Долинські депутати мають найбільші депутатські фонди. ЧЕСНО проаналізувало на що обранці витратили кошти

Географія депутатських фондів

Наявність депутатських фондів не залежить ані від бюджету громади, ані від кількості людей, ані від географічного розташування. Про це свідчать результати нашого аналізу. Зі ста найбільших за кількістю населення громад країни 24 мають спеціальні програми або окремі заходи в них з передбаченими бюджетними коштами, якими обранці можуть розпоряджатися фактично одноосібно. Причому ці десятки й сотні тисяч гривень, а подекуди й мільйони представники громади можуть скеровувати тільки на потреби виборців та округів — не класти собі в кишеню. Нагадаємо, діяльність місцевих депутатів в Україні здійснюється на безоплатній основі. 

Щоб мати таку можливість, згідно із законом, місцева рада має ухвалити рішення про створення спеціального фонду (під обкладинкою програми). При цьому орган місцевого самоврядування самостійно визначає обсяги й напрямки використання коштів. Тож єдиного підходу по країні немає. Загалом такі витрати передбачені в кошторисах 24 великих громад. Йдеться про сотню міськрад, яким скеровував запит на інформацію Рух ЧЕСНО.

Області розділилися: у половині таких додаткових фінансових спроможностей місцеві депутати не мають. Бодай одне місто з депфондом є в Миколаївській області — Південноукраїнськ, Житомирській — Малин, Кіровоградській — Олександрія та Сумській — Шостка. Найвища ж концентрація міст із депфондами — на Івано-Франківщині, Львівщині, Київщині та Вінниччині.

Мапа чітко показує, що жодного взаємозв’язку між географічним розташуванням та бажанням мати “кишенькові” витрати на виборців немає. Фінансові параметри теж не мають однорідності. Суми на одного депутата в громадах варіюються від символічних 15 тис. грн у Нововолинську до рекордного 1 млн грн у Долинській громаді. Загалом обранці семи громад можуть особисто розпоряджатися сотнею й більше тисяч гривень. 

Скерування коштів також суттєво різниться залежно від місцевих пріоритетів. У більшості громад, таких як Олександрія, Жмеринка чи Сокаль, кошти спрямовуються суто на адресну матеріальну допомогу мешканцям. У Малині та Південноукраїнську в пріоритеті розвиткові видатки: ремонти шкіл, лікарень та благоустрій територій.

А от спільною рисою для більшості цих громад залишається низький рівень прозорості та звітування. Частина офіційних сайтів рад має технічні можливості для розміщення звітів депутатів, проте сторінки часто залишаються порожніми або містять застарілу інформацію. 

На відміну від міст-мільйонників, соціальні мережі в невеликих містечках, схоже, ще не стали типовим майданчиком для самопіару обранців. Зважаючи на специфіку таких населених пунктів, де люди знають одне одного особисто, “сарафанне радіо” може бути дієвішим методом комунікації з електоратом, а прямі фінансові виплати лише посилюють персональний вплив депутата на виборця.

Долинські рекордсмени

Найбільше коштів на округи мають депутати Долинської міської ради. У місті на Прикарпатті є одразу дві програми, за якими обранці можуть розподіляти бюджетні кошти. Перша — програма соціального захисту населення, одним із пунктів якої є надання одноразової грошової допомоги жителям громади, в яких виникли складні життєві обставини. Після внесення змін до неї в минулому жовтні річна сума на одного депутата мала обмежуватися 90 тис. грн й 80 тис. грн — для міського голови. А інша — програма соціально-економічного та культурного розвитку громади на 2025–2027 роки. Її бюджет — 39 млн грн на кожен рік. 

Механізм такий: до кінця червня депутати, міський голова або старости вносили свої пропозиції щодо розвитку округу. Ідеї погоджували підрозділи міськради, начальник фінуправління та профільний заступник мера. Напрямків використання бюджетних коштів чимало: від спорту до благоустрою. Обмеження — 1 млн грн на обранця, а проєктів не мало бути більше ніж 10. Тож сума на одну ініціативу не повинна бути меншою за 20 тис. грн. 

У такий спосіб Долинська міська рада за сумою депфонду на одного обранця замкнула п’ятірку лідерів по країні. Більше за прикарпатських депутатів грошей на округ мали тільки представники Києва (15 млн грн), Одеси (5 млн грн), Дніпра (2,3 млн грн) й Запоріжжя (1,25 млн грн). А от кількість населення — неспівмірна. Наприклад, у Запоріжжі на час створення громади налічували понад 720 тисяч людей, а в Долині — менше ніж 50 тисяч. 

Згідно з інформацією, яку на наш запит надала Долинська міська рада, фактично депутатські витрати на округи Долинської територіальної громади торік були меншими: максимально по 600 тис. грн. Зокрема саме такі суми на округи розподілили 29 обранців, а п’ятеро — дещо менше: від 550 до 588 тис. грн. Міський голова Іван Дирів тут міг виділяти значно більше коштів: планував 3 млн 600 тис. грн, проте де-факто виконаних або профінансованих робіт було на 1 млн 764 тис. грн. Левову частку планів зайняв капітальний ремонт території скверу поблизу будинку культури. Його орієнтовна вартість становила понад 2 млн грн. Сквер оновили частково — видатки не сягнули й 300 тис. грн. 

На підтримку Сил оборони депутати разом із мером скерували десятину від загального фонду — понад 3,9 млн грн. Переважна більшість по 100 тис., лише Андрій Дупляк — 350 тис., Тарас Сливчук — 222 тис., Микола Занкович — 170 тис.. 

Найдорожчі проєкти в громаді реалізовували: Володимир Смолій — капітальний ремонт відділення боксу ДЮСШ за 457 тис. грн, Аліна Прокіпчин — будівництво водогону в селі Оболоння за 430 тис. грн, Василь Титиш виділив 405 тис. грн на ремонт огорожі кладовища в селі Княжолука, Андрій Ленгевич — 370 тис. грн на ремонт тротуару на вулиці Героїв України в Долині, Микола Занкович — 350 тис. грн на ремонт дороги у вже згаданому Оболонні та Зіновій Юрків — 340 тис. грн на ремонт даху Малотур’янського ліцею. 

Схоже, відмовляти собі в можливості викарбовувати свої імена за бюджетний кошт на округах Долинської громади тамтешні обранці не збираються. За словами міського голови, “депутати окремих фракцій поставили міському голові умови для прийняття бюджету громади” — підвищення депфондів до 1 млн 250 тис. грн. Це питання стало яблуком розбрату в раді наприкінці минулого року й завадило ухвалити бюджет-2026. 

“Оці політсили, вони вже у виборах. Вони думають, що в 26-му році можна думати про своє майбутнє і про реалізацію тих забаганок, які вони собі намітили на цей період. Неприйняття бюджету на наступний рік ставить під реальну загрозу реалізацію наших зобов’язань по міжнародних проєктах, не дасть нам можливості за європейські кошти відремонтувати дитячу лікарню, другий поверх поліклініки… Закликають громадськість питати своїх депутатів, чому вони виступають за те, щоб збільшувати свій депутатський фонд, підкуповувати виборців і готуватися до наступних виборів”, — говорив Іван Дирів у грудні 2025-го. 

А ось пост за 22 лютого цього року. На той час бюджет все ще не ухвалили. 

Бюджет — на паузі, а от зростання депфондів — ні. У січні долинські обранці таки наповнили собі “гаманці для округів”. Міський голова наклав на рішення вето, однак депутати зібрали дві третини голосів і подолали його. 

“Депутати прийняли зміни в програму соц-економ, де передбачили собі, в розрахунку на кожного депутата, 1 млн 250 тис. грн. 1 млн — для засівання своїх округів для підготовки до майбутніх виборів і по 250 тис. на допомогу Збройним силам України”, — повідомив міський голова Долини. 

Сотні тисяч на ремонти й матеріалку

Друге місце за кількістю грошей на одного депутата посідає Кам’янське, що на Дніпропетровщині. Тут кожен обранець міг розподіляти по 350 тис. грн у межах програми виконання доручень виборців депутатами. Кошти можна було спрямовувати на: капітальні ремонти, закупівлю обладнання, підтримку Сил безпеки та оборони і, звісно, на адресну матеріальну допомогу.

Із відповідді міськради на наш запит стає зрозуміло, що майже всі кошти виділяли саме на матеріалку, адже головним розпорядником коштів був департамент соціальної та ветеранської політики міськради. Виняток — представник фракції “Бджола” Михайло Підгурський.

Решту коштів розділив між 91 людиною (в середньому по 2,5 тис. грн). 

Згідно з відповіддю міськради, шестеро депутатів взагалі не виділяли грошей з депфондів: Іван Антощенко, Віктор Кінарєєв, Володимир Матюха, Олександр Шпаляренко, Олександр Савченко та Дмитро Шабля. Перші четверо склали мандати, двоє останніх є в списку чинних депутатів від “Слуги народу”. 

30 обранців Кам’янського розподілили всі гроші до копійки, ще п’ятеро — не всю суму. Найменше використали Михайло Бабенко від “Слуги народу” — 173 тис. грн та двоє представників “Бджоли”: Микола Полинько — 285 тис. грн і Костянтин Саусь — 316 тис. грн. Останній у своєму звіті зазначив, що надав матеріальну допомогу на лікування 27 людям — у середньому по 11,7 тис. грн. 

Загалом інформацію про надання матеріальної допомоги депутати Кам’янського вміщують у свої звіти. Більшість із них є на сайті міської ради. 

Кожен із депутатів Шосткинської міської ради міг розпоряджатися 200 тис. бюджетних грошей. Загальна сума, яку передбачає порядок використання коштів для виконання повноважень депутатів, становить 6 млн 126 тис. грн. Їх можна було скеровувати як на об’єкти соціально-культурної сфери, так і на матеріальну допомогу. До слова, тут депутатські звернення про виділення грошей до розпорядників коштів розглядали в нагальному порядку. 

На сайті ради станом на початок березня було лише два звіти депутатів за минулий рік. Так представниця ВО “Батьківщина” Світлана Романько повідомила про 140 тис. грн наданої матеріальної допомоги сімом людям, а Євген Червонний лише зазначив загальну суму 200 тис. грн. Куди решта обранців спрямувала кошти, наразі невідомо. Інформацію про це міськрада не надала, а зі звітуванням перед виборцями за минулий рік депутати не поспішають. 

Ще чотири ради мають депутатські фонди, в яких обсяг коштів на одного обранця передбачений на рівні 100 тис. грн: Малинська (Житомирська обл.), Білоцерківська (Київська обл.), Коломийська (Івано-Франківська обл.) та Південноукраїнська (Миколаївська обл.). 

Коломийські депутати мали право скеровувати гроші як на соціально-економічний розвиток, так і на матеріальну допомогу. Цікавий нюанс — тутешні обранці фактично виступають посередниками. Адже депутат має звернутися до міського голови з клопотанням, до якого додаються документи, де викладено обґрунтування потреби на виділення коштів (заяви громадян, акти обстежень, довідки, кошториси, договори та інші підтверджуючі документи). І вже мер ухвалює остаточне рішення. Крім того, в порядку використання коштів фонду на виконання депутатських повноважень зазначено, що видатки на виконання депутатських повноважень зменшенню не підлягають. При перевиконанні дохідної частини бюджету  обсяги видатків можуть бути збільшені за рішенням міської ради. Отже, на 2026-ий рік фонд збільшили до 5 млн 700 тис. грн, тобто кожен обранець зможе розподіляти вже щонайменше 150 тис. грн.

Так само й у Малині 100 тис. грн могли піти на різні сфери. У пріоритеті тутешніх обранців було покращення матеріально-технічної бази та приміщень бюджетних установ — 1,1 млн грн, благоустрій та підтримка комунальних установ — майже 828 тис. грн та охорона здоров’я — 749 тис. грн. У Південноукраїнську депутати так само мали вибір.

Натомість у Білій Церкві обранці мали право лише допомагати людям, що опинилися у складних життєвих обставинах чи потребували лікування.

Дрібниця, а приємно

Обранці переважної кількості міськрад із депфондами могли розподіляти до сотні тисяч гривень. Найбільше в межах цієї суми мали представники Самбора (80 тис. грн), Шептицького (80 тис. грн) та Боярки (60 тис. грн). Найменше — Нововолинська — символічні 15 тис. грн. 

У Шептицькому за рік виплатили понад 15 млн грн матеріальної допомоги для 2701 людини. Середній розмір склав 5,7 тис. грн. При цьому кожен депутат міг надавати матеріалку на суму до 80 тис. грн, а мер — вп’ятнадцятеро більше. В жовтні Андрієві Залівському збільшили фонд до 12 млн грн, а в грудні додали ще 500 тис. грн. Також прірва між депутатськими та мерськими можливостями утворилася в Стрию. Тут обранці мали по 25 тис. грн, а міський голова Олег Канівець — 4,63 млн грн. 

Калуські депутати мали по 50 тис. грн, а міський голова — майже 643 тис. грн. 

Пошук депутатських звітів на сайті Калуської міськради, на жаль, зазнав поразки. Їхня публікація доступна на вебресурсі, адже такі вкладки є у профілях обранців. Фактично ж є лише три звіти, й ті за 2021-ий рік: Тараса Барнича, Оксани Гук і Василя Дзундзи. 

В Олександрії на Кіровоградщині торік на депутатський фонд передбачили 1,08 млн грн (по 30 тис. на депутата). Усі ці кошти пішли на лікування 389 жителів міста — в середньому по 2,8 тис. грн. У Боярці на матеріалку було по 60 тис. грн на депутата та 250 тис. грн для міського голови. У звітах депутати лише зазначали суму, яку виділили людям, однак навіть кількості жителів не вказували.

Так само винятково на матеріальну допомогу депутати могли спрямовувати кошти в Нововолинську, Сокалі, Жмеринці, Жовтих Водах, Тульчині, Хмільнику, Самборі, Городенці. У Хмільнику депфонд був частиною програми “Добро” і становив 816 тис. грн (по 24 тис. на обранця). У Жовтих Водах суми допомоги від депутатів суттєво різнилися: від 3 тис. у Євгена Глазиріна до 46 тис. у Марини Агаркової, а загалом 680 тис. грн розподілили між 180 містянами. 

У деяких містах депутати могли витрачати насправді незначні фонди не лише на допомогу людям, а й на інші потреби округів. Наприклад, у Ковелі кожен депутат мав по 50 тис. грн. Із загальної суми в 1,9 млн більшу частину (1,52 млн) виділили на матеріальну допомогу, ще понад 375 тис. грн спрямували на матеріально-технічне забезпечення бюджетних установ. У Снятині депутати мали приблизно по 38,8 тис. грн і могли спрямовувати їх на різні види допомоги та потреб громади.

Політичні бонуси

Аналіз депутатських фондів у великих громадах показує, що цей інструмент в Україні не має єдиних правил і стандартів. Його існування залежить від політичного рішення конкретної міської ради, а не від розміру бюджету, кількості населення чи регіону. В результаті одні громади взагалі не мають таких програм, тоді як в інших місцеві обранці можуть розпоряджатися сотнями тисяч або навіть мільйонами бюджетних гривень. Ці кошти спрямовують насамперед на адресну матеріальну допомогу. Тож проблема дублювання функцій виконавчої влади на місцях депутатами спільна для всіх міст із депфондами.

Однак у невеликих громадах їхня наявність не завжди супроводжується активним самопіаром у соцмережах, як у мегаполісах. Це не означає, що ця частина адмінресурсу не впливає на політичне майбутнє обранців. У містечках із тісними соціальними зв’язками інформація про “допомогу депутата” швидко поширюється серед жителів і без нових каналів комунікації.

Тож депутатські фонди повсюди залишаються інструментом, який дозволяє обранцям точково працювати з виборцями за рахунок бюджетних коштів. І під час виборчого процесу, і поза ним.