Між Будинком профспілок і Придністров’ям


Після травневої трагедії в Чорноморській Пальмірі важко знайти відвертих сепаратистів, які неприховано підтримують Росію. Втім, це не означає, ніби проросійські настрої зникли зовсім

Ранок, Куликове Поле. Над площею біля вокзалу височіє напівспалений місцевий Будинок профспілок, обнесений парканом. Перед центральним входом – гора квітів. Десь серед них причаїлися три коробки: збирають гроші на допомогу переселенцям із Донбасу, постраждалим 2 травня та на потреби активістів Поля. Людей майже немає. Хіба що перед стендами, які доволі маніпулятивно розповідають про загиблих.

«Він випав із вікна, після чого нелюди його, ще живого, добивали. І це все на славу Україні?» – зі сторінок офісного А4 питає анонімний дописувач.

Соборна площа, початок вулиці Грецької. Місце, де на початку травня вбили першого проукраїнського активіста (Андрія Бірюкова). Огорожа біля підземного переходу вся у стрічках кольорів національного прапора, тут-таки – невеличке відерце із квітами. На місці трагедії, що сталась у місті майже півроку тому, зупиняються перехожі.

Волонтерські будні

«Що там із розслідуванням подій 2 травня, важко сказати, – ділиться думками одесит Тарас Вінцковський, історик за фахом. – Гадаю, його результати не задовольнять жодної зі сторін. Утім, треба розуміти, хто саме спровокував ті сутички. Фани й просто проукраїнські активісти хотіли пройтися маршем по Дерибасівській до стадіону. Це за кілька кілометрів від Куликового Поля, де стояв табір промосковських протестувальників. А вони, до речі, не полінувалися дістатися через ці квартали до центру міста, де й виник конфлікт. Нині проросійські настрої в місті майже не простежуються. Немає масових акцій, агітації, георгіївських стрічок. Після 2 травня вони зовсім зникли з вулиць. Але це не означає, ніби частина одеситів, яка мала проросійські погляди, кудись поділася».

Канатна, 35, колишня будівля військкомату. Нині тут базуються волонтери й Самооборона Євромайдану. Сюди ж таки, коли є змога, заглядають і бійці одеського спецбатальйону «Шторм», яких відпускають зі шпиталю. Перед залізними ворітьми стоїть кремезний чоловік, уважно роздивляється перехожих. Заходимо всередину: на подвір’ї – мікроавтобус із гуманітаркою для штормівців, у приміщеннях подекуди робочий безлад: колючий дріт разом із сіткою Рабіца в оточенні новеньких зимових берців.

«Перемир’я було останнім цвяхом. Люди втомилися від війни. Фінансово важко всім. А нині перехід на зимовий період, потрібні дорожчі речі. Цей «режим припинення вогню», може, й дав комусь певні сподівання, але наші хлопці як гинули в Донецькій області, так і гинуть», – говорить волонтерка Наталя, поглядаючи іноді в ноутбук.

«Нещодавно вийшла публікація в газеті «Вести», де нас звинуватили (непрямо, звісно), ніби ми злодії. Заголовок був такий: «Прикидаючись волонтерами, крадуть у армії». А нижче – фотокартка з нашими товаришами. Я спілкувалася з редактором. Схоже, він не мав лихого на думці. Та й у тексті конкретно про нас не йшлося, але був натяк, мовляв, у «порядних волонтерів» є письмові дозволи на збір допомоги. Але ми не займаємося паперовою тяганиною! Ми з бійцями під’їжджаємо на парковки торгових центрів і збираємо те, що треба для армії», – продовжує моя співрозмовниця.

«Зараз у місті тихий опір. Після 2 травня сепаратистські рухи були перелякані, поховалися. Але в останні два тижні стало з’являтися більше людей на антимайданівських мітингах. Косять під протести проти війни, але маніфестанти приходять одні й ті самі. Хоча їх таки стає більше. Є підозри, що частину з них фінансують. Звісно, зловити за руку не вдається. Але наведу приклад. Нещодавно спостерігали антивоєнний марш студентів. Воно й нічого б, але в Одесі немає активного студентського руху», – зауважує Юрій із Самооборони.

За кого влада?

У нинішнього мера Геннадія Труханова – імідж проросійського діяча. Запам’яталися одеситам і його візити до антимайданівців, і характерна риторика. До того ж під час змагання за крісло міського голови на підтримку його кандидатури виступав Ігор Марков, очільник партії «Родіна». Втім, після обрання на посаду висловлювання Труханова кардинально змінилися на проукраїнські. І впродовж останніх кількох місяців, як кажуть у місті, жодних гучних політичних заяв він не робив.

«Усі в місті знають його як політика з бізнес-інтересами, схильного симпатизувати Росії. І коли після 2 травня ситуація в Одесі й загалом в Україні почала змінюватися, він став заявляти, ніби був прибічником незалежності й територіальної цілісності. М’яко кажучи, це не зовсім так. Труханов підтримував і, мабуть, підтримує близькі стосунки з діячами протилежних поглядів, зокрема тим-таки Марковим», – констатує Тарас Вінцковський. І додає: «Патріотичну частину суспільства обурює те, що очільник обладміністрації більше зустрічається із представниками антиукраїнських сил».
«Не знаю жодного волонтера, жодної організації, яким посприяв би Труханов. Що ж до Ігоря Палиці, то, думаю, йому бракує нормальної команди, яка допомагала б у роботі. Складається враження, що в нього дефіцит інформації», – переконана волонтерка Наталя.

«Труханов не працює із громадськістю. Ми не раз намагалися налагодити із мером контакт, підписати, можливо, меморандум. Втім, усі наші спроби наштовхуються на стіну. Палицю я не назвав би проросійським діячем, але бажання взаємодіяти з активістами в нього теж не видно», – додає Юрій, голова Самооборони.

Власне, коли судити з останніх подій, то влада міста всіляко намагається звести нанівець можливий конфлікт між проукраїнським та проросійським таборами. Щоправда, методи її досить характерні для посадовців доби Віктора Федоровича й оригінальністю не відзначаються. Так, 5 жовтня на Куликовому Полі громадська організація «Самооборона Одеси» запланувала свої навчання. Серед активістів подейкували: аби не дати прибічникам РФ укотре зібратися біля спалених Профспілок. Утім, уже за дві з половиною години до початку місце проведення акції раптом «замінували». Більшість проукраїнських активістів переконана: постаралася міська влада. Підтвердженням може бути й той факт, що міліціонери невідривно супроводжували малочисленну проукраїнську ходу навколо Куликового Поля, відгородивши її від такої самої небагатолюдної акції «куликовців». Тим часом прокремлівські активісти, досить екзальтовані, звинувачували перехожих у роздачі агіток проти Владіміра Путіна і Дмітрія Мєдвєдєва й кидались у бійку із криком «фашисти», побачивши вінок на голові або ж почувши українську мову.

Небезпека із Придністров’я

В Одесі, попри близькість до самопроголошеного Придністров’я, про ситуацію на кордоні знають стільки само, як і в Києві. Сходяться лише на одному: небезпека існує, адже там стоять російські війська. Подеколи з’являються повідомлення про польоти безпілотників, а українські прикордонники вже кілька місяців укріплюють рубежі. Втім, жителі Тирасполя з таких побоювань відверто сміються.

Ранок, пропускний пункт у Кучурганах, Одеська область. З повної маршрутки виходять люди – хто з великими сумками, хто без – і рушають до шлагбаума. Через кордон майже безперервно рухаються жінки, чоловіки, діти. Того напруження, про яке розповідають в Одесі, не видно. Спілкуємося із двома жителями Придністров’я.

«Усе, що говорилося про війну між Придністров’ям та Україною, – чутки, поширені свого часу інтернетом. Так, улітку сказали по телевізору про так звану часткову мобілізацію. Зрозуміло, занепокоївся, запитав у товариша з військових. Той пояснив, що вона відбувається щороку, просто уваги цьому не приділяли. Це ж до миротворчих сил, які стоять на порубіжжі. Але туди йти мало хто згоден, бо грошей не платять. Іще українські ЗМІ говорили, що на кордоні танки. Справді, танковий батальйон розміщений у селі, яке за 4,5 км від України. Але ж він там завжди був! У нас повсюди кордон, країна вузенька, – каже Олександр із Тирасполя. – Єдине, що було незвичним цього року, – це навчання у придністровських військових. Доволі масштабні. Хоча з огляду на ситуацію в Україні це досить логічно. Чи були такі маневри в росіян? Вони в них завжди норма. А у Придністров’я то пального немає, то набоїв». Зауважує: кількість військовиків не збільшується. Натомість є інформація про можливі скорочення серед миротворчих сил РФ.

«Настрої у ПМР здебільшого проросійські. Але в нас цілком реально зустріти людей, які підтримують Київ. Поки що все це досить відкрито, можна сперечатися й обговорювати ці проблеми, – сміється житель Придністров’я Влад. – У мене родич у міліції працює, він за Україну. То його начальство викликало й попередило, щоб менше говорив. На цьому й усе. Загалом у нас на місцевому ТБ жодного слова про війну на Донбасі. Так само було, коли Майдан стояв, жодної заяви. Наш уряд побоюється, що народ теж може із протестами піднятись, тож не загострює ситуації. А приводи є: економічна криза, зменшення робочого дня, заборгованості із зарплат».

«Не думаю, що якийсь напад на Україну можливий. У нас не армія, а сміх та й годі. Навчання, які відбувалися, максимум для самооборони. Війська не в тому стані», – констатує Олександр.

 Станіслав Козлюк , Тиждень.ua