Калуська ропа бореться із ожеледицею

Розсолам із калуських хвостосховищ у Калуші знайшли застосування: ними комунальники поливають дороги, рятуючи водіїв від ожеледиці. Калуською ропою зацікавилася й італійська фірма, яка планує встановити на Домбровському кар’єрі установку із переробки розсолів. Науковці стоять на позиції: перед тим, як “давати рух” кар’єру, із ним варто навести лад і зупинити руйнівні процеси.

Негода, яка захопила нещодавно Україну, змусила комунальників активізувати зусилля у боротьбі зі стихією. Адже разом зі снігопадами вдарили морози, а дороги перетворилися на суцільну ковзанку. На Калущині, поряд із традиційними способами боротьби із ожеледицею, почали застосовувати “неформальні” — комунальники взялися поливати дороги розсолами із хвостосховищ. “Вікна” запевнили: раніше так теж робили, але, можливо, не афішували.

— Розсоли ефективні, коли температура повітря не опускається нижче 10-ти градусів морозу, — запевнив “Вікна” голова Калуської РДА Василь Петрів. — Інакше вони замерзають й утворюють кірку. Розсоли використовуємо поряд із іншими засобами, і це, звісно, якоюсь мірою економить кошти. Механізм — схожий: зазвичай, на посипання доріг використовують суміш піску з сіллю, а тут — дороги посипають піском, а потім поливають розсолами. Вони більш дієві на дорогах із асфальтовим покриттям.

Калуською ропою цікавляться не тільки на місцевому рівні. Так, розсолами Домбровського кар’єру зацікавилася італійська фірма “Vomm”. Італійці підписали із ОДА та урядом Меморандум про співпрацю, і нині розробляють бізнес-план.

— Італійці хочуть поставити дослідно-екпериментальний модуль переробки 300 тис. тонн розсолів на рік. Уже відбулося кілька нарад, під час яких “виплило” кілька проблем: перше — необхідна велика кількість палива; друге — проблема із утилізацією вторинного тепла: гарячу воду температурою 95 градусів нема куди подіти, особливо — у літній період. Продукцією установки буде суміш солей, у якій 60-70% припадає на хлорид натрію, який можна використовувати як протиожеледний засіб. Ми запропонували вдосконалення технології — добудувати випарку і вторинне тепло від модуля дати на випарку. На випарку ми пропонуємо брати свіжий розсіл, відділяти технічну сіль, а розчин, який після цього залишається, направляти на модуль, упарювати й отримувати не тільки суміш солей, як передбачалося технологією італійської фірми, але і калійно-магнієве добриво та кристалічний хлорид магнію. Італійці — погодилися. Ми провели переговори із українськими підприємцями, які подумають над тим, щоб долучитися до проекту, — повідомив директор інституту ДНДІ галургіїІван Костів.

За словами Івана Костіва, італійці висловили намір створити спільне підприємство. Італійська частина справи — це випарник, а українські представники будуть займатися створенням потужностей для більш технологічної переробки сировини.

За словами заступника директора інституту ДНДІ галургії Юрія Садового, науковці запропонували технологію, за якою виробництво може стати більш продуктивним. Замість суміші солей, у кінцевому варіанті можна буде отримати три продукти: калімагнезію, технічну сіль та хлорид магнію. І це може бути економічно більш вигідно. У плані виробництва, за словами Юрія Садового, для італійської фірми вигідніше починати переробку розсолів на хвостосховищах, адже ропа там — більш концентрована, а її постачання на виробничу площадку організувати — легше. Переробка розсолів поклала б початок вирішенню техногенно-екологічної проблеми, адже впродовж десятків років солі потрапляють у водоносний горизонт та річки Кропивник, Сівку та Млинівку.

— Італійці готові працювати, але їх бентежить загальна політична ситуація у країні, — каже Юрій Садовий. — Наразі італійська сторона розробляє бізнес-план.

Представники “Vomm” пригледіли приміщення, у якому у перспективі планують облаштувати виробництво, — це колишній гараж БілАЗів поблизу території кар’єру. Із цим — проблеми, адже приміщення перебуває у заставі Ради кредиторів ВАТ “Оріана”. За словами Василя Петріва, для італійців зробили оцінку приміщення, для того, щоб вони могли орієнтуватися при написанні бізнес-плану. Проблеми виникатимуть тоді, коли італійська сторона вирішить викупити приміщення, але з орендою наразі питань не виникає.

За словами Василя Петріва, італійська фірма виробляє обладнання і зацікавлена у тому, щоб знайти партнера з українського боку на тривалу перспективу. У цьому випадку італійська фірма змогла б тільки постачати обладнання, а процес виробництва курували б українські підприємці.

ВПЕРЕД У МИНУЛЕ

Можливо, для того, щоб зробити проект більш привабливим, італійці “заглянули” у майбутнє. Василь Петрів “Вікнам” розповів: презентуючи свій проект в Івано-Франківську, італійська фірма, як наступний етап, розглядає ідею, за якою у районі Домбровського кар’єру паралельно із виробництвом може створюватися рекреаційна зона.

— Ми спостерігали, що на поверхні Домбровського кар’єру утворилася крига, — каже Василь Петрів. — Тобто, верхній шар “озера” — опріснюється: якщо раніше концентрація солей становила на поверхні 80-100 г/л, то зараз — менше 20 г/л. Переробка розсолів і формування Домбровського кар’єру як рекреаційної зони може відбуватися паралельно із переробкою розсолів. Тим паче, що італійці на презентації говорили за технологію, згідно із якою розсоли “підніматимуть” із дна.

На думку Василя Петріва, Калущина володіє значним рекреаційним потенціалом у вигляді Домбровського кар’єру.

Але, на думку Юрія Садового, розглядати Домбровський кар’єр лише як рекреаційну зону — недоцільно.

— Сам факт, що на кар’єрі заскладована велика кількість токсичних відходів, уже змусить кожну розумну людину замислитися, чи варто ризикувати здоров’ям. Хоча такий напрямок міг би розвиватися, але якби про нього подбали раніше. Можна було спорудити і відповідно облаштувати, надійно ізолювавши, порівняно невеликі басейни. Розчинити видобуту у кар’єрі полімінеральну руду (без сторонніх токсичних відходів, які завезено на кар’єр і відвали) — тоді вона мала б позитивний вплив і могла б використовуватися з метою оздоровлення. Розглядати кар’єр у плані туристичної чи рекреаційної привабливості — наразі недоцільно. Адже за рахунок отриманих від такої діяльності коштів неможливо отримати економічний ефект у масштабах навіть міста, не кажучи — держави. Потрібно створювати продукт, який зробив би Україну хоча б самодостатньою, якщо — не конкурентоздатною. Калійні добрива, які могли бвироблятися на Прикарпатті не тільки у Калуші, — це дуже важливий як економічний, так і екологічний чинник. У нас — унікальні за складом калійні солі, бо дозволяють виробляти сульфатні (безхлорні) форми цих добрив. Ніде у світі немає настільки доступних родовищ, — повідомив раніше у коментарі “Вікнам” Юрій Садовий.