Жінка, яка вміла боротися і перемагати: Катерина Зарицька – легенда українського визвольного руху

Життя Катерини Зарицької - це крутий сюжет для фільму. Воно було багатогранним наповненим такими подіями, що видається такого з жінкою не буває…

Вона була однією із найвпливовіших постатей в українському визвольному русі. 25 років ув’язнення від дзвінка до дзвінка в тюрмах СРСР не зломили її… Вижила і перемогла…

За активну пропагандистську роботу Зарицька нагороджена Бронзовим Хрестом Заслуги, за визначну роль в організації Українського Червоного Хреста – Срібним Хрестом Заслуги.

Батьки

У 1914 році 3 листопада в родині професора математики Мирона Зарицького народжується первісток Катруся. На той час Зарицькі жили в Коломиї. В тутешній українській гімназії п. Зарицький викладав точні науки. Згодом М.Зарицький став видатним українським математиком, який вільно володів грецькою, давньоєврейською, латиною, німецькою, польською, російською мовами; писав математичні статті англійською, французькою, італійською та іспанською мовами. Чудово розумівся на музиці, поезії. Його обожнювали студенти, яких навчав у Львівському університеті. Дружина Володимира (вчителька за фахом) годинами декламувала Шіллера німецькою напам’ять. Катруся жила в атмосфері наповненій активністю батьків в житті української громади Львова…

Дівчина вітер

Всі канікули вона проводила в подорожах Карпатами, які організовував батько, виховуючи в дівчинці любов до рідної землі.… На неї казали «куди той вітер побіг». Катруся вітром встигала всюди: добре навчалася в гімназії, активно діяла в Пласті, опановувала гру на фортепіано в музичному інституті ім. М.Лисенка. Вона залюбки відвідувала українські забави, концерти та бали, все як годиться молодій дівчині.

Станіславівська в'язниця

В листопаді 1934 Катерину Зарицьку за участь у підтримці та переховуванні Г.Мацейка, (який за дорученням ОУН вбив міністра внутрішніх справ Польщі Б.Пєрацького за антиукраїнську політику) арештувала польська поліція. У 21 рік вона опиняється на лаві підсудних у так званому Варшавському процесі. Термін ув’язнення 4, 5 роки, вона відбуває в Станіславівській тюрмі. І ось там вона зустрічає своє справжнє кохання – Михайла Сороку, випускника архітектурного факультету Празької політехніки. Його арештували за організацію спротиву польській владі, яку він виконував як провідник Крайової екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях. Вони побачили одне одного в тюремній капличці, при якій він співав в церковному хорі…Катерина відвідувала кожну службу…

Підтримувати стосунки через записки їм допомагав в’язничний священник о. Тарновецький…Молодість і закоханість розсунула тюремні стіни…і зробила їх щасливими. Це щастя не могла зупинити навіть Друга світова війна, яка розпочалася 1 вересня 1939 р., навіть окупація совєтами 17 вересня Львова. Вони на волі і вже 5 листопада одружуються у соборі святого Юри. Молоде подружжя оселяється в батьків Катерини.

Арешт. Вони ніколи не побачаться…

А у Львові совєти не припиняють арешти. Вагітна Катерина з чоловіком розуміють, що арешт може статися будь-коли… 22 березня 1940 р. став цим трагічним днем…Вони більше ніколи не побачать один одного.

Через 5 місяців у львівській тюрмі вона народжує сина Богдана, там вони були разом вісім місяців. І знову щастя материнства переплітається з тривогами про те, щоб дитини не забрали в дитячий будинок. Вона навіть думала надкусити йому вушко, щоб потім можна було знайти. На щастя дитину дозволили забрати батькам Катерини.

Керівник УЧХ Членство в ОУН не давало змоги перепочити…обов'язок кликав. В ті роки вона виконує обов'язки крайової провідниці жіночої сітки ОУН на західноукраїнських землях.

В листопаді 1943 - очолює новий відділ Українського Червоного Хреста. В умовах підпілля їй вдалося забезпечити вишкіл медичного персоналу, придбання ліків, збір білизни, перев’язочного матеріалу, заготівлю лікарських трав, допомогу родинам загиблих повстанців.

Катерина Зарицька із сином Богданом.Львів, 1944 рік

24 серпня 1944 р під час чекістсько-військові операції із виявлення учасників українського підпілля захоплено Катерину Зарицьку. ЇЇ допитували шість днів, б’ючи гумовими палицями по п’ятах. Чудом їй вдалося втекти. Побувавши в руках МГБ вона мусіла пройти перевірку Служби Безпеки ОУН. Розслідування СБ підтвердило правдивість її слів і звільнило Зарицьку від підозр. Зв'язкова Романа Шухевича, журналіст. Катерина Зарицька від березня 1945 по вересень 1947 рр. була зв'язковою Головного Командира УПА Романа Шухевича. Важливою стала підготовлена нею криївка в с. Княгиничі на Рогатинщині, де Р. Шухевич переховувався в 1946-47 рр. Командир радився з нею щодо багатьох організаційних справ в підпіллі, дослухався до її думки під час обговорення та аналізу статей, які публікувала служба пропаганди. Зарицька написала серію брошур і статей, які аналізували тогочасну ситуацію в Україні. ЇЇ об'ємні, з глибоким аналізом, ґрунтовно виписані роботи «Шляхи російського імперіалізму», «Большевики і національне питання» використовувалися для вишколу підпільних кадрів служби пропаганди.

Четвертий арешт

21 вересня 1947 р. Катерину Зарицьку вчергове арештовують в м. Ходорів, що в 15 хв. їзди від Княгинич. Вона намагається втекти, стріляє в мгбіста. Бачить, що не уникне арешту і розкушує ампулу з отрутою, зашитою в комір. Її фотографують і фото ніби мертвої Зарицької показують арештованим підпільникам, намагаються їх розговорити про зв’язки в ОУН. Та Зарицька вижила…

Проте в підпіллі її вважають загиблою, в повстанській пресі появляється некролог.

Слідство. 25 років ув'язнення

Під час слідства Катерину чекісти били несамовито. Майже п'ять років перебування в камері-одиночці було для її товариської натури величезним випробовуванням. Обмеження в спілкуванні і в русі згодом привело до того, що від довгого сидіння у неї затерпало тіло. 26 липня 1948 р. К. Зарицьку засудили до 25 років ув'язнення. Але відправляти до тюрми не поспішали: проводилися додаткові допити, упізнавання вбитих та заарештованих підпільників. Лише наприкінці лютого 1952 року К. Зарицьку відправили в тюрму МГБ м. Верхньоуральська Челябінської обл.

Михайло Сорока із сином Богданом. Львів. 1949 рік

Батьки отримали перше повідомлення від дочки 12 березня 1952 р.: «Я жива-здорова. …Не журіться мною, тільки дбайте і думайте про себе». Через пересилки, пункти етапу її везли в окремому вагоні, хоча в інших вагонах знаходилося по 60-70 осіб. Через півтора року її перевели у Володимирівську централь.

Анатолій Родигін, який на той час теж перебував у цій тюрмі, згадував, як, працюючи в пральні, «Катруся кожного ранку стояла у вікні, вітаючи бригади політв’язнів, які щоранку виходили на роботу. І тоді всі – українці й литовці, жиди й росіяни, молдавани і вірмени – віддавали їй честь. Одні здіймали шапки, інші ж салютували по-вояцьки. І всі мовчали. Конвоїри кожного разу бачили цей мовчазний ритуал, але також мовчали. Ніхто не порушував спокою».

3 1969 р. Катерину Зарицьку перевезли з тюрми до табору суворого режиму Мордовської АРСР в жіночу зону № 17 с. Барашево. Недалеко, в одному з таборів перебував її чоловік Михайло Сорока. Однак вони ніколи там не зустрілись, їй навіть не дали можливості попрощатися з померлим чоловіком в 1971 році. Вона знала, що він лежить на території жіночої зони у морзі за 20 метрів від неї. Їх розділяла лиш висока огорожа з колючого дроту.

Вона спілкувалася з чоловіком через листи з сином: напише листа – половина аркуша для сина, половина для чоловіка. Син відірве татову половину і відішле в зону.

Психологічне та моральне здоров'я К. Зарицької живила її переписка з рідними. Через листи вона налагодила теплі, душевні стосунки з сином. Її листи наповнені позитивними емоціями, в них немає жалісливих нарікань на життя. До батьків вона звертається з великою ніжністю: «Дорога Мамусю! Пам'ятай, що мною не треба так журитися… як в сороковому році…вмію у кожних умовах уладити собі гарне життя і бути вдоволеною тим, що маю, і щасливою, хоч як воно тобі дивним здається. …маю здібність у всьому знайти якусь радість. Життя може бути гарне і цікаве… .А в цілій історії тільки один секрет – треба вміти !...щастя – це дуже взглядна річ і однієї рецепти на нього не можна написати. Річ в тому, щоб його відчувати. Тобі повинно бути все одно, де я, що зі мною, а найважніше повинно бути те, як я почуваюся. Цілий день для мене занятий наукою. Скоро стану поліглотом. … все для мене скінчене. Ні! Тільки умовини змінилися, фізична сторінка відійшла набік, але залишилася така прекрасна душевна частина життя. Усміхнися, подумай, що в Тебе трохи чудакувата дочка, але найважніше – перестань вважати її нещасною.» (1952 р.).

Катерина Зарицька в тюрмі навчилася вишивати, кроїти, шити, в'язати. Вона вдосконалювала своє знання англійської, німецької мов, вивчала історію мистецтва, повторювала математичні науки. Самоосвіта тримала в тонусі її розум і психологічне здоров'я. Була щасливою, коли повернулася в 1972 р. в Україну. Вона побачила дорослого 32-річного сина, невістку Любу, онучок Соломійку та Устю і найголовніше – обняла свою мамусю, котра всі ті роки підтримувала її в ув’язненні. Батько помер в 1961р. так і не дочекавшись її. Та у Львові вона не могла жити разом із сім'єю…Совєти заборонили…І вона купила невеличкий будинок у Волочиську Хмельницької обл.

Жінка багато подорожувала, допомагала ув'язненим, посилаючи посилки з теплим одягом, словом насолоджувалася життям, попри стеження КДБ, цькування в місцевій пресі. У 92-роки померла її мама, через кілька тижнів на 72 році життя померла Катерина Зарицька. У 1991 році на Личаківському цвинтарі у Львові було перепоховано поруч Катерину Зарицьку та її чоловіка Михайла Сороку. Так закінчилося земне життя і розпочалося вічне життя в історичній пам'яті України двох легенд українського визвольного руху.

Оксана Романів,

Заступник директора Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!