Прикарпатська тюрма рятується заводом

news-image: Прикарпатська тюрма рятується заводом
Вже понад 50 років в селі Товмачик Коломийського району працює виправна колонія № 41. Колись вона прирівнювалася до великого заводу, славилися столярними виробами. А от сьогодні справи в них йдуть далеко не так славно. Є борги, а роботою забезпечені тільки половина ув’язнених – 400 із 800.

Грошей не вистачає

Три роки тому колонії довелося відмовитися від газу. Мали великі борги, відтак вирішили економити. З того часу опалюють установу вугіллям. А от зі світлом складніше. Від нього не відмовишся, треба платити. Наразі боргують понад півмільйона. Коштів, щоб заплатити, не вистачає.

Як каже директор з енерго­збуту ПАТ «Прикарпаттяобленерго» Валерій Боднарук, колонія їм боргує ще з минулого року. Мовляв, ще 18 травня 2012 року між ПАТ та колонією було укладено додаткову угоду про порядок погашення заборгованості. Однак установа її не дотрималася. Як наслідок – 11 червня енергетики припинили електропостачання у підсобному господарстві.

Енергетики світло включили, але проблеми із боргами продовжувалися. Цього року «Обленерго» було вимушене подати позовну заяву до суду для примусового стягнення заборгованості. Суд вони виграли. Потрохи колонія погашає борг, але грошей недостатньо навіть для оплати поточного споживання. Відтак борги ростуть.

Бригада із чотирьох чоловіків робить такі ворота тиждень

 

За словами Боднарука, 16 липня були заплановані заходи з вимушеного відключення усіх об’єктів Коломийської колонії, в тому числі і тих, які забезпечують охорону засуджених. Однак цього не сталося. Адже колонія вкотре звернулася з проханням про перемовини. І вони вкотре домовилися про сплату боргу.

Начальник коломийської виправної колонії № 41 Ігор Туркалевич борги не заперечує. Каже, держава кошти дає: на зарплату, енергоносії, харчування. Але грошей не вистачає. Доводиться самим заробляти на частину продуктів, енергоносії, покращення побутових умов.

«В нас з «Обленерго» укладений договір реструктуризації по сплаті, – говорить Туркалевич. – Нині укладаємо договір із одною фірмою, аби мати кошти погасити цей борг. Робитимемо для них металеві конструкції до енергостовпів».

Своїми руками

Слід сказати, що при колонії працює загальноосвітня школа та ПТУ, де засуджені можуть отримати одну з восьми професій: електрогазозварювальник, столяр-будівельник, маляр-штукатур тощо. Після завершення навчального закладу в’язні отримують дипломи, іноді освоюють навіть кілька професій.

«Більшість хоче вчитися та здобути професію, – зауважує Ігор Туркалевич. – Але якщо хтось не хоче, то його не заставиш. Це так, як і з дітьми. Одні люблять вчитися, а інші втікають зі школи, якби їх не примушували».

Є у колонії і своє виробництво. Яке воно? Аби подивитися, вирушаємо туди у супроводі заступника начальника установи з соцзахисту та психологічної роботи Василя Мочернюка. Той каже, постійних підприємців, які працюють із колонією, є сім-вісім. Більшість з них привозить свою сировину та устаткування, а колонія надає робочу силу і приміщення.

Спершу заходимо до ковалів. Чотири молоді хлопці, «старший» між ними – Анатолій, родом з Калущини. Скоро звільняється, тому передає своє вміння двом іншим хлопцям. Роблять тут ковані ворота, гойдалки, баки для сміття, лавки, габіонні ящики (для берегоукріплення), лавки, смітники і навіть зупинки. Тобто все, що замовляють.

«Недавно поставили нове устаткування, тож будемо в майбутньому виготовляти фальш-брус, – зауважує Мочернюк. – А ще завезли нову установку, щоб виготовляти щипу. Одним словом, відкриваємо нові цехи».

Далі заходимо у столярний цех. Кілька чоловіків працюють з деревом, мають нове замовлення: 10 столів і 40 стільців до них. А ще тут роблять альтанки, декоративні млини, і навіть дерев’яні будиночки у дитсадочки.
У наступному цеху роблять дерев’яні палички для гарячих напоїв. Над їх виробництвом працює 80 чоловік, які щомісяця виготовляють 10 млн. березових паличок.

«Привозять стругану березу, – розповідає Василь Мочернюк. – Яку ріжуть на рулони. Їх заставляють у машинку, яка «вибиває» оті палички. Потім їх запихають у спеціальний барабан і сушать. Далі закидають в барабан, де вони проходять шліфовку. Потім сортують у пакети. У кожному мішечку по 800 штук. Замовнику даємо напівфабрикат, а він доробляє».

А ще в одному із цехів роблять хрести і труни. За місяць виготовляють по 20 домовин. Могли б, зізнаються, робити й більше. Але нема стільки замовлень.

Також в колонії печуть хліб, для себе, смачний та запашний. Щодня по 1000 штук. Надзвичайно апетитний, бо не має жодних добавок.

Те ж саме стосується й сільського господарства. Ув’язнені вирощують качок, гусей, курей і навіть поросят. Годують їх, як у селі прийнято, відходами від їжі. Теж жодної хімії.

Адаптовуються по-різному

«Коли людина працює, то до голови менше береться, – зазначає Ігор Туркалевич. – Тут відбувають покарання перший раз засуджені за тяжкі і особливо тяжкі злочини. І в кожного різні погляди на життя. Не всі хочуть працювати, навіть попри те, що коли вони працюють, то можуть швидше вийти».

Ходять на роботу ув’язнені не просто так. Їм за це платять. Щоправда, грошей не видають, не можна. А от придбати собі щось у магазині за зароблене дозволяється. В крамниці є всі товари першої необхідності: зубна паста, шкарпетки, чай, цигарки тощо.

Стимулювання право­слухняної поведінки засуджених здійснюється за допомогою програм диференційованого виховного впливу «Освіта», «Професія», «Правова просвіта», «Духов­не відродження», «Творчість», «Подолання алкогольної і наркотичної залежності» і т. д.

За церквою доглядає чоловік на ім’я Михайло, на свободі він теж цим займався

Є тут і церква. Вона розмальована руками одного із засуджених. Заставлена іконами, які теж виготовляли тутешні. Щонеділі відправляють дві літургії: з 8 до 10 год. для православних, з 10 до 12 год. – для греко-католиків.

За церквою доглядає чоловік на ім’я Михайло, на свободі він теж цим займався. У його обов’язки входить збирати записки (за здоров’я, упокій), роздавати вервиці, свічки, ікони. Все це присилають із монастирів на прохання самих в’язнів. Також він доглядає за квітником.

А тут є інші віряни: П’яти­десятники, Суботники, Євангелісти сьомого дня і т. д. Загалом сім різних конфесій. Зустрічаються здебільшого у приміщеннях школи. Для навчань використовують телевізори, DVD-пристрої тощо.

Працюють в колонії і психологи: адаптовують новоприбулих, проводять відповідні тестування, пишуть характеристики, прогнозують поведінку на волі. Здебільшого працюють із засуд­женими, які потребують посиленого контролю: наркоманами, алкоголіками, суїцидниками.

В’язні самі обирають гуртки, де проводять вільні години. Наприклад, мають вокальний ансамбль з п’яти чоловік. Виступають з концертами до різних свят, переспівують відомі пісні. Займаються у клубі.

Тутешній зал розрахований на 160 чоловік. Крім концертів, тут ще й показують фільми. Як кажеВасиль Мочернюк, здебільшого це документальні або історичні стрічки. «Ми пропонуємо заспокійливі, – говорить він. – Бо агресії в їхньому житті достатньо».

До річниці Хрещення Русі, в неділю, тут відбувся турнір з міні-футболу. Спершу думали, щоб зробити волейбольний, але засуджені не виявили бажання. А примушувати їх займатися дозвіллям ніхто не може.

Отак і живуть.

Тетяна СОБОЛИК, "Репортер"


Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter
Опубліковано: 03.08.2013 13:24