Один день в армії
На один день "ГК" став у військовий стрій - скуштував справжнього армійського хліба. Приймав, учив і муштрував журналістів Прикарпатський військово-спортивний ліцей-інтернат у Надвірній - там росте нова українська армія.
«Армія починається з КПП», - епатує бравий полковник, у формі, наче тільки від кравця, показуючи на акуратні клумбочки і стрижений газон. Ми щойно впали на голову директора Прикарпатського військового ліцею Миколи Мартинюка, тому бордюри з нагоди нашої появи не білили і траву не стригли. Чи все-таки підстригали? «В армії все завжди має бути паралельно і перпендикулярно», - відстрілявся військовик, широко посміхаючись. Пан полковник - політрук з ґрунтовним знанням психології. Завдяки цьому наш вишкіл пролетів майже як пригода - на одному диханні.
Дихати за правилами почали одразу - на плацу. Промарширувати вслід за відділенням ліцеїстів, яке саме проходило заняття зі стройової підготовки, і не збитися з ноги вдалося лише з третього разу. «Відчуття плеча товариша», - підказували десятикласники спосіб тримати стрій. Школа.
Тренажерна зала, де зазвичай проходять ранкові заняття з фізкультури і гурток з атлетизму, - в навчальному корпусі, під який переобладнали будівлю штабу колишньої військової частини. Прикарпатський військово-спортивний ліцей-інтернат переїхав у Надвірну з Богородчан влітку 2009 року. Приміщення пристосовували для навчального закладу ІІ-ІІІ ступеня і його 320 вихованців, учнів 8-11 класів. Хлопці вчаться, як у школі, та водночас проходять військовий і спортивний вишкіл. Ми спортивний щасливо оминаємо - пан полковник кинув оком на наші фігури і оцінив фізичну форму як задовільну. Добре, що не змусив бігти 10-кілометровий крос з Надвірної до села Лоєва, як це регулярно роблять ліцеїсти - в повній бойовій викладці, тобто плюс 5-10 кг на плечі. Чи підтягуватися - 12 разів норма. Видихнули. І затамували подих, коли потрапили під крило експерта зі зброї, координатора військово-спортивної підготовки ліцеїстів, заступника начальника ліцею, полковника Миколи Куцаня. Він підвів до столів зі «стволами».
«В контексті подій, які відбуваються в державі, представляю стрілецьку зброю, що її використовують підрозділи Збройних сил України, - відрапортував чоловік. - В основному - радянського виробництва, яка залишилася в спадок, але є досить ефективною і використовується у всьому світі». Автомати Калашникова калібрів 6,72 і 5,45 мм. «Останній - модернізований, дальність прицільної стрільби підвищена з 400 до 500 м. Має багнет для рукопашного бою», - два кроки від стола, і пан Микола демонструє, як можна знищити противника у ближньому бою. «Не кожен може вбити людину. Особливо, коли це не далека мішень, а очі в очі», - кинув проникливий погляд військовик. «Я 30 років в армії. Багато що бачив. Зброя - небезпечна річ, попереджаю. Її основне призначення - знищення людей. Тому заходи безпеки у поводженні зі зброєю мають бути вивчені так, щоби вночі їх чеканити. Інакше ніхто не допускається до стрільби і до володіння зброєю», - жорстко наголосив він. Показав, як впевнитися, що зброя не заряджена і розряджена. Влаштував майстер-клас із розбирання і збирання АК.
Доки бажаючі пригадували свої навички і випробовували вміння, провів короткий курс із балістики. Намотали на вус: якщо ціль рухома і знаходиться далеко, з АК краще стріляти довгими чергами по 5-8 пострілів. Тоді спрацьовує фактор розсіювання і довша черга дає більшу ймовірність влучення. Ефективний вогонь по близькій цілі - короткими чергами по 2-3 постріли. Більшу прицільну здатність має АКС-74У - Калашников для спецпідрозділів та екіпажів бойових машин, з коротким стволом і прикладом, що складається.
«ДАІшники, коли роблять перехоплення, такі використовують», - пояснив і показав пан полковник. Карабін Сімонова, пістолет Макарова, пістолет українського виробництв Форт-17, що його розробили на початку 1990-х на замовлення МВС замість морально застарілого ПМ-а. Ручний кулемет Калашнікова для знищення автівок та «живої цілі», ручний гранатомет РПГ-7 проти бетеерів, беемпе і танків. Реактивна та ручна протитанкові гранати. Одноразові гранатомети та ще багато іншого.
Теоретичні навчання ліцеїсти проходять у класах із макетами бойової зброї і в так званому електронному тирі. Новітня комп'ютерна програма розвиває і вдосконалює стрілецькі навички. АК і ПМ з лазерними прицілами дозволяють вибивати мішені, рухомі цілі, вправлятися на швидкість і «включати» при цьому інтелект. Одне із завдань вимагало знешкодити «сепаратиста» - так одразу назвали кібер-злочинця неофіти-рекрути. Той стріляв у охоронця, тож його треба було усунути раніше, ніж загине невинний. Ваша покірна слуга примудрилася двічі пальнути в жертву, перш ніж знешкодила нападника.
Практичні заняття відбуваються у відкритому тирі під керівництвом іще одного легендарного військовика, підполковника Руслана Теребушка. Викладач - керівник стрілецького гуртка, майстер спорту, багаторазовий чемпіон України зі стрільби із бойової зброї, воєнізованого кросу, триборства і п'ятиборства. Його вихованці постійно в числі призерів на щорічній всеукраїнській спартакіаді зі стрільби серед військово-спортивних ліцеїв, а це 18 закладів. «Гаряче серце, холодні нерви і сталева витримка», - рецепт для стрілків-початківців від пана Руслана. Оскільки з бойової зброї ліцеїсти стріляють на залік лише раз на рік, то решту часу практикуються з пневматичної гвинтівки 4,5 мм.
«Все має значення: як лягти чи стати, як тримати зброю, дихати, цілитися, спускати гачок. Чим більше стріляєш, чим довше практикуєшся, тим кращі результати. Два-три місяці пришвидшеної підготовки дають лише мінімальні стрілецькі навички - будете попадати. А влучність, тобто дев'ятки і десятки в мішені, - це рік регулярних тренувань хоча би через день», - інструктує учитель.
І виставляє поруч із мішенями звичайнісінький сірник. Робить поправку на вітер і - ррраз! - розщеплений сірничок летить додолу.
«Зараз обговорюють питання, чи давати дозвіл населенню на зброю. Треба знайти «золоту середину». Бо в нас зараз хто має зброю? Депутати і бандити. Знають, що можна інших залякати, змусити до чогось і так далі. Захищатися ж людям нічим. Але й дозволяти всім зброю - небезпечно», - заводить дискусію директор ліцею Микола Мартинюк. «Як варіант - «фермерська зброя». Це помпові, 4-5-зарядні рушниці з короткими стволами. Вінчестери. Зроблені як «травмати», з гумовими набоями. Годиться для захисту», - пропонує знавець озброєнь Микола Куцань. Після запального півгодинного обговорення сходимося на тому, що кожен чоловік повинен якщо не мати «ствол», то принаймні вміти ним у разі потреби послуговуватися. «Мати чоловікові потрібно дві професії: одну - захисника Вітчизни, а другу - профільну, ужиткову», - підводить риску пан Мартинюк.
Можна концептуально не погоджуватися. Відстоювати, скажімо, доцільність переходу армії виключно на контрактну службу. Але під загрозою війни, яка нависла над країною, приходить розуміння, що то не на часі. Бо наразі професію захисника Вітчизни було би незле мати і сильним представницям слабкої статі. «Такі військові навчальні заклади, які приймають дівчат, є в Тернопільській і Харківській областях, - відгукується Микола Мартинюк. - І наші там також вчаться».
У Прикарпатському військово-спортивному ліцеї виховуються молоді люди з 18 областей України та Криму. Більшість, щоправда, з Франківщини. «Спонукаємо випускників вступати до вищих навчальних закладів Збройних сил України та інших силових структур. І більше половини наших випускників таки обирають військовий фах», - гордо повідомляє Микола Куцань. «А поки що їм тут «ліплять» характер», - додає директор ліцею.
Атож. Шестиденне навчання. Щоранку підйом о 6.30. Увесь день розписаний по хвилинах - навчання, військова підготовка, заняття таеквондо чи навіть хоровим співом і танцями, бо є різні гуртки і виправи, робота для спільноти, чергування на кухні тощо. Залишається якась година особистого часу перед відбоєм о 22.00. І недільне звільнення, яке можна втратити за погані оцінки чи поведінку та інші порушення. Вони не скиглять. Приходять у ліцей горобчиками, а виходять - чоловіками.
«Головне, щоби випускники ліцею були справжніми патріотами, чесними і надійними людьми, громадянами своєї країни. А до військових звань - дослужаться. Ми вчимо, що не треба боятися штурмувати висоти», - каже Микола Мартинюк.
Повз наш уже цілком невійськовий гурт, який віддав належне добротному армійському обіду і вивалився з їдальні, крокують і віддають честь ліцеїсти. Так і буде. Росте нова українська армія, пише Галицький кореспондент.
