Ізраїль знає, що таке війна


Наприкінці вересня у столиці Ізраїлю Тель-Авіві вихідці з України протягнули живий «ланцюг миру». Активісти із запаленими свічками вшанували пам’ять загиблих під час українсько-російського військового конфлікту. Сотнями плакатів на івриті та англійській мові із синьо-жовтою символікою вони прагнули привернути увагу багатьох міжнародних організацій, які мають тут офіси.

До армії ізраїльтяни йдуть з багатьох причин – від потреби захищати свою країну до бажання отримати престижну професію

Колишній франківець Олександр Лейцін розповів «Репортеру» про те, як країна десятиліттями живе у стані війни, на чому тримається та чого прагне.

З липня цього року Армія оборони Ізраї­лю (ЦАХАЛ) проводить антитерористичну операцію. «Кампанія «Нерушима скала» стала відповіддю на постійні обстріли ізраїльських земель, – каже Олександр Лейцін, нині мешканець міста Ашдод. – Їх здійснюють бойовики угруповання ХАМАС із Сектора Гази, що належить Палестинській автономії. Було оголошено перемир’я, але бойовики його не дотримувалися. Тільки за липень вони зробили 900 обстрілів з 2462 ракет. 559 із них збила ізраїльська система ПРО. Від ракетно-мінометних атак 12 людей загинули, 63 отримали поранення».

За словами Олександра, ізраїльська АТО ведеться за стандартами, немислимими для якоїсь іншої армії. Це й припинення вогню в односторонньому порядку, і навіть попередження населення про бомбардування. Наприклад, на житловий будинок із розміщеною там ракетною установкою терористів ще до атаки скидається невелика шумова бомба – щоб мешканці змогли евакуюватися…

«Є популярний міф про те, що палестинців штовхають на війну безробіття та жахливі умови життя, – розповідає Олександр Лейцін. – Однак чомусь забувають, що в 2005 році, прийнявши угоду про одностороннє виведення своїх військ та ліквідації єврейських поселень із Сектора Гази, Ізраїль залишив там чудову сільськогосподарську інфраструктуру. Палестинці знесли її за кілька годин».

izz (1)

Олександр Лейцін

Жодні переговори й уступки до миру не приведуть, бо агресору це невигідно, вважає колишній франківець.

«От уявімо, що Газа раптом стала тихою Естонією, – говорить він. – Тобто, палестинський командир, який відправляв у бій солдат та отримував за це багато грошей, раптом стане чиновником, що відповідає за каналізацію. А шкільний учитель тоді має прийти в клас і сказати, що палестинці погано живуть через низький рівень освіти, корупцію та відсутність прав у жінок. Може таке бути? Ні. Адже легше звинуватити в усіх бідах євреїв. Ізраїль хоче миру, в можливість досягнення якого повірив ще в 1990-ті роки. Тоді укладено кілька мирних угод».

За словами Лейціна, ізраїльтяни, як і інші цивілізовані народи, хочуть витрачати гроші не на літаки й ракети, а на дешеві авто, доступні квартири, недорогу освіту, як мінімум – на достатню кількість ліжок у лікарнях. Бо й тут хворі іноді лежать у коридорах. В країні, створеній у пустелі, прагнуть вирощувати фрукти й овочі, розводити рибу. Натомість їм доводиться захищатись від ракетних обстрілів, йти на резервістські збори, навіть розвіювати міфи про те, що євреї отруюють воду в палестинських колодязях.

Ставши громадянином Ізраїлю, програміст Олександр протягом 10 років ходив на збори резервістів. «Перше, що вразило, – пригадує він, – це коли виставили ящики з патронами і сказали брати, скільки треба. Через тиждень усі пішли зі зброєю додому. За радянськими мірками – абсолютно нереальні речі. Резервісти вважаються головною силою армії. Тягнуть цю лямку десь років 20, хоча можна й «відкосити». Але в частині завжди знаходиться кілька чоловік, яких за віком уже не кличуть, а вони самі йдуть – добровольцями».

Юнаки служать три роки, дівчата – два. Призовний вік – з 18 років. Єдину дитину в сім’ї беруть у бойові частини тільки з письмового дозволу батьків. Втекти від армії призовники зазвичай не намагаються, хіба що з релігійних міркувань. Або ще люди дуже лівих поглядів. Йдуть служити з багатьох причин – від потреби захищати свою країну до бажання отримати престижну професію. Служба – як вступ до університету. В усі престижні частини великий конкурс. На певні військові спеціальності вчать довше, тож і служба триваліша. Майбутній програміст має відслужити шість років, але далі може вже не йти до університету.

Мирні краєвиди міста Ашдод

Мирні краєвиди міста Ашдод

Офіцерами в армії Ізраїлю стають рано. Тут немає військових училищ, а офіцерські курси проходять під час строкової служби. Років через два вже можна мати офіцерські погони, але отримати їх нелегко. Рядовий і, наприклад, начальник Генштабу носять однакову форму. Орденів і медалей нема – лише планки. Їх навіть у найзаслуженіших дуже небагато. Стосунки між офіцерами теж інші. Так, полковник може запросто зварити каву капітану.

«Хто бачив радянські армійські стосунки, той зрозуміє», – каже Олександр.

Буває й таке, що сім’ї їдуть з країни, рятуючи дітей від армії. Але потім молодь часто сама повертається служити. Олександр наводить приклад:

«Хлопець, що живе в США, умовив батьків відпустити перед навчанням до ізраїльській армії. Тут він став офіцером, і наразі ні про університет, ні про повернення додому чути не хоче. Влітку прилетів цілий літак американських хлопців і дівчат – служити в нашій армії. У мене в будинку живе юнак-аутист. І він наполіг, щоб армія знайшла і для нього посильну справу!».

Ізраїльтяни надають Україні різноманітну благодійну допомогу. Це і створення реабілітаційного центру для поранених у зоні АТО, і прийом найважчих на лікування. Волонтери відвідують військові госпіталі. Група ізраїльтян, колишніх громадян України, створила відеокліп про єдину й неподільну Україну.

Ізраїль знає, що таке війна, тому він проти війни, де б вона не була.