СДЮШОР Прикарпаття: повернення до вищої ліги

news-image: СДЮШОР Прикарпаття: повернення до вищої ліги
За умов, коли івано-франківський футбол увійшов у затяжне піке, тільки й залишається з ностальгією згадувати славні сторінки його історії, радіти кожному наступному успіхові наших земляків на смарагдових газонах у змаганнях, турнірах та поєдинках різних рівнів і вкотре жити надією на кращі часи, сподіватися… Нещодавно черговий привід для гордості й оптимізму нам подарувала наша молодь. Успішно зігравши в чемпіонаті, стикових поєдинках, а також у фінальному турнірі вихованці СДЮШОР «Прикарпаття»

Про перипетії змагальної боротьби у першоліговому сезоні, що минув, про проблеми у роботі з юною футбольною зміною, про труднощі та успіхи на цьому нелегкому шляху та подальші плани і перспективи спілкуємося з головними «винуватцями» направду непересічної події, одними із творців знакової звитяги – наставниками команд 15-ти та 17-річних футболістів п. Василем Гуменяком та п. Ігорем Гогілем.

- Панове наставники, для того, щоб потрапити до фіналу необхідно було бути першими у чемпіонатівських перегонах. Як вони для Вас склалися, чим запам’яталися?
Ігор Гогіль: - Дня нашої команди все склалося якнайкраще. На турнірному шляху у 18 іграх ми втратили лише 2 очки. Однак попри нашу перевагу, відзначу досить сильний підбір команд-суперників. Це, звісно, колективи не вищої ліги, але доволі пристойного середнього рівня. Відверто слабких учасників не було.
Василь Гуменяк: - У нас початок турніру був невдалим. За його ходом ми тривалий час перебували на 2-му місці – за вісім турів до закінчення чемпіонату відставала від лідера на 8 очок. Але на фініші випередили опонентів на два пункти. Чому так сталось? Восени, перед стартом змагань до нашого складу влилося кілька нових гравців. Мусіли випробувати їх на різних позиціях і десь забракло часу, щоб визначитися з «основою». Саме через це увесь чемпіонат виявився для нас напруженим – довелося наздоганяти конкурентів. Тому кожна наступна гра для моєї команди ставала надважливою. Відрадно, що ніхто з хлопчаків не втратив віри в успіх. Ми знали, що ми сильніші, надіялися що станемо першими. І ця віра в успіх нам допомогла.
- Кілька слів про ваші команди…
Ігор Гогіль: - Зі своїми підопічними я працюю вже дев’ять років. Наша співпраця приносить взаємне задоволення. Ось і досягли вагомого успіху. Мені імпонує серйозне ставлення хлопців до справи. Маю сподівання, що у майбутньому хтось із них гратиме на професійному рівні. А за підсумками цього сезону не став би когось виокремлювати – ми було сильними передусім колективом і командною грою.
Василь Гуменяк: - Наша команда формується вже кілька років. Її основа почала свій шлях до змагань ДЮФЛУ два роки тому з перемоги у «Меморіалі Івана Краснецького». Якраз для подібної підготовки турнір задумувався, слугував і ось його користь та потрібність вже помітна. На сьогоднішній день наша сила у рівності всіх ланок, у їх збалансованості.
 
- Втім, тріумфувати у чемпіонаті було лише половиною справи. Та і до фіналу шлях ще був неблизьким…
Василь Гуменяк: - Це дійсно так. Турнір першої ліги ДЮФЛ представницький. У змаганнях приймають участь 80 колективів за територіальним принципом. Вони спершу змагаються в чемпіонаті, у групах. За тим 8 переможців груп у стикових матчах визначають квартет фіналістів, який у підсумку виявляє переможця-чемпіона першої ліги.
Ігор Гогіль: - У поєдинках плей-офф нашим командам випало помірятися силами з однолітками з Костопільського спорт інтернату (Рівненщина). Моя команда двічі перемогла суперників – 3:1 та 1:0, а молодші після нічиєї вдома (1:1) святкували перемогу в гостях (2:1).
 
- Фінальний турнір виправдав Ваші сподівання?
 
Василь Гуменяк: - Вирішальні ігри відбувалися на Київщині, у Вишгороді. Приємно вразив солідний рівень організації фіналу. Належними були умови для проживання, а найголовніше для гри.Ігор Гогіль: - Тут важко не погодитися. Скажу більше: мої футболісти, щойно ступивши на поле, були просто вражені його якістю, і попервах аж розгубилися.
 
- Однак суто спортивна складова виявилася для Вас не настільки приємною. Чому, з яких причин?
Василь Гуменяк: - На моє переконання фінальний турнір з вибуванням є надзвичайно важким, найперше в психологічному плані – у ньому немає права на помилку. Також великою є роль випадку. Було б більше справедливо, якби фінал проводився за коловою системою. Результати усіх без винятку вирішальних ігор засвідчили приблизну рівність колективів – у двох півфіналах переможці визначалися лише у серії післяматчевих пенальті. Наша команда в основний час зіграла внічию із «Шахтарем» з Кривого Рогу – 2:2, а зате влучніше пробила 11-ти метрові – 5:4. У вирішальному двобої ми нічим не поступалися супернику, але він використав свій єдиний шанс, а ми – не змогли. Хоча відзначу столична команда має в своєму складі хороших, фізично міцних гравців.
Ігор Гогіль: - Що вже казати про свою команду: не програвши жодної гри ми у підсумку лише четверті. У півфіналі ті ж 2:2 у протистоянні з ДЮСШ «Ворскла» Полтава і програш по пенальті. А у «бронзовій» суперечці – нульова нічия з спартаківцями Сімферополя і схожий підсумок у «лотереї». Не пофортунило, хоча реально могли претендувати на загальну перемогу. Це пізніше визнавали всі, але нам від того не легше.
 
- Як вдалося заспокоїти дітей після таких драматичних поєдинків?
Ігор Гогіль: - Тут і самому заспокоїтися було вкрай важко. Можливо я десь у чомусь також припустився помилки. Адже ми були сильнішими і у жодному разі не мали доводити справу до одинадцятиметрових. Нелегко було віднайти для дітей потрібні слова…
Василь Гуменяк: - Все пізнається у порівнянні. Коли упродовж чемпіонату ми у важкій боротьбі випередили суперників, а у «пульці» дісталися фіналу – це вже успіх. Найголовніше – наші команди повернулися до Вищої ліги. І сьогодні за підсумками сезону серед 80-ти претендентів одна з них друга, інша – четверта. Інша справа, ми поступилися у фіналі і це засмутило. Були і сльози… Але до самовіддачі обох команд, бійцівських якостей, характеру – жодних претензій.
 
- Якими наразі є новітні тенденції у розвитку дитячо-юнацького футболу, що їх виявили вишгородські фіналі? Як на фоні інших колективів виглядають наші команди?
Василь Гуменяк: - Четвірки обидвох вікових груп були рівними за силою. Вирішальною була кожна зустріч і всі вони пройшли у безкомпромісній боротьбі. Спостерігається намагання команд грати у швидкісний футбол – стрімко вести перехід від оборони до атаки і навпаки. Найперше, дитячо-юнацький футбол додав у швидкості, гравці стали технічнішими і фізично міцнішими. Приємно, що ми на цьому фоні не поступаємося кращим командам.
 
- Попереду вищолігові випробування. Як до них готуватиметеся, з чим підходите, які очікування?
Ігор Гогіль: - Це моя випускна група. У вищій лізі вже виступатимуть інші. Звісно, нові змагання потребуватимуть нової уваги. Школа потребує кращих умов для підготовки, зокрема полів. У вищій лізі буде непросто хоча б з тієї причини, що заявити для участі треба буде не дві команди, як зараз було, а вже – чотири. Разом з тим непокоїть те, що випускники нашої школи тут, вдома, не мають змоги повноцінно рости і вдосконалюватися у футболі. В області немає професійної команди, СДЮШОР немає власного колективу в обласних змаганнях. Куди далі йти цим дітям, для кого і для чого працюють тоді наші кваліфіковані тренери? Приміром наші колеги з Полтави розповідали, що їхніх вихованців, що пройшли подібні ДЮФЛівські змагання, вже залучатимуть для підготовки в команду «Ворскла» (U-19) чи до дублюючого складу. А наші хлопці, повірте, не гірші.
Василь Гуменяк: - Розуміємо, що вищолігові змагання – турнір дещо іншого рангу практично в усьому – в організації та підходах до роботи, в майстерності та суперниках. Маємо не стояти на місці. Прагнутимемо підсилення бодай у кожну ланку по гравцеві чи на певні позиції, щоб підвищити рівень майстерності команди та конкуренцію. Із суто організаційних моментів: до початку хотілося б провести навчально-тренувальний збір і навіть не один. Спершу маємо у планах виїхати на турнір у Вістову. Другий розраховуємо зіграти у серпні, ближче до старту. В цьому аспекті сподіватимемося на допомогу дирекції школи, а також дієву увагу та підтримку владних структур чи спортивних підрозділів. Адже наразі ми єдина спортивна (футбольна) школа у краї, що виступає у турнірі вищої ліги. При належному ставленні до наших потреб, впевнений, статистами наші команди не будуть. Навпаки, ставитимемо завдання знову пробитися до фіналу. Як вже вийде – побачимо за рік.
 
- Василю Юрковичу, за підсумками фінального турніру вашого вихованця було названо серед лауреатів…
- Так, Артура Цюцьмаця було проголошено кращим голкіпером фінальної частини. На турнірі також були висококласні воротарі, тому перемога нашого хлопчини має особливу цінність і вагу. Я радий за Артура. В перспективі, сподіваюся, він має стати хорошим стражем воріт. Його сьогоднішнє визнання – це насамперед оцінка його відношення до футболу, його серйозного ставлення до роботи. Але ця нагорода – є заслугою усієї нашої команди, нашої школи.
 

- А може б вартувало назвати прізвища решти гравців?
- Попри все команда досягла певного успіху. Хтось долучився до цього більшою чи меншою мірою. В усякому випадку з цими хлопчаками пов’язуватимемо наші надії на нові успіхи прикарпатського футболу, то ж будь ласка, це Амброзяк Євгеній, Бекеша Павло, Галіпчак Богдан, Геник Василь, Гогіль Андрій, Гречанюк Дмитро, Грушевський Олег, Гуцул Юрій, Ілащук Василь, Івасишин Василь, Камрадський Мирослав, Когуч Юрій, Косяк Сергій, Маковійчук Назарій, Мартинюк Дмитро, Микуляк Михайло, михайлишин Роман, Мінда Святослав, Мірошников Андрій, Павликівський Віктор, Питльований Віталій, Радульський Володимир, Самуляк Олександр, Святенчук Богдан, Сісюк Ігор, Тришньовський Ігор, Цвеюк Петро, Шпилик Богдан.


Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter
Опубліковано: 06.07.2013 17:40