Від міжнародних норм до практичних рішень: як захистити свій бізнес на юридичному фронті під час війни

Що спільного між інструкцією з ІКЕА та міжнародним правом? Чому «хлопчик у трусах» і «їх нєт» стали принципами доказування у міжнародних судах? Як довести збитки від російської агресії та чи можна реально отримати компенсацію?

Про юридичний фронт як частину геополітичної боротьби, складнощі міжнародного права та механізми захисту українського бізнесу — в інтерв’ю програми «Експертна думка» на Країна FM з ведучим Денисом Каром.

Посилання на ефір — https://www.youtube.com/watch?v=9q8R0145-08 

У гостях програми «Експертна думка» Олексій Грачов — адвокат юридичної компанії «Династія».

Денис Кар: Друзі, вітаю вас. Найкраще бізнес-радіошоу України «Експертна думка». Знову ми в ефірі Національної радіостанції України FM. І з вами, як завжди, ваш Денис Кар. Сьогодні у нас буде юридично-правовий ефір і поговоримо про те, як захистити свій бізнес і відстояти свої права навіть у найскладніших обставинах, ну, в принципі, в яких і перебуває наша країна зараз. Я із задоволенням вас запрошую поспілкуватися з моїм гостем. Олексій Грачов, адвокат юридичної компанії «Династія». 

Добрий вечір, Олексію, радий вітати вас.

Олексій Грачов: Доброго вечора. Дуже радий за запрошення. Дякую.

— Отже, розпочнімо. Нині так званий юридичний фронт є частиною великої геополітичної боротьби. Складається враження, що в найближчий час він може стати чи не на перше місце. Хоча, можливо, я й помиляюсь. Що це означає у практичному вимірі?

— Як правник, хочу підкреслити: юридичний фронт потребує захисту і уваги. Поділ суспільства на «фронти» став актуальним ще з 2014 року, а після повномасштабного вторгнення набув особливого значення. Ми зрозуміли, що будь-яка діяльність проти ворога важлива. Водночас юридичний фронт отримав дещо іншу конотацію, навіть майже образливу.

Часто лунає питання: якщо ти десь працюєш, де твої результати? Але юридичний фронт — це не про «зараз». Він про перспективи: про відшкодування, про те, як усе буде у майбутньому.

Його важливість полягає в тому, що після початку повномасштабної війни нашим міжнародним партнерам — західним, східним, будь-яким — виявилося замало того, що вони бачать у медійному просторі. Вони спостерігають зруйнований Маріуполь, бачать загибель людей, дітей, руйнування шкіл і міст, але цього недостатньо.

Приїжджаючи до України в ролі оглядачів чи консультантів, вони долають країну потягом (адже літати не можна) і, попри побачене, кажуть: для кваліфікації діянь як правопорушень нам ще чогось бракує.

Ось тут і починає діяти юридичний фронт: він збирає доказову базу, щоб привести міжнародну спільноту до усвідомлення, що це дійсно злочин.

Міжнародне право — це система юридичних норм, які регулюють відносини між державами, міжнародними організаціями та іншими суб’єктами задля злагоди, миру та безпеки.

— Так. На папері це красиве визначення. Ніхто ж не думає про війну, хоча вона відбувається в реальності.

— Насправді міжнародне право можна порівняти з інструкцією з «Ікеї», коли збираєш дитячу колиску. Кожен читає по-своєму, багато хто не читає взагалі. У результаті замість колиски отримуємо щось незрозуміле. І тоді доводиться кликати: «Приїдьте, зберіть!»

На цьому етапі з’являємось ми. Ми подаємо «молоточок», підказуємо, як зібрати все правильно. Юридичний фронт не про теперішнє, але його важливість у сучасних умовах не можна недооцінювати.

— Зрозуміло. Насправді, знаєте, зрозуміло, що нічого не зрозуміло, адже тема дуже специфічна. Скажіть, будь ласка: Російська Федерація знищує не лише будинки та інфраструктуру, а й бізнес, підприємства — великі й малі, склади тощо. Чи може бути доведена шкода, завдана бізнесу юридичною особою? І друге питання: наскільки довго цим доведеться займатися?

— Наскільки довго? Поки що — довго. Росія дійсно знищує бізнес в Україні. Вона нищить власність загалом — усе, до чого торкається, як усередині своєї країни, так і за її межами.

Це зумовлено двома головними чинниками:

1. Грубе порушення міжнародного гуманітарного права. Одним з основних принципів цього права є принцип розрізнення:

- цивільне населення відрізняється від комбатантів;

- об’єкти цивільної інфраструктури не можуть визнаватися законною військовою ціллю.

Однак завжди є «але». Якщо через певний об’єкт — будівлю чи бізнес — можна досягти військових цілей, тобто він сприяє веденню війни, його можуть визнати законною військовою ціллю. Це визначення створює надзвичайно широку «сіру зону».

Фактично, можна дійти абсурду: якщо будинок виходить на парк, де сидить горобець, який літав над полем, то вже можна вважати його «бойовим горобцем» і знаходити формальні підстави для знищення. Ця сіра зона настільки широка, що в ній уміщується ціла армія РФ.

2. Економічний чинник. Війна сьогодні має гібридний характер: використовуються будь-які засоби для досягнення цілей. Знищення бізнесу, який підтримує економіку і сили опору, агресор вважає цілком виправданою ціллю.

— Так. Короче кажучи, я розумію: можна трактувати це так, як захочеш, на жаль. Добре, а як виглядає процес документування шкоди? Які докази мають бути? Можливо, їх багато, але які з них матимуть найбільшу юридичну силу в судовому процесі?

— Документування є частиною більш масштабного процесу — складання юридичного кейсу. Це формування доказової бази, фіксування наслідків, демонстрація причинно-наслідкового зв’язку між діянням та шкодою. Успішний юридичний кейс компанії є запорукою захисту чи відновлення її прав.

Етапи формування юридичного кейсу виглядають так:

1. Фіксація.

2. Верифікація.

3. Юридична оцінка.

4. Реєстрація.

5. Представництво.

Фіксація — зрозумілий етап. Верифікація означає перевірку автентичності доказів: вони мають реально відображати дійсність. Юридична оцінка — це кваліфікація діянь. Реєстрація — внесення отриманих даних у відповідні реєстри, які вже існують. І після цього йде представництво.

Незалежно від етапу, будь-які докази повинні відповідати трьом основним критеріям, щоб бути прийнятими міжнародними органами. Для наочності назвемо їх «принципами СС» — іронічна алюзія на російських пропагандистів, які самі ці принципи ігнорують.

1. Принцип «Хлопчика в трусиках»
Доказ має бути достовірним: зібраним із законних джерел, законними способами, таким, що відтворює дійсність і підлягає перевірці. У нас із вами дійсність одна, а в країні-терористі — зовсім інша.

2. Принцип «Іх там нєт»
Юридично він називається атрибуція. Це встановлення зв’язку між шкодою, діянням і державою, яка за них відповідає. Проблема в тому, що Росія часто відмовляється визнавати свою причетність. Атрибуція особливо ускладнюється в умовах гібридної війни, наприклад, під час кібератак. Сервери можуть бути де завгодно, атаку можна здійснити з будь-якої точки світу, що сильно ускладнює доведення.

3. Принцип «Ніхто нам не указ»
Це принцип юрисдикції. Процес збирання й подання доказів зазвичай регулюється національним правом. Міжнародні інстанції перевіряють, чи не було порушень під час цього процесу. Водночас вони можуть приймати широкий спектр доказів: фото, відео, свідчення очевидців та інші матеріали.

Останнім часом особливу популярність мають OSINT-дослідження. Але при їх використанні важливо дотримуватися «ланцюжка збереження»: мати первинний файл і описати, як він зберігався, щоб виключити ризики маніпуляцій чи дипфейків.

Ось так і виглядає процес документування.

— Олексію, а чи існує в Україні система чи централізований механізм, який допомагає бізнесу правильно збирати й фіксувати втрати? Адже важливо робити це так, щоб у майбутньому було якомога менше відмов, і щоб докази не відкидали міжнародні інстанції. Чи є для цього спеціальні організації?

— Так, наразі в Україні діють інституції, які дозволяють фіксувати збитки для їх подальшого відшкодування.

Перш за все, це Реєстр збитків, завданих російською агресією проти України, створений під егідою Ради Європи. Він дозволяє фіксувати документальні докази злочинів, які вчиняє Росія.

Окрім того, існує реєстр «Russia Will Pay», започаткований Київською школою економіки. Це також ресурс, куди вносяться дані про злочини агресора. Навколо нього об’єднані науковці та практики, які надають як економічну, так і юридичну оцінку цим доказам.

Також Міністерство юстиції України та Координаційний центр з надання правової допомоги підписали меморандум про співпрацю з цими реєстрами. Окремо варто згадати офіс прокурора Міжнародного кримінального суду. Проте, як бачимо, на практиці його діяльність обмежилася ордерами на арешт.

— Тобто більше нічого немає. Добре. А я так розумію, що ці докази повинні відповідати певним міжнародним стандартам. Чи реально зібрати їх під час повномасштабної війни так, щоб вони були прийнятні?

— Теоретично так. Але на практиці все значно складніше.

Наприклад, Міжнародний суд ООН може ухвалювати рішення про збір доказів, зобов’язувати держави їх надавати, виїжджати на місце для перевірки. На папері — система ідеальна. Але є камінь спотикання: державний суверенітет.

Якщо держава не хоче надавати докази — вона цього не робитиме. Це схоже на ситуацію, коли батько змушує трьох синів прибрати сарай: двоє погоджуються, третій відмовляється. І хоч би які санкції він отримував — «ремінцем», забороною брати участь в «олімпіадах у дворі» — усе одно каже: «Не буду».

Тож зібрати докази можна лише власними силами. Саме для цього і існує юридичний фронт, який займається адмініструванням: збирає та подає докази відповідно до міжнародних стандартів.

У міжнародних інстанціях діє високий стандарт доказування. Це принцип найбільшої вірогідності: якщо за наданими матеріалами видно, що подія скоріше була, ніж не була, — цього достатньо. Це щось середнє між «поза розумним сумнівом», як у кримінальному праві, та простим балансом імовірностей.

Що ж до належності й допустимості доказів, то тут працюють ті три критерії, які я вже називав: достовірність, атрибуція та відповідність юрисдикційним вимогам.

— Олексію, скажіть чесно: чи є вже приклади, коли українські компанії чи бізнеси змогли хоча б просунутися в міжнародних судах або арбітражах щодо відшкодування збитків?

— Так, виграшні справи є. Насамперед ідеться про інвестиційні арбітражі. Маємо показові приклади — «Нафтогаз» та «Укрнафта», які отримали мільярдні компенсації після того, як Росія позбавила їх активів у Криму. За двосторонніми інвестиційними угодами ці компанії виграли арбітражі.

Окрім того, вже є практика виграшів в іноземних судах, де шкоду можна компенсувати за рахунок активів агресора, що перебувають у цих державах. Подібні рішення ухвалювалися у США. Канада також рухається цим шляхом. Велика Британія поки що його офіційно не обрала, але вона фінансує розслідування воєнних злочинів.

Водночас тут знову виникає проблема державного суверенітету, зокрема так званий судовий імунітет. На жаль, у держави-агресора за законодавством деяких країн і за міжнародним правом зберігається право на такий імунітет.

Наш Верховний Суд висловив іншу позицію: країна-агресор не може прикриватися суверенітетом, аби уникнути відповідальності за свої злочини. Суд виокремив п’ять головних критеріїв, які дозволяють зробити виняток із принципу судового імунітету:

1. делікт, тобто завдання шкоди;

2. агресивна поведінка;

3. ведення війни;

4. терористична діяльність;

5. завдання шкоди у сфері приватно-правових відносин.

Це не перелік «і-і», а «або-або». Якщо в діях Росії наявні всі ці ознаки (а вони є), тоді Верховний Суд і, відповідно, інші суди роблять виняток із принципу судового імунітету.

— Олексію, а що можна вважати перемогою для компанії, яка пройшла весь юридичний шлях від фіксації шкоди до міжнародного позову? Чи реально отримати компенсацію?

— Проблема в тому, що всі занепокоєні й усі все розуміють. Але механізм, який би дозволяв реально відшкодовувати збитки, що вже обчислюються трильйонами, досі перебуває на стадії розробки.

— Навіть так?

— Так. Це пояснюється тим, що всі ці механізми пов’язані з втручанням у суверенітет і право власності — як державне, так і приватних суб’єктів, які сприяють веденню війни. Право власності вважається сакральним, тож для узгодження всіх процедур потрібен час. Сьогодні реєстри шкоди існують і ведуться, але як із цього отримати реальну вигоду — питання відкрите. To be continued.

— У мене ще уточнююче питання. Чи змінюється юридичний фронт у світовому масштабі? Чи ця війна підштовхнула до якихось змін у міжнародному праві? Чи, як і раніше, «усе гарно на папері, але практично зробити нічого неможливо»?

— Ми перебуваємо на етапі, коли всі усе розуміють, але до реальних кроків вдаються дуже рідко. Ми чуємо про чергові пакети санкцій, але війна триває. Це означає, що потрібно застосовувати рішучіші заходи, аби покарати агресора та відновити справедливість.

На жаль, навіть попри масштаб трагедії, міжнародна система кардинально не змінилася. Усі занепокоєні, але дієвих важелів впливу фактично немає. І це стосується не лише України: будь-якої миті війна може спалахнути між іншими країнами, і ситуація буде такою ж самою.

— Будемо сподіватися, що такий важіль з’явиться.

— Будемо сподіватися.

— Друзі, ось такий сьогодні був у нас ефір. У гостях — Олексій Грачов, адвокат юридичної компанії «Династія». Ми говорили про міжнародне право та про те, як бізнес може захищати свої права навіть у найскладніші часи. На цьому завершуємо програму «Експертна думка» на радіо Країна FM. Допомагаємо українському бізнесу, допомагаємо Україні. До нових зустрічей і, звісно, до перемоги на всіх фронтах, зокрема й юридичному. До побачення.

Текстову версію ефіру підготували фахівці контент-маркетингової платформи PRNEWS.IO.

PRNEWS.IO допоможе з розміщенням пресрелізів в Україні та всьому світу.

На правах реклами