Андрій Кузьменко: «Телеканали вимагають у нас грошей за трансляцію кліпів. Але я їм не дам!»

news-image: Андрій Кузьменко: «Телеканали вимагають у нас грошей за трансляцію кліпів. Але я їм не дам!»
Улюбленому ведучому та співаку українців виповнилось 45 років. Дату Кузьма називає «квадратною» і говорити про «поважний вік» відмовляється...

Каже, що найкраще святкувати дні народження на роботі, що зробив  й цього разу, поїхавши на фестиваль... Про працю та творчість Кузьма може говорити безкінечно. Разом з  «ТелеЗамком» Андрій Кузьменко згадав, як усе починалось і зізнався — нічого б в житті не змінював би.

- «Скрябін» є старожилом в українському шоу-бізнесі. У 90-ті пробитись на сцену було легше, ніж тепер?

- То були золоті часи для молодих виконавців - можна було робити яку завгодно музику, але обов'язково українську, писати її постійно і старанно носити все це на радіо. Ці три критерії дозволяли абсолютно спокійно співіснувати з відомими гуртами. Тим більше, що тоді українською мовою тоді мало хто міг робити достойний продукт.

- Смаки публіки змінились з того часу?

- Судячи з того, що зараз транслюється у радіо- і телеефірі - смаки публіки деградували. Все таки у 90-ті вподобання були більш різноманітними, та й вибір був більшим: Миколайчук, «Брати Гадюкіни», «Табула Раса»... Були присутні різнопланові банди на сцені. А зараз усе звелося до танцювальної поп-музики. Навряд чи якась з наших теперішніх радіостанцій дозволила б собі пустити в ефір щось експериментальне - мене б це здивувало.

- А в чому феномен «Пающіх трусов». Що змушує людей слухати гурт, сама назва якого звучить, як насмішка?

- В Україні їх й не дуже слухають - ніхто не врубався в цей жарт. Група була задумана, як бомба сповільненої дії, що спрямована на боротьбу з примітивною поп-музикою. Тобто, з одного боку вони звучать так само, як маса інших гйорл-бендів, але в текстах присутня сатира й сарказм. В Росії справа гурту пішли набагато краще, бо була  субкультура, яка розпізнала цей месидж. 

 «Пающіє труси» почались з ідеї написати таку пісню для «Скрябіна». Володимир Бебешко запропонував піти далі: створити дівочу групу і писати для них сатиричні тексти. Після успіху на Юрмалі, де «Труси» отримали передостаннє місце, але назбирали найбільшу кількість нагород і контракт з Ігорем Крутим, Володя запереживав трохи за панківське майбутнє дівчат і почав з них робити комерційну групу. А я завжди бачив «Паящіє труси» таким собі послідовником гурту «Сєктор газа» і одразу зрозумів, що там де починаються гроші – закінчується панк-рок. Те, що  зробили «Труси» за останній рік вважаю трохи неправильним напрямком, треба все таки їм повертатись до гумористично-пародійної стезі.

-    Володимир Бебешко ваш давній друг, він свого часу допоміг й «Скрябіну»...

-    Володя є хресним батьком «Скрябіна». У далекому 1989 році Бебешко шукав мужика, який зняв нам перший кліп (відео якимось чудом потрапило на російське телебачення). Приїхав у Новояворівськ шукати Володимира Зайковського, а заодно познайомився зі мною. Дякуючи йому «Скрябін» й проникнув у той поїзд під назвою шоу-бізнес. Спочатку ми підігравали Віці Врадій, продюсуванням якої Бебешко займався на той час. Тоді ще Сергій Гера (колишній клавішник «Скрябіна», зараз учасник гурту «Друга Ріка» - О.Г.) подарував Сестричці Віці пісню «То моє море»... Отак, тягнучи за руку, як малих дітей, Володя вивів нас на великий шлях.

-    Якби 20-річний Андрій Кузьменко побачив себе сьогоднішнього був би задоволений?

-    Я би перефразував. Якби теперішній Кузьма побачив тодішнього Кузьму, сказав би: «Хлопче, затисни зуби. Через двадцять років все буде зашибісь!»

-    Схоже, це для вас був тяжкий період - тодішні ваші тексти були більш депресивними, на відміну від теперішніх...

-    Ні, тяжкі тексти були всього лиш даниною європейській музиці, якою ми захоплювались. Ми набралися, дякуючи трансляціям польського радіо, тих образів, начепили їх на себе але... зіткнулися з нерозумінням української публіки. Тому коли група переїхала у Київ, ми почали аналізувати музику російську, якої тоді абсолютно не знали. Не будемо приховувати, що Україна знаходиться під страшним впливом російської музики і щоби з нею конкурувати, треба було, як мінімум, знати її. У «Скрябіна» почався дослідницький процес, як вижити на полі діяльності захопленому російською естрадою. Практика довела, що вижити можна, конкурувати можна... І якби мені зараз дали шанс щось поміняти в своєму житті, я б залишив усе, як було. Бо не факт, що обравши інший шлях, «Скрябін» дожив би дотепер. Зараз тішуся з того, що маю і не вимагаю від життя більше, аніж воно в змозі мені дати. Я є небагатою, але щасливою людиною. 

-    Чому, на вашу думку, український виконавець постійно змушений озиратись на російську естраду? Чому не орієнтуємось на Європу?

-    По-перше, то є наслідком тривалої приналежності України до Совєцької імперії - у нас досі половина людей вважає усе російське ріднішим. По-друге, проросійським є медійний простір. По-третє, у політиці країни намертво відсутня національна ідея.

-    То чи варто робити якісну музику, якщо достатньо записати примітивну мелодію і народ «проковтне»?

-    Звичайно, проковтне. Але питання в тому, як він потім то “викакає”? Це стосовно публіки. А музикант повинен вирішити для себе, хоче він пройти безслідно в історії чи залишити по собі щось вартісне. Якщо так, то потрібно дбати про якість. 

-    Зараз ви повністю ведете композиції гурту, навіть режисурою кліпів зайнялись. Не знаходите потрібних помічників чи економією займаєтесь?

-    Те, що я бігаю з камерою не робить мене режисером. Не пишу сценарії, не роблю розкадровки, просто записую те, що мені подобається. Роблю це непрофесійно, але набагато легше то зняти самому, аніж довго пояснювати іншій людині, як я це бачу. Економія тут теж присутня, бо кліп «Остання сигарета», який нам знімав Віктор Придувалов коштує 10 тис. доларів і має 15 тис. переглядів за рік на YouTube. А відео до пісні «Руїна», яке я зняв на мобільний телефон за дві години, за один тиждень назбирало 300 тисяч. І будь після того мудрий...

-    А чому ваші кліпи зараз рідко з'являються в ефірах?

-    Справа не в кліпах, а у телеканалах. Вони вимагають у нас грошей за трансляцію кліпів, а я їм грошей не дам! Як казав колись Тарас Чубай, чому маю платити за те, щоб мій кліп показали поміж двадцятьма голими дівками? Якось мені того не хочеться, тому користуємося більше можливостями інтернету.

-    А стосовно виступів маєте якісь упередження?

-    Точно не братиму участі у так званих «благочинних концертах». Тому, що я в це не вірю. У мене є своя благочинність, роблю все без галасу і ніхто про це не знає.  Бо на мою думку, благочинність закінчується там, де починаються камери і мікрофони. Організатори, які збирають гроші для хворої дівчинки зі Стрия тратять на концерт більше коштів, ніж заробляють з квитків чи пожертв. А ще не братиму більше участі у заполітизованих концертах.

-    Імідж не хотілося б змінити на більш серйозний? Вам  роблять зауваження стосовно зовнішнього вигляду?

-    Та мені спробуй зроби то зауваження, я ж руку відгризти можу за таке!

-    Ваш дебют як телеведучого відбувся у талант-шоу «Шанс»?

-    Ні, до того був хіт-парад «Гаряча сімка» на ICTV, який йшов о другій ночі. Потім вів ранкове шоу на М1, де мене помітив Ігор Кондратюк і забрав на «Шанс». 

Тепер усі талант-шоу, ніби, штампами ідуть. Це куплені за кордоном проекти, тому ведучі не можуть без дозволу творців зробити кроку. А у нас на «Шансі» була тотальна імпровізація – роби, що хочеш. Впевненості додавали суперові режисери та оператори, але навіть вони наперед не знали, яка лінія вибудується в передачі – нічого не прописувалось заздалегідь. «Шанс» не заганявся у рамки, а тому був набагато цікавішим, аніж теперішні талант-шоу. Крім того, інтерес публіки підігрівав мій постійний конфлікт з Могилевською, який з часом переріс у цілий серіал. 

-    Мабуть, один ваш фірмовий гумор може врятувати будь-який проект...

-    Чесно кажучи не бачив жодної передачі зі своєю участю, тому не можу судити є там гумор чи нема. Так собі язиком теліпаю і навіть не знаю, що з того всього потрапляє в ефір. Колись не хотів, щоб передачі з моєю участю дочка бачила- мала ще була, то й вимкнув українські канали. А тепер по-інерції їх не дивлюсь.

І хоча у мене вдома на креденсі лежить чотири пачки з компакт дисками, куди колєги-режисери записали мої ефіри – подарунок на пенсію, –я досі жодного не бачив.

-    Мабуть, найекстремальнішим завданням було вести нічне еротичне шоу «Помилаандерсон»?

-    Ага, було таке - там роздягнені дівчата мили машини за правильну відповідь. Дякуючи відсутності українських каналів, моя сім`я про то навіть не здогадувалась.

-    Тепер ведете телепередачу «Дача» - змінюєте дачні інтер'єри українців. Чому обрали таку нетиповий формат, любите працювати на дачі?

-    Я її ненавиджу як явище, бо коли усі пацани грали у футбол, мене тато віз на дачу то бульбу підгортати, то гній розвозити. Тому до дачних ділянок в мене особливе ставлення. Хоча сам проект «Дача» дуже цікавий, я набрав собі номери телефонів креативних дизайнерів. Крім того, продюсер і режисер проекту – мої давні друзі, навіть якби вони запросили мене знімати передачу про лайно – я б погодився. 

-    А були такі учасники «Дачі», які на камеру сказали, що ремонт хороший, а потім висували претензії?

-    Таких рівно половина. У кожному живе велика українська жаба. Навіть коли дарують ремонт, який коштує 10 тисяч доларів, люди все одно знаходять в собі свинство елементарно не сказати дякую. 

-    Андрію, у вас міцна сім'я, що нетипово для світу шоу-бізнесу. Кажуть, свою дружину зустріли ще в школі...

-    Просто я не з шоу-бізнесу чувак і ніколи не вважав себе таким. Щоб зберегти сімю, чоловікам теба памятати, що жінка завжди права. Якщо ти живеш за таким правилом, то чекає тебе щастя, а якщо вважаєш навпаки – можеш одразу пакувати чемодани. 

-    Та це ж підкаблучництво, хіба ні?

-    Ні, це повага до волевиявлення тієї людини, з якою живеш.

Довідково.

Андрій Кузьменко народився 17 серпня 1968 року в Самборі. Навчався на факультеті стоматології Львівського медінституту. У 1989 році засновує гурт «Скрябін», який випустив понад 20 альбомів. Відомий як телеведучий, продюсер та письменник (книга «Я, «Побєда» і Берлін» перевидавалась кілька разів). Працював у багатьох телепроектах, з найвідомішого - «Шанс», «Шейканемо», наразі веде телешоу «Дача» на ICTV.  Дружина – художниця Світлана Кузьменко. Донька – Марія-Барбара (15 років). 


Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter
Опубліковано: 27.08.2013 09:00