Прикарпатського воїна Олега Климишина нагороджено медаллю “Захиснику Вітчизни”

Військовий комісар Олександр Сусанін урочисто вручив Олегові Климишину медаль "Захиснику Вітчизни", якою він нагороджений відповідно до Указу Президента.

У жовтні 2014 лікарі не давали жодних гарантій, але Божа воля, вмілі руки медиків, молитви і сила духу Олега зробили диво: про надтяжке поранення нині нагадує хіба що ціпок, але і його Олег Климишин обіцяє скоро викинути, повідомляють Вісті Калущини.

У мирному житті Олег Климишин тричі обирався сільським головою с. Сівка-Калуська. До того працював у міліції. В АТО був мобілізований наприкінці серпня 2014. Спершу були навчання на Новояворівському полігоні (Львівщина), потім знов навчання — у селі Широкий Лан Запорізької області. Освоював навики оператора-навідника бойової машини піхоти.

Службу проходив під Волновахою, воював у складі 28-ї одеської механізованої бригади. 23 жовтня під час одного з мінометних обстрілів Климишин був тяжко поранений у голову. У Волновасі йому надали першу допомогу, потім перевезли у Маріуполь. А вже звідти гелікоптером у Дніпропетровськ. У Климишина діагностували сліпе тяжке поранення головного мозку, три осколки міни застряли в корі головного мозку. Осколком зачепило ділянку мозку, котра відповідала за моторику, череп був розтощений на ділянці розміром 14 см на 17 см. У Дніпропетровській обласній клінічній лікарні ім. Мечникова Олегові Климишину провели надскладні операції, там він перебував півтора місяці, два тижні з яких — у реанімації. Потім був військовий госпіталь у Львові, тривала реабілітація. Майже рік лікарі виводили Олега з критичного стану, адже в нього була паралізована ліва частина тіла.
"Маю за честь сьогодні вручати нагороду Героєві, який один з перших став на захист держави, — зазначив Олександр Сусанін. — Завдяки величезній силі волі Олег Климишин долає наслідки тяжкого поранення (поранення одне із найтяжчих серед тих, які зазнали учасники АТО з Прикарпаття). Він мужньо вистояв, справжній воїн. І сьогодні він — у когорті прикарпатців, які нагороджені державними та відомчими нагородами за участь у бою, героїчні вчинки. А нагороджених у нас, на Франківщині, уже близько сотні.

— Скажу без пафосу: звичайно, що приємно отримувати нагороди, це в якійсь мірі увага від держави. Але нагороди — це не головне. Чесно скажу, мені не бракує уваги, а от іншим хлопцям вона просто необхідна, — підкреслює Олег Климишин. — Мені особисто пощастило. Моє лікування, реабілітація дуже дорогі. Половину районного бюджету не вистачило б! Спасибі волонтерам, всім, хто простягнув руку допомоги. Я вже рік проходжу реабілітацію. Тепер — у приватній клініці Nodus в Броварах. Взяли туди мене на безоплатній основі, за це дякую директорові Олександрові Куликові. На мою думку, подібні центри держава має профінансувати по всій країні, такий центр необхідний і на теренах Західної України, адже поранених у нас дуже багато, війна триває і невідомо коли закінчиться.

Олег Климишин вважає, що заслуга в державній нагороді є не лише його, але і його побратимів і всіх людей, які врятували його життя. Олег дякує всім своїм рятівникам: насамперед лікарю-волонтеру Оксані Корчинській, лікарям Маріупольської лікарні швидкої медичної допомоги №5, головному лікареві Дніпропетровської обласної клінічної лікарні Риженкові С.А., його заступникові, лікуючим лікарям (Іонов Т. А, Петрукович Ю.В, Сірко А. Г., Білевщук А.А), медсестрам, дніпропетровським і львівським волонтерам, медикам Львівського військового медичного клінічного центру (начальник Гайда І.М.), лікарям госпіталю Іванову С.В., Богдану І.С, Бітнеру В.А. Найщиріші слова подяки Олег висловлює громаді Калущини, яка його дуже підтримувала морально й матеріально, всім друзям, родині.

"Особлива подяка мамі Олега — Ганні Степанівні, яка мужньо сприйняла реальність, довгі місяці не відходила від лікарняного ліжка, підбадьорювала сина, вчила заново ставати на ноги, — каже Микола Жовнір, екс-голова Калуської РДА. — Його ангелом-охоронцем, без перебільшення, стала керівник волонтерської медичної служби у секторі "М" Оксана Корчинська. Саме вона його знайшла, вивезла із зони бою у стані, коли не було явних ознак життя (пульс, серце і дихання не прослуховувалися), тільки під рукою знайшла тепле місце. Оксана Корчинська винесла з поля бою, надала першу допомогу, доставила гелікоптером у лікарню імені Мечнікова. Як потім зізналася Оксана Корчинська у розмові: "Я везла живий труп". Вражають сміливість, простота і доступність у спілкуванні п.Оксани. Коли я їй дякував за Олега, вона відповіла: "Дякуйте не мені, а Богові, і моліться за нього". 26 жовтня (саме у цей день відбувалися вибори до Верховної Ради) я звернувся до всіх деканів усіх конфесій. У ту неділю у всіх церквах Калущини молилися за здоров'я Олега. Божа воля плюс професіналізм лікарів зробили диво. Дніпропетровські хірурги повернули до життя сотні бійців, серед них і наших хлопців Климишина й Даниліва. Волонтерський штаб у Дніпропетровську миттєво реагував на всі потреби: збирав кошти, діставав ліки, волонтери відвідували і доглядали поранених.

Я довгий час й не знав, що Оксана Корчинська — депутат Верховної Ради, перший заступник комітету Верховної Ради з охорони здоров'я. 2 грудня я попросив Оксану Корчинську допомогти відправити поранених учасників АТО Олега Климишина, Володимира Даниліва з Кадобни та танкіста Володимира Дем'янчука з Дніпропетровської клініки у Львівський військовий госпіталь. Через півтора доби, 4 грудня зранку, хлопці літаком були доставлені до Львова. У військовому госпіталі професор Іван Степанович Богдан переконав Олега, що необхідно зробити ще одну операцію й витягнути третій осколок з голови. А потім професор знайшов і спонсорів, які оплатили виготовлення титанової пластини, яка замінила частину розтрощеного черепа. У цьому госпіталі лікувалося багато хлопців з Прикарпаття, в тому числі й з Калущини. Щоб хоча б якось віддячити цьому закладу, калуське підприємство "Карпатська кераміка" (директор Петрів Іван Васильович) відправило туди керамічну плитку для облаштування маніпуляційної.

Вся громада допомагала збирати кошти на лікування і Олега Климишина, і Володимира Даниліва. Особливо активними були освітяни, у школах проводилися благодійні акції, ярмарки. Райдержадміністрація у ті часи була своєрідним координаційним центром з організації надання допомоги пораненим учасникам АТО", — каже Микола Жовнір.

Василь Кисіль, давній друг Олега, згадує: "До Дніпропетровська в лікарню імені Мечникова разом з мамою поїхали я та Ігор Тимчишин. Спочатку лікарі не дозволяли мамі побачити Олега. Ми з Ігорем зайшли в палату в реанімації. Побаченим були, правду кажучи, шоковані: нерухоме тіло з перебинтованою головою, підключене до апаратів. Олег не реагував на нас зовсім. Коли ми запитали, чи впізнає нас, він заплющив очі, коли поставили інше питання, він знову заплющив очі. Ми зрозуміли, що таким чином він контактує з нами. Потім були довгі місяці лікування, реабілітації. Друзі його ніколи не залишали наодинці з бідою, допомагали , підтримували, сварили, щоб залишив палити. Як кажуть лікарі, він одужував 7-мильними кроками. Звісно, що і його заслуга є в цьому: Олег зумів мобілізувати силу духу і силу волі. Ми спілкуємося з Олегом на всі теми. Дратує Олега бюрократія, невизначеність, відсутність порядку. Наведу як приклад: лише кілька місяців тому після багатьох запитів і нашого комісаріату, і клопотань його друзів Олегові нарешті надано статус учасника бойових дій. Не знаю, чи він би сам впорався з цією паперовою тяганиною. Ще одне питання, за вирішення якого обов'язково візьмемося ми — друзі Олега. Як важкопоранений учасник бойових дій він має право на забезпечення житлом, адже умови проживання у селі, де він мешкає тепер, це не ті, в яких може проживати воєнний інвалід І групи. Тим паче, що в інших областях України питання надання житла вирішується швидко і чітко, без безконечних ходінь по чиновницьких кабінетах. Як мені відомо, на придбання житла для таких людей як Олег закладені кошти і бюджеті Міноборони".