На Прикарпатті відкрили нову газліфтну компресорну станцію

news-image: На Прикарпатті відкрили нову газліфтну компресорну станцію
НГВУ «Надвірнанафтогаз» на своєму найперспективнішому Микуличинському газоконденсатнонафтовому родовищі здало в експлуатацію нову газліфтну компресорну станцію і готує новосілля — майже п’ять десятків робітників і спеціалістів, які тут працюють тижневими вахтами, ось-ось переселяться у сучасний, європейського типу службово-побутовий комплекс, збудований на висоті 1009 метрів над рівнем моря.

- Такої великої за обсягами робіт програми капітального будівництва, як нинішнього року, вже й не пригадую. Навіть за кращих часів, коли на Микуличинському родовищі будували дотискну компресорну станцію та продуктопровід до ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття». Але то було ще в 2004—2007 роках, — розповідав дорогою до Микуличина начальник технічного відділу НГВУ «Надвірнанафтогаз» Віталій Бойчук. — Тепер завершуються останні приготування до запуску газліфтної компресорної станції і відкриваємо вже європейського класу службово-побутовий комплекс для операторів і майстрів, які працюють там вахтовим методом. А перед цим, буквально тижнів два тому, здали в експлуатацію ще один дуже серйозний об’єкт — 11-кілометровий газопровід високого тиску — від свердловини «Монастирчани-23» до установки сепарації газу «Космач». Аби стабілізувати видобуток нафти на іншому нашому родовищі — Луквинському, що на Рожнятівщині.

Як на слайдах «Chevron»

Здолавши останній крутий підйом, «Нива» нарешті зіпнулася на гірський хребет і завмерла біля свердловини «Микуличин-22» і  газосепаратора. Біля засувок порався оператор з добування нафти і газу Дмитро Гогільчин, зодягнутий у теплу фірмову куртку і зимові робочі рукавиці. Бо хоч день і видався сонячний, а у Надвірні — теплий,  однак тут, на висоті понад тисячу метрів, уже дихало зимою.
Привітавшись з ним і розпитавши про роботу, повертаємо і, проїхавши кілька сотень метрів ррунтовою дорогою, прокладеною майже самим хребтом, зупиняємося біля новобудови — новенької газліфтної станції. Виглядає вона точнісінько так, як і виробничі об’єкти «Chevron», котрі нещодавно демонстрували нам на слайдах представники американської компанії, які виграли конкурс на право розробки покладів сланцевого газу на Прикарпатті. Майже весь майданчик станції вистелено бетонними плитами, щоб вберегти ррунт від можливого потрапляння продуктів добування вуглеводнів, ретельно обваловано землею й огороджено.
Юрій Мельник, слюсар контрольно-вимірювальних приладів і апаратури (КВПіА) розповідає, що на новій станції  встановлено газовий двигун «Caterpillar» американської фірми, що працюватиме на привід потужного компресора «Ariel», здатного стискувати газ до 150 атмосфер. Дещо осторонь від робочого блоку і газових ресиверів розташувався сучасний вагончик машиністів.
— Вагончик обладнано кондиціонером, утеплено, все, як належить, — пояснює Ю. Мельник. — У середині він розділений на дві секції — побутову і робочий кабінет. У кабінеті всі показники роботи газліфтної компресорної станції й систему управління нею виведено на монітор комп’ютера. Є інтернет. Через інтернет нова станція зв’язана з дотискною компресорною станцією, що давно збудована на родовищі, бо вони працюють у парі — звідти подають газ з тиском у середньому 40 атмосфер, а тут його перекачують через двоступеневий двигун компресора, аби компримувати до високого тиску.

Спрацювали 
на випередження

На переконання Віталія Бойчука, який, перш ніж очолити технічний відділ підприємства років десять тому, пройшов усі «кар’єрні» сходинки  цеху №1 з видобутку нафти й газу, Микуличинське родовище — найперспективніше у західному регіоні України. Однак свердловин з високою внутрішньою енергією нафтових пластів, тих, які самі фонтанують, не аж так багато. Нафту ж із більшості з них можна дістати лише додатковими зусиллями. Один з найефективніших способів, який використовують інженери підприємства і бригада з добування нафти і газу №4 тут, на Микуличинському родовищі, — це газліфтний спосіб добування нафти.
— Це як взяти пляшку мінералки або ж «Шампанського» і її відкрити — разом з газом вибіжить трохи води чи вина. Але газ швидко вийде і більшість рідини так і залишиться у пляшці. Як її звідти дістати? Якщо вставити соломинку, а у горловину сильно подмухати, то під тиском повітря рідина почне витікати через тонку трубку. Це і є, якщо говорити по-простому, принцип газліфта, — проводить аналогію  В. Бойчук. — У нашому випадку ми спрямовуємо у свердловину газ під високим тиском, «видуваючи» ним нафту.
Досі на родовищі користувалися природним газліфтом — ними слугували свердловини «Микуличин-22» і «Микуличин-10». Газ, що виривається з них під тиском 90-110 атмосфер, оператори через мережу спеціально збудованих газопроводів перенаправляли на ту чи іншу свердловину, аби «продути» її і витиснути на поверхню нафту. 
Та природний газліфт, як зауважує В. Бойчук, дозволяє продувати лише одну свердловину, бо на всіх газу не вистачає. Тоді як насправді є свердловини, котрі, аби вони ефективно віддавали нафту, потрібно продувати не двічі на день, а набагато більше разів.
— Пластова енергія не безкінечна і вона весь час падає — це закон природи. Якою б не була щойно пробурена свердловина, вона не може вічно фонтанувати і віддавати нафту з тією самою продуктивністю, — пояснив 
В. Бойчук. — Рано чи пізно настане час, коли тиск впаде остаточно і постане запитання: що робити далі? Варіантів є два: або переводити свердловини на штангові глибинні насоси (ШГН), чи, як їх ще називають, «качалки», або ж будувати газліфтну компресорну станцію. Ми вибрали другий варіант, бо ШГН — це великі експлуатаційні витрати. На Микуличинському родовищі ще якийсь час можна було б протриматися на природному газліфті. Але ми не стали чекати, поки видобуток нафти впаде. ПАТ «Укрнафта» прийняло нашу пропозицію, пішло нам назустріч і ми спрацювали на випередження.
Тепер, запустивши в експлуатацію новозбудовану газліфтну компресорну станцію, на Микуличинському родовищі зможуть збільшити тиск  нагнітання газу і відповідно поліпшити роботу газліфтних свердловин, та збільшити добування нафти і газу.

З «культбудки» — 
в Європу

Микуличинське родовище розросталося — додавалися нові пробурені свердловини, трубопроводи, технологічне устаткування. Збільшувалася й кількість робітників і спеціалістів, майстрів, які працюють тут у дві зміни і живуть тижневими вахтами — з вівторка до вівторка. 
— Звісно, постало питання про поліпшення добробуту людей, — зазначив В. Бойчук, коли «Нива» під’їхала до другої важливої новобудови — службово-побутового комплексу. — Начальник управління наполіг, щоб у ньому було створено комфортні умови проживання і відпочинку працівників за сучасними, європейськими стандартами.
Новий комплекс нафтогазодобувників розкинувся на мальовничій галявині неподалік від лісу, який тут вкриває гірський хребет. Зверху новобудова, що розкинулася на 0,60 га в урочищі «Чемериця» Вижньоберезівської сільської ради Косівського району, дуже нагадує сучасний невеличкий готельний комплекс. Щоправда, саму галявину дещо «підправили» — бетонними плитами вистелили під’їзну дорогу та доріжки до будівель, вирівняли майданчик і, засіявши травою, влаштували газон, який ще й прикрасили спеціально доставленими сюди валунами.
У найбільшому будинку комплексу, де одночасно можуть проживати 44 особи, обабіч коридору розмістилися спальні кімнати. У кожній — меблеві ліжка і тумбочки. Нічого зайвого, але водночас затишно. З вікон тих кімнат, що виходять на захід, відкривається мальовничий краєвид, на горизонті якого видніються вершини вже засніженої Говерли і Петроса. У далекому кінці коридору — душові і санвузли. Точнісінько такі, як у сучасних готелях. А ще в будинку є невеличка актова зала для зібрань та інструктажів персоналу і робоча кімната майстрів. Поряд — ще один будиночок. Дещо менший, але достатньо великий, аби вмістити сучасну, оснащену необхідною технікою кухню та простору і затишну залу їдальні. А за ним — котельня комплексу і водонапірна вежа, які забезпечують всі службові та побутові приміщення централізованим опаленням і гарячим та холодним водопостачанням.
У новому комплексі вже все приготовлено для новосілля — сюди ось-ось переберуться працівники четвертої бригади цеху №1 з видобутку нафти і газу, бригади капітального і поточного ремонтів свердловин, цеху технологічного транспорту, будівельно-монтажного цеху та цеху робітничого постачання — кухарі, які відомі на все управління тим, що на обід, наприклад, пропонують вахтовикам по п’ять-сім страв лише на друге, — такого вибору навіть не у кожному ресторані зустрінеш. 
Для порівняння В. Бойчук веде мене вниз, у старе, як називають його нафтовики, містечко. Тут, між викладеними буквою «П» вагончиками, посередині пролягає лише одна вулиця. Найперше впадає у вічі те, що і справді, як перед цим оповідав В. Бойчук, у міру того, як розросталося родовище і приходили нові працівники, тут просто докладали впритул один до одного, наче сірникові коробки, додаткові вагончики. Хоча вони й виготовлені у 2000 році, та за старим взірцем, взятим ще з радянських часів, коли в народі такі вагончики частіше називали «культбудками».  
Вагончик-їдальню, наприклад, тут поділено навпіл — в одній половині працюють кухарі, готують страви, а в другій — декілька столів, за якими якраз обідали нафтовики. Поряд із кухнею — ще два малі приміщення: в одному — душова, в другому — сушарка, аби повернувшись із вахти дощової днини, чи після заметілі, працівники могли просушити промоклий робочий одяг. 
З дозволу майстра заглядаємо і в один із «спальних» вагончиків. В середині — чисто, але тісно. Є чотири ліжка, що туляться парами попід стінами. Замість радіаторів, які стоять у кімнатах нового службово-побутового комплексу, тут в холодні дні вахтовиків зігрівала звичайна металева труба, прокладена вздовж усього вагончика.

Рятівний газопровід 
високого тиску

Варто додати, що практично паралельно з пропозицією будівництва газліфтної компресорної станції на Микуличинському газоконденсатнонафтовому родовищі інженери НГВУ «Надвірнанафтогаз» «рухали» ще один проект — зо два роки тому зуміли переконати керівництво ПАТ «Укрнафта» дати згоду і кошти на будівництво 11-кілометрового газопроводу високого тиску від свердловини «Монастирчани-23» до установки сепарації газу «Космач». Суть цього інженерного задуму фахівців управління полягала у тому, щоб отримати можливість природний газ високого тиску з газоконденсатних Монастирчанського та Пасічнянського родовищ «кинути» трубою на газліфтні свердловини Луквинського родовища на Рожнятівщині.
— На Луквинському родовищі  в останні роки намітилося падіння обсягів добування нафти, бо ми не мали необхідного тиску та кількості газу високого тиску для нормальної роботи газліфтних свердловин, — пояснює В. Бойчук. — Тому й побудували 11 кілометрів газопроводу до свердловини «Монастирчани-23». і тепер принаймні зупинили падіння видобутку нафти та починаємо нарощувати видобуток вуглеводнів на Луквинському родовищі, виходити на ті показники, які мали раніше. Тож це теж дуже важливий пусковий об’єкт з програми капітального будівництва управління 2013 року.
Додамо, що начальник НГВУ «Надвірнанафтогаз» Володимир Чуприна, коментуючи цю подію, насамперед привернув увагу до більш значимого, як на його переконання, моменту в історії реалізації цього проекту.
— Знаєте, громади та Бабченська, Марківська, Монастирчанська, Раківська, Космацька сільські і Солотвинська селищна ради, люди, через приватні землі яких проліг газопровід, з розумінням поставилися до необхідності підтримати добування нафти на Луквинському родовищі, де працюють наші ж місцеві фахівці, — підкреслив Володимир Степанович. — Завдяки їх сприянню ми змогли отримати всі необхідні дозволи і погодження та, згідно з графіком, завершити прокладання газопроводу. Звісно, й управління, якщо мало таку можливість, відгукувалося на прохання громад.


Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter
Опубліковано: 09.10.2013 20:34