Важкопоранений захисник з Франківська потребує допомоги на лікування

Захисник з Івано-Франківська Андрій Даньо має два дні народження. Перший - як у всіх і другий, коли після оголошеня про його загибель виявилося, що хлопець таки живий.

На початку квітня мама захисника Світлана Федорович побачила в соцмережах звістку, що її син Андрій загинув. Але вже за кілька годин, прийшла і друга звістка, що хлопець важкопоранений, але живий знаходиться в реанімації Дніпра. Зараз молодий захисник перебуває в лікарні і потребує допомоги на подальше лікування та реабілітацію. Про це в мережі розповіла письменниця Ірина Говоруха.

"Він обожнює свій Івано-Франківськ. І коротеньку вулицю Труша, викладену камінням, і підводний човен-паб, і сто шістдесят шість сходинок Ратуші. Отримав комп’ютерну освіту, працював автослюсарем (ремонтував позашляховики), полюбляв мамин гострий бограч. Потім лютий. Світанок. Чотири ракети, які прямували в аеропорт, що в кілометрі від його будинку. Тож швидко владнав всі справи та вирушив у військкомат. Записався на війну добровольцем. Спочатку було навчання. Андрій освоював безпілотники, а згодом і сам став навчати інших, оскільки досягнув у цій справі неабияких висот",- каже Говоруха.

Служив під Рівним, далі схід, Лиманський напрямок. Корегував літальні апарати, ставив цілі, аж поки не потрапив під обстріл.

"Снаряд розірвався за пів метра і хлопця відкинуло в бік. У вухах заклало, далі нестерпно загуло. Спершу сильного болю не відчував, але розумів, що немає правої кисті і щось не так з правою ногою. Очі не бачили, у роті валандались уламки зубів. Підбігли хлопці, він перепитав, чи живий. Ті запевнили, знеболили, наклали турнікет і примостили записку 13:06. На календарі був понеділок, 3 квітня. У паспорті – 27 років. В евакуаційній машині зник пульс (склалася права легеня), тому в Дніпрі відвезли в морг. Мама про смерть сина дізналася з соціальних мереж і оніміла. Ніби хтось взяв у лещата і тримає дотепер. Цілу добу ходила з кутка в куток, дзвонила в ритуальні послуги, аж раптом – звістка. Андрій живий, але в тяжкому стані",- розповідає Ірина Говоруха.

Мати рушила до Дніпра в чому була. Хлопцеві довелося ампутувати праву ногу вище коліна і праву кисть. Обидва ока – сліпі. Праве випало під час вибуху, ліве сильно травмовано. У нього потрапило багато уламків, відслонилася сітківка, тож хлопець знаходиться в цілковитій пітьмі, і невідомо, чи коли-небудь вона розвіється.

Зі своєю дівчиною Вікторією (вчителька початкових класів) до трагедії був знайомий всього шість днів. Зустрілися в мережі — відразу стало цікаво. У понеділок хлопець чомусь вперто мовчав, тож мусила зайти на сторінку, а там – співчуття. Свічки, сумні смайли й болюче: «Вічна пам’ять». Цілий день проплакала. Просила Бога лишити його живим: нехай калікою, але живим. Бог молитву почув. Першу зустріч пам’ятає щосекундно. Він перебував у медичній комі білий, наче полотно. Обгорілий, із запеченими губами, в тілі – численні трубки. Взяла його за вцілілу руку й почала розмову. Так, пусте. Про те, як з дітьми вчили натуральні числа, як змішували фарби. Він довго слухав, не рухався, а потім потиснув їй руку та підняв одну брову.

Наразі хлопець у Києві. Вночі коло нього мама, удень – дівчина. Відтепер вона його очі, руки, душа. Молоді люди розмовляють, обіймаються, цілуються. Щоранку Андрій зустрічає щирим: «Якби тільки знала, як я на тебе чекав».

Реквізити для фінансової допомоги захисникові:

Карта Монобанк – 4441 1144 1952 0547 (мама Андрія Світлана Федорович).

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!