Пообіцяв мамі вернутися: історія неймовірного порятунку "зниклого безвісти" бійця Володимира Войціва

Історія Володимира Войціва з Галицької громади відома на всю країну. Після неймовірного порятунку бійця про нього знімали сюжети та писали всі загальноукраїнські ЗМІ.

Зараз Володимир перебуває на реабілітації, заново навчився ходити і ні на хвилину не шкодує про свій тодішній вибір – у 18 років піти добровольцем захищати Україну. Історію бійця розповіли у Галицькій міській раді.

Народився Володимир 5 квітня 2004 року у Темирівцях. Вчився у Блюдниківській школі і після досягнення 18-річного віку одразу звернувся до військкомату.

«Було це влітку 2023 року, після закінчення школи. Після формування нас відправили на навчання у Десну, потім на три тижні в Бучу. З Бучі, у складі 130-го батальйону 241-ї бригади тероборони, ми вирушили під Лиман Донецької області. Згодом тримали оборону у Сеньківці Харківської області. А після Сеньківки – населений пункт Іванівське під Бахмутом» - згадує початки служби Володимир.

25 лютого 2024 року Володимир разом з товаришами заступив на бойове чергування. Попри шалений тиск росіян, бійцям вдавалося тримати оборону аж до 2 березня. У той день позиція тероборонців була знищена. Вцілілі бійці, серед яких був і Володимир, спробували обладнати нові, але увечері зв’язок із ними був втрачений.

«Вцілілих нас було семеро. Ми заховались у підвалі якогось будинку. Я знепритомнів від множинних осколкових ран на обох ногах. Коли прокинувся, то ще два дні не міг рухатися. Так і лежав без води та їжі. Потім знайшов банку якогось протухлого варення та трохи води. Тримався на тому більше двох тижнів. Але виходу не було – треба було шукати порятунку, бо пообіцяв мамі вернутися» - говорить хоробрий юнак.

Володимир, який вже тоді офіційно вважався «зниклим безвісти», виліз із підвалу 26 березня. Сам. Всі, хто переховувався з ним – загинули.

«Мене помітили українські солдати і крикнули, щоб я підповз до них. Але повзти я вже не міг. Тож вони ризикнули – під’їхали, затягли мене до себе на позицію і повідомили рідних та в частину». Проте одразу евакуювати пораненого знесиленого воїна не вдавалося – постійні шалені обстріли змушували тримати позицію. Передавали бійця з позиції на позицію, і аж 2 квітня 2024 року його евакуювали і вивезли до шпиталю. Далі було лікування, ампутація обидвох ніг нижче колін, реабілітація.

4 червня 2024 року Указом Президента України за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов'язку, солдат Володимир Войців нагороджений найвищою військовою нагородою - «Хрестом бойових заслуг».

Сьогодні Володимир проживає з коханою у Івано-Франківську, знову навчився ходити а тепер – вчиться жити. По новому, в новій реальності і з новими обставинами. Вчиться, незважаючи ні на що, цінувати життя.

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!