Станіслав-Івано-Франківськ-Станіслав
На фоні патріотичного піднесення протягом останнього року по всій Україні відбувається повалення пам’ятників радянським політичним діячам, стали актуальними тези про заборону пропаганди радянського комуністичного тоталітарного режиму, що і вилилося в прийнятті Верховною Радою закону про декомунізацію.
Жваво почали обговорювати можливе перейменування населених пунктів, площ, вулиць, які носять радянські імена. Це докотилося й до Івано-Франківська, пише Західний Кур'єр
Хоча в Івано-Франківську уже давно нема пам’ятників комуністичним вождям, символіка тоталітарного режиму не приживається з відомих історичних обставин, місто носить назву відомого українського письменника, публіциста, громадського діяча, «але було перейменовано в часи радянської влади!», проте й тут знайшовся предмет обговорення, а можливо й спекуляцій. Здавалося нічого особливого, зараз є набагато важливіші проблеми, які потребують вирішення: це і так званий реваншизм, який втілюється в тому, що на старі місця повертаються люди, які підтримували попередню владу, та ж сама корупція, погані дороги… Чомусь саме обговорення про зміну назви міста стало мало не проблемою номер один, «спалахнули» соціальні мережі. В дискусію включилися звичайні жителі міста, громадські діячі, історики, політологи, журналісти, місцеві депутати, міський голова Івано-Франківська.
Думки мешканців щодо цього розійшлися. Хтось згадує, як «дідусь завжди казав, що їздив до Станіслава», пропонує повернути стару назву, герб, міську топоніміку. Посилаючись на історію будівництва української державності, зазначається, що Станіслав відомий як столиця ЗУНР. Центральні вулиці, площі, архітектура міста постали саме під цією назвою. Та й зрештою «стара назва є більш приємнішою по звучанню та написанню й асоціюється із західною культурою». А Радянський Союз не міг спокійно цього сприйняти. Підкресливши соціалістичні погляди Івана Франка, який був лише два рази в нашому місті, дав саме таку назву.
Інші вважають, що ця дискусія «це не більше, ніж відволікання уваги громади», ця проблема «зазвичай піднімається напередодні місцевих виборів». «Ніякого ідеологічного, пропагандистського підтексту у назві немає, Іван Франко гордість української нації».
Молоде покоління уже знайоме саме із сучасною назвою. Подібні питання мають вирішувати безпосередньо мешканці міста, а не спекулянти й провокатори. Для початку потрібно провести відповідні соціологічні опитування. «В Україні йде війна і говорити про перейменування Івано-Франківська, повернення йому історичної назви зараз, як на мене, не на часі. На мою думку, це питання належить до тих, щодо яких мають висловитись всі мешканці міста, вся територіальна громада, а не лише окрема група чи окремі громадські діячі, активісти. Це питання загальноміського референдуму.
В наших теперішніх реаліях потрібно враховувати, що перейменування міста це тривала процедура та величезні витрати. Потрібно враховувати, що ці витрати будуть здійснюватись з коштів громади міста. Є достатньо більш актуальних питань для всіх мешканців міста, на які варто витрачати кошти з бюджету», – підсумовує міський голова Івано-Франківська Віктор Анушкевичус на своїй сторінці у Facebook.
Зараз для зміни назви немає достатньої законодавчої бази. «За Конституцією України та за традиційним правом питання про зміну назви міста чи села виносяться на місцевий референдум, за результатами якого приймається рішення Верховною Радою України. Але так сталося в нашій державі, що в зв’язку із прийняттям Закону України «Про всеукраїнський референдум» в 2012 році Закон «Про всеукраїнський та місцевий референдум», який діяв до цього часу, втратив чинність. Тобто всеукраїнський референдум провести можна, а місцевий – ні. Тому для прийняття постанови ВРУ про зміну назви міста, необхідно визначити суб’єкта законодавчої ініціативи. В даному випадку це може бути або народний депутат або Івано-Франківська міська рада, яка прийме відповідне рішення і звернеться до Президента або Голови Верховної Ради із пропозицією прийняти відповідну постанову. До слова, хочу ще зазначити, що змінити назву міста Верховна Рада має можливість, а от щоб змінити назву області необхідні попередні зміни до Конституції, що зробити є не так легко наразі. Тому можливий такий варіант, як в Росії – Санкт-Петербург Ленінградської області, а в нас Станіслав Івано-Франківської області. Хоча ми маємо такі успішні приклади і в Україні: Ужгород Закарпатської області та Луцьк Волинської області», – зазначає політолог Андрій Корнієнко.
Нагадаємо, що з 1662 до 1772 року, входячи до Речі Посполитої місто мало назву Станіславів (Stanislawow). За часів Австрійської, а згодом Австро-Угорської імперії з 1772 до 1918 року назва змінилася на німецький варіант Станіслав (Stanislau). Внаслідок Першої світової війни, після відновлення Польської держави у 1918 році, повернувся Станіславів. З приходом совітів 1939 знову помінялося закінчення на Станіслав. А вже 9 листопада 1962 року з нагоди 300-річчя наше місто отримало сучасну назву Івано-Франківськ.
Як не дивно, подібні проблеми супроводжують в цілому Україну за роки незалежності: це і так званий поділ українців на західних, східних, південних, північних, це і поділ на україномовних та російськомовних. Вони набирають особливого піднесення з появою навіть примітивного приводу. Щось подібне можна спостерігати і зараз в ситуації з перейменуванням міста. Чому це, здавалося, другорядне питання виникло в нашому місті саме зараз, коли в країні йде війна, коли існує загроза саботажу реформ, коли настав саме той момент для зміни старої системи? Чому це питання виникає напередодні місцевих виборів? Ці запитання залишаються риторичними…
