Межі можливого: Чи змінить реформа децентралізації кордони між областями

Глобальна тема — реформа децентралізації — не сходить з ефірів та перших шпальт. Об’єднання громад, за яке прикарпатські чиновники взялися з подвійним ентузіазмом, і, відповідно, таким же інформаційним супроводом у ЗМІ, триває із позмінною успішністю.
Нинішній етап реформи має послідовно прокласти пунктири до наступного, значно більш дискусійного питання порядку денного – зміни адміністративно-територіального устрою за принципом укрупнення областей, пише ЗК. Хоча чиновники й переконують, що говорити про це рано і нинішній концепт реформи навіть на кінцевому етапі цього не передбачає, відповідний аспект обговорюється вже зараз на різних рівнях влади та експертів. Озвучений днями Головою Верховної Ради України Володимиром Гройсманом варіант нового адміністративного поділу України (скасування областей і утворення «регіонів», за що парламент має проголосувати у липні) багато хто сприйняв саме як перший дзвоник цього процесу.
«Якщо процес добровільного об’єднання громад мине відносно швидко і безболісно, а такий варіант дуже навіть можливий, враховуючи, що реформа напрацьовується більше десяти років, то наступні етапи можуть отримати продовження набагато швидше, ніж це декларується зараз, – поділився думкою з «ЗК» один із місцевих політиків. – Цілком можливо, це станеться навіть до наступних президентських виборів».
Внаслідок такого перебігу Прикарпаття може втратити себе у чинних сьогодні кордонах. Івано-Франківськ – позбутися статусу обласного центру. А може і навпаки – «прирости» територіями. Кореспондент «Західного кур’єра» проаналізував концепції можливої АТР та сценарії її розвитку на Прикарпатті.
Як ділити будемо?
Адміністративно-територіальну реформу вперше винесли на широке обговорення у часи Ющенка. Провести її – невдало – пробував тодішній віце-прем’єр Роман Безсмертний. Про переділ областей, як і сьогодні, не йшлося (принаймні офіційно). Однак різні версії цього процесу за зачиненими дверима поважних кабінетів так чи інакше розглядалися.
Один із варіантів пропонував створення восьми регіонів замість теперішніх 24 областей. У більш конкретному вимірі йшлося про такий територіальний розподіл держави: Автономна Республіка Крим; Донецький регіон (Донецька, Луганська області); Карпатський регіон (Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська області); Київський регіон (Київська, Кіровоградська, Черкаська, Чернігівська області); Подільський регіон (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська області); Поліський регіон (Волинська, Рівненська, Житомирська області); Придніпровський регіон (Дніпропетровська, Запорізька області); Причорноморський регіон (Одеська, Херсонська, Миколаївська області); Слобожанський регіон (Харківська, Сумська, Полтавська області). Тобто, проектом пропонувалося встановити географічні межі країв, відштовхуючись від принципу аналізу етнічного складу населення регіону, історичного шляху заселення території, структури виробничого потенціалу.
Інша версія адміністративно-територіального устрою передбачала укрупнення областей – з 24 до 19. Згідно із задумом його розробників, в Україні мали б зникнути Кіровоградська, Луганська, Івано-Франківська, Київська та Львівська області. Ці п’ять областей повинні бути поділені на повіти та роздані сусіднім областям. Реалізацію реформи у такому вигляді пробували лобіювати у часи Януковича, було навіть розроблено і подано відповідний законопроект на розгляд ВР. Слава Богу, безрезультатно.
Ще один концепт, що існував у часи Ющенка, і за інформацією «ЗК», розглядався тодішньою Адміністрацією Президента, полягає у наступному: Україна складатиметься з 10 країв, 8 міст-регіонів та 3 автономних областей.
Краї з Заходу на Схід починатимуться із Карпат із центром в Івано-Франківську. Регіон включатиме також Закарпаття та Буковину. Далі йтиме Галичина з центром у Тернополі; Волинь з центром у Рівному; Поділля з центром у Вінниці; Київщина з центром у Житомирі; Чернігівщина з центром в Чернігові; Полтавщина з центром у Полтаві; Придніпров’я з центром у Кіровограді; Причорномор’я з центром у Херсоні; Задніпров’я з центром у Павлограді.
Міста-регіони: Київ, Львів, Кривий Ріг, Харків, Одеса, Миколаїв, Дніпропетровськ та Запоріжжя.
Автономні області: Буджак з центром в Ізмаїлі, Приазов’я з центром в Мелітополі та Донбас з центром в Донецьку. І звісно Автономна Республіка Крим.
Автори реформи у найбільш радикальному варіанті пропонували створення паланок (департаментів). Тобто ліквідацію утворень у формі адміністративних районів та областей, створення натомість системи рівних між собою самодостатніх структур. Замість 25 областей та 490 районів пропонувалося створити 99 паланок.
Особливою формою територіального самоврядування у цій системі мали стати міста-агломерації, які за статусом дорівнюють паланкам. В Україні мало б бути сформовано близько 30 міст-агломерацій, серед яких 25 – нинішні обласні центри. Тобто, Івано-Франківськ отримав би саме такий статус.
Велике починається з малого
Всі перелічені концепції так і не знайшли втілення у практичній площині, зайнявши місце на архівних полицях. Чи дістануть їх звідти втілювачі сьогоднішньої адміністративно-територіальної реформи?
«Думаю, все буде починатися з малого, – вважає один із місцевих політиків, що активно вивчає питання АТР. – Наприклад, із переділу між областями прилеглих районів. Під наглядом «згори», розуміється. Це може відбуватися навіть зараз, паралельно із процесом об’єднання громад». За словами діяча, кожен регіон буде натягувати територіальну ковдру на себе, і багато що залежатиме від політичної ваги місцевих кадрів, їхніх стосунків з Президентом та Урядом, можливістю впливати на Верховну Раду.
Пропозиції «відщипнути» шматок земельного пирога від сусідів, від прикарпатських політиків надходять регулярно. Приміром, екс-голова Івано-Франківської облради Ігор Олійник днями запропонував приєднати до нашої області Моршин. Мовляв, Сталін у 45-му розділив історичні землі проживання етнічної групи бойків, сформувавши Дрогобицьку область. Настав час відновити історичну справедливість, впевнений політик:
– Треба забирати Моршин. Нафта, газ – це нам потрібно. А основне – об’єднати бойків, – каже Ігор Олійник.
Прикарпатський нардеп Ігор Насалик ще п’ять років тому пропонував приєднати до Калуського району, окрім Долинського, Рогатинського, Рожнятівського, ще і Жидачівський район Львівської області, таким чином створивши поряд із Франківськом новий потужний діловий та адміністративний центр. У 2010 році політик говорив навіть про відповідні домовленості із тодішнім головою ЛОДА. Однак, либонь, не лягла карта…
Від своїх намірів екс-мер Калуша не відмовився і сьогодні, незважаючи на провал голосування на останній сесії Калуської районної ради, де місцеві депутати не підтримали його законопроект «Про державно-правовий експеримент з проведення реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади на території Калуського району та міста Калуша Івано-Франківської області»:
– Концепції реформи децентралізації це не суперечить. Жидачівському району набагато ближче добиратися до обслуговування в Калуші, ніж до Львова. Але загалом ви йдете дуже далеко. Зараз наше завдання – поформувати громади, бо люди поняття не мають, що це за процес. Всі думають, що реформа – це їм просто хтось дасть гроші. Наприклад, перспективний план розвитку громади, який я представив на сесії Калуської районної ради, базується на відповідних цифрах, підтриманий Кабінетом Міні- стрів, Асоціацією міст та багатьма іншими організаціями… Але сільського голову цікавить не це, а «пєчєтка» в руках, – впевнений Ігор Насалик.
Оксана ГЛУШКЕВИЧ
Керівник апарату ІФОДА Руслан Панасюк теж покартав кореспондента «ЗК» за мчання попереду потяга із підняттям теми зміни кордонів областей:
– Це зараз не предмет розмови. Ми ще не маємо автомобіля, а вже думаємо, які на ньому будуть ковпаки. Підхід до реформ децентралізації один – процес має починатися знизу, і перехід до кожного наступного етапу має відбуватися по черзі. Сьогодні ми говоримо про формування найбільш низинної ланки, все інше буде обговорюватися пізніше. Тоді, як планується, на карті Івано-Франківської області утвориться близько 50 об’єднаних територіальних громад, які будуть вести самостійну господарку, фінанси і т.д.
– Ви переконуєте, що говорити про це рано, однак відповідний аспект реформи все ж обговорюється на різних рівнях влади. В тому плані, якщо процес добровільного об’єднання громад мине швидко і безболісно, то наступні етапи можуть отримати продовження набагато швидше, ніж це декларується зараз. Зокрема, АТР на рівні регіонів може бути впроваджена до наступних президентських виборів.
– Ми з вами поки що говоримо про реформу місцевого самоврядування в частині зміни системи, методів, підходів до фінансової дисципліни. Але не про адміністративно-територіальну реформу. АТР лежить в основі реформи децентралізації, але це не самоціль, а всього лише створення одного із ключових інструментів досягнення стратегічних цілей розвитку країни. Можливо, коли громади об’єднаються, успішно функціонуватимуть, в якийсь один прекрасний день вийде закон щодо адміністративно-територіального устрою країни, і тоді ми будемо по ньому жити. Але за це не варто сьогодні зачіпатися. Це те саме, що говорити про кінець світу: так, він буде, варто готуватись, але…
Візьмемо досвід поляків, які цю реформу проводили більше 10 років. І ще й сьогодні вважають, що не все врахували.
– Стосовно термінів. Чи встановлювали в ІФОДА якісь конкретні часові рамки завершення процесу об’єднання громад суто для області?
– З цього приводу я можу сказати те, що вже відомо. Протягом місця, до 1 червня, ми маємо намалювати відповідну карту об’єднання громад в області. Після цього вступає в дію друга фаза – сам процес об’єднання. Він об’ємний в часі, в плані усіляких узгоджувальних моментів. Його можна зреалізувати за 65-180 днів. Але цей момент знову ж таки варто розглядати як ще один етап до фінальної крапки. Сам процес набагато триваліший.
– У жовтні мають відбутися місцеві вибори, як декларується, уже «по-новому».
– Уряд сьогодні ставить таке завдання. Але Закон «Про добровільне об’єднання громад» не передбачає такої умови. Дай Боже, щоб все відбулося дуже швидко. Але я б тут був дуже обережним. Бо все, що робиться поспіхом, як правило, не закінчується добре.
