміщена в офісі з першого погляду хаотично, колекціонер може миттю знайти будь-що.

“Усі предмети в мене зберігаються належно, - мовить пан Мирослав. - Проте я розумію, що їх треба описати та належно розмістити. Для цього я запрошу музейних фахівців, які все належно посортують за видами, темами чи роками”.

Планує колекціонер відкрити новий музей. Але наразі думає, де розмістити збірню: в родинній господі, офісі, чи в якомусь окремому приміщенні.

Анна-Сабіна Ружицька