Пересадка легенів у Франківську?

news-image: Пересадка легенів у Франківську?
Типова ситуація для України і унікальна для Франківська. В нашому місті живе хірург, чия методика пересадки легенів використовується у світовій медицині - її успішно практикують у США та Канаді. Тим часом на батьківщині видатний спеціаліст не знаходить застосування своїм знанням і вмінням. Микола Селезінка пропонує створити на Прикарпатті центр з пересадки легенів і шукає помічників у втіленні цього проекту.

Унікальна методика

Сьогодні хірург вищої категорії, на рахунку якого більше п'яти тисяч складних операцій на внутрішніх органах, доктор медичних наук, професор Микола Іванович Селезінка викладає медицину на кафедрі фізвиховання Івано-Франківського університету нафти й газу. У вільний час пише монографії, серед яких - спеціалізовані. Ще в 1994 році, коли працював хірургом в окружному військовому шпиталі при Львівському медичному університеті, в Києві вийшла його книга «Пересадка легені» - з описом авторської методики трансплантації. «Легеня людини складається з трьох долей. Можна взяти одну з них у здорового і пересадити хворому», - пояснює суть новації Микола Іванович.

Важливо, що в цьому випадку, як то буває з серцем чи нирками, для проведення пересадки не потрібно чекати щойно померлого тіла. Людина, яка поділиться своєю легенею - краще, щоби то був близький родич, хоч фізіологічно не обов'язково - не матиме в подальшому через це проблем зі здоров'ям. Більше того, фактично не відчуватиме, що живе з неповним дихальним апаратом. «Легені мають колосальний запас об'єму і унікальну властивість розширюватися. Пересаджений орган, так само як і донорський, набирає об'єму і заповнює грудну клітку та повноцінно виконує свою функцію», - розтлумачує хірург.

За його словами, такі операції зараз намагаються робити хірурги Австрії та Ізраїлю. Успішно їх практикують тільки спеціалісти США і Канади - свого часу вони жваво цікавилися експериментами з пересадки легенів у колишньому Радянському Союзі. «Ця методика прижилася в інших країнах, бо її свого часу СРСР популяризував на багатьох міжнародних конференціях, у міжнародних журналах друкували наші роботи. Скільки я їздив, скільки виступав - демонстрував фотографії, фільми! А що молодий був, то про патентування й не думав, тим більше, що в ті часи всі наші напрацювання належали державі», - каже спеціаліст.

На його думку, в Україні є потенціал, щоби запровадити операції з пересадки легенів. У Львівському шпиталі, де Микола Селезінка завершував свою хірургічну практику, зараз працюють 15 його учнів - теж хірурги, випускники Ленінградської військової медичної академії. «Ще минулого року мене запрошували туди продовжувати роботу, - каже професор. - Вони знають, що я живу ідеєю створення центру з пересадки легенів. Такого центру, де би виконували операції і одночасно готували відповідних спеціалістів...» 

Нагорода за вміння

Працюючи у Львові, пан професор підготував відповідний інвестиційний проект зі створення клініки трансплантації легенів і навіть подавався з ним до «сильних світу цього» - у Фонд Сороса, до тодішнього президента Кучми, до теперішнього міністра Богатирьової. «Дєнєг нєт», - поставила чергову крапку Раїса Богатирьова. За всім цим Микола Іванович бачить не тільки небажання влади працювати для свого народу - хірург відстоює, що операції мають бути безплатні, - але й «підкилимну гру» окремих київських академіків, що так само, як колись московські, ревно охороняють «свою» територію від конкурентів.

З таким ставленням лікар зіштовхнувся, як тільки почав оперувати. Микола Селезінка захистив кандидатську, а потім і докторську дисертацію на тему пересадки легенів. Винаходив і апробовував методику, вдосконалював технологію трансплантації на собаках. І весь час як торакальний хірург оперував людей. «Це були 1967-1979 роки, - пригадує він. - Разом із керівником моєї кандидатської, в минулому воєнним хірургом Григорієм Сардаком працював у Вінницькому шпиталі. Хворі до нас тікали на операції з інших міст, з інших лікарень - траплялося, що й просто в піжамах. З Середньої Азії привозили тяжких, часто безнадійних пацієнтів санітарними літаками. І ми їх піднімали. То була серйозна практика - на весь Союз. І комісії були серйозні медично-партійні! Приїздили професори з Москви і забороняли нам оперувати, мовляв, тільки вони можуть проводити операції вищого рівня...»

Захищався Микола Селезінка у Московському науково-дослідному інституті пересадки органів при Академії наук СРСР під керівництвом  Гліба Соловйова, визнаного в той час кардіохірурга світового рівня. Через рік після захисту був призначений на посаду завкафедри хірургії в Луганському медінституті, отримав клініку на 160 ліжок і можливість працювати зі скальпелем. «Оперував, учив хірургів, - пригадує Микола Іванович. - А потім проти мене відкрили кримінальну справу за те, що дуже старався. Я завжди брав тяжких хворих зі шлунково-кишковими кровотечами. Їх дуже складно рятувати. То я придумав методику, як зупиняти кровотечі. І тоді до нас одразу столична інспекція прибула. Тоді ж уперше в Україні ми виконали унікальну операцію на кишечнику. Є така хвороба, коли тромб перекриває артерію, що подає кров до кишечника, і той відмирає за лічені години. Я оперував такий випадок - і жінка вижила. На це якраз «впала» перевірка. Як тільки забралася, проти мене відкрили кримінальну справу - два роки мучили...» Кримінал на Миколу Селезінку виразно шукали. Підставою справи стала операція, під час якої помер пацієнт. «Перелили дві ампули несумісної крові. На моє щастя, начмед була порядна жінка, і коли цей факт відкрився, вона його підтвердила, - розповідає лікар. - Але був шалений тиск, коли за мене були взялися вкупі прокурор, обласний кагебешник та перший секретар обкому КПУ. Казали, де буду сидіти, навіть номер камери, яка нібито була вже готова, називали. І за той рік в Луганську 28 хірургів та лікарів-гінекологів посадили в тюрму...»

Микола Іванович врятувався завдяки заступництву порядних людей. Суддя написав листа про «шиту білими нитками» справу лікаря в ЦК. Світило-керівник його докторської та його колеги, а це були провідні спеціалісти Союзу, подали туди ж прохання про перегляд справи. Хірурга, якого вже справді «сватали» на нари, відпустили в залі суду. 

Проект для українців

У 1989 році його втретє запросили практикувати в Москву, в інститут з пересадки органів. І в цей самий час сталося два нібито нещасних випадки з іменитими хірургами - одного, литовця, застрілили на полюванні, іншого, вірменина, вбили у лобовому ДТП. «Знаючи, як москалі «люблять» українців, я вирішив відмовитися. Подумав тоді собі: оце приїду, вони змусять мене видати всі напрацювання, навчити їх, зробити їм школу, а потім ненароком приберуть. Відомо ж, як працювала їхня «машина». Відверто кажучи, побоявся я такого розвитку подій - родина ж, маленькі діти. А ще й у глибині душі сам собі тоді казав: не поїду в Москву - краще в Україні щось зроблю!» - пригадує лікар.

Коли Микола Селезінка повернувся до Франківська, то працював у медінституті і оперував в обласній лікарні. Повернутися до трансплантації тоді не вийшло. Відновив експерименти, коли перейшов до Львівського військового шпиталю. З подачі Миколи Івановича у 1997 році на базі шпиталю створили Центр торакальної хірургії і пересадки легенів. «Співпрацюючи з обласним фтизіопульмонологічним центром, ми повністю підготували базу для трансплантації легенів у клінічній практиці - мали і відповідне обладнання, і спеціалістів, - відзначає професор. - Мені як членові Координаційної ради з пересадки органів при МОЗ України видали дозвіл здійснювати пересадку на базі шпиталю. Проте не знайшлося коштів на виконання таких операцій. Через безгрошів'я діяльність Центру фактично припинилася».

Як і решта операцій з пересадки органів, трансплантація легенів вимагає ретельної і тривалої післяопераційної терапії. «Операція з пересадки легенів, на відміну від, скажімо, пересадки серця, набагато складніша. А виходити хворого з пересадженою легенею ще тяжче, ніж провести операцію. Легені - дуже вразливий орган, у післяопераційний період постійно контактують з повітрям, зі збудниками інфекції. Тому треба вживати препарати проти відторгнення і проти інфікування. Це справді дорого», - пояснює лікар.

Медична статистика каже, що 12,5 мільйонів українців наразі мають хвороби легенів. І 13,5 тисяч щороку помирають від них. Між тим багатьох можна було би врятувати за допомогою пересадки. «Якщо би у Франківську зробили центр з пересадки легенів, це дуже багато дало би і хворим, і вітчизняній медичній науці. Ми би створили свою школу з трансплантології. Розгорнули би базу з реабілітації. Важливо, що у нас на Прикарпатті є ще й унікальні умови для відновлення і лікування таких пацієнтів - у Ворохті, Татарові, Микуличині. Виглядає, що цілком реально було би залучити під це закордонні інвестиції - з країн близького зарубіжжя, які могли би присилати до нас на лікування своїх хворих. «Це дозволило би вийти на самоокупність - за якихось пару років. Операція з пересадки легенів коштувала ще в 1989-му 170 тисяч доларів», - переконує професор.

«Шкода, щоби все напрацьоване пропало. Зрештою, це не мої особисті здобутки. Це надбання вітчизняної науки, народу, нації, врешті-решт. Мені особисто нічого в цьому випадку не потрібно - є речі, дорожчі за гроші, - каже Микола Селезінка. - Центр з пересадки легенів потрібен хворим. І я буду продовжувати шукати тих людей, які зроблять його для українців і України».

Галицький кореспондент


Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter
Опубліковано: 11.03.2014 07:44