"Європейський" підхід або Куди в Івано-Франківську подіти батарейки?


Утилізація небезпечних відходів залишається великою проблемою для нашого міста.

Кореспондент «Бліц-Інфо» дізнався, чому влада вкотре економить на екології та де в Івано-Франківську можна здати не лише батарейки, а й інші небезпечні відходи. До прикладу, люмінесцентні лампи, автомобільні акумулятори, електротехніку.

На будь-якій батарейці або техніці намальована позначка з перекресленим контейнером. Викидати у звичайний смітник такі відходи не можна, тому що вони містять шкідливі речовини. Батарейки залежно від їхнього типу «багаті» на важкі метали та небезпечні елементи (цинк, марганець, кадмій, нікель, свинець, кислоти, луги). Потрапляючи в навколишнє середовище, одна пальчикова батарейка забруднює 20 кв. м  ґрунту або 400 л води.

Люмінесцентні та енергозберігаючі лампи насичені отруйними парами ртуті. В одній лампі – від 20 до 100 мг цього металу.

Комп’ютери та інші електроприлади містять шкідливі елементи, такі як свинець, цинк, ртуть тощо. Окремої утилізації потребують акумулятори в мобільних телефонах і ноутбуках.

Але куди ж подіти усі ці небезпечні відходи?

В Івано-Франківську, та Україні загалом, є великі проблеми з утилізацією небезпечних побутових відходів. Адже, спеціально обладнаних пунктів прийому такого сміття від населення немає.

Минулого року прикарпатська ГО «Ресурсний центр» на міському конкурсі виграла проект на утилізацію твердих небезпечних відходів (батарейок). У деяких школах, дитсадках, ВНЗ, торгівельних центрах розмістили спеціальні контейнери, куди можна викинути використані батарейки. А з львівською фірмою «Аргентум» восени минулого року «Ресурсному центру» вдалося укласти договір про безкоштовну утилізацію цих батарейок. Адже зазвичай ця процедура є платною. Коли загальна кількість вилучених із усіх контейнерів становитиме не менше 50 кг, тоді їх везуть до Львова на утилізацію. Щоправда, потрібна кількість досі не набралася.

Варто зазначити, що досить часто «бідна» культура і невігластво людей вбиває всі ініціативи вже на початку. Приміром, у магазині «Оазис» контейнер відразу поцупили. А в одному з дитсадків вихователька сумнівалася, чи не зашкодить дитячому здоров’ю такий контейнер. Схожих випадків багато.

Завідувач сектору сталого розвитку відділу енергозбереження та комунальних підприємств Управління економічного та інтеграційного розвитку виконкому міської ради Зіновій Никорак розповів, що на 2014 рік планували впровадити нову програму з розміщення контейнерів. І не лише для батарейок, а й для люмінесцентних ламп, автомобільних двигунів, медичних відходів.

Однак, як повідомили, у «Ресурсному центрі», фінансування цього проекту скасували. Мовляв, у зв’язку із нинішньою державною політикою «затягування пасків». Тож наразі користуємося тим, що маємо – нечисленними контейнерами для батарейок.

Як перевірив кореспондент «Бліц-Інфо», далеко не у всіх закладах, з якими уклав договір «Ресурсний центр», і досі розміщений контейнер. Пропонуємо основні точки, де кожен містянин може підтримати екологію та «правильно» позбутися небезпечних відходів у вигляді використаних батарейок: ПНУ, ІФНТУНГ, перший поверх міськради, мережа магазинів «Watsons», «Епіцентр», магазини техніки в «Арсені».

Крім того, в Івано-Франківську діє ліцензована організація-представник ДП «Еко Захист-Україна», що надає послуги державним підприємствам із прийому, зберігання й утилізації небезпечних відходів.

Хоча, як повідомив її директор Віктор Василишин, фізичні особи та приватні підприємства теж можуть скористатися цими послугами, щоправда вигода з такої операції для них сумнівна. Адже, як зазначалося вже вище, за кожну здану на утилізацію одиницю потрібно платити. Приміром, одна люмінесцентна лампа коштує 5,40 коп, автошина – 78 коп.

Загалом, ліцензованих організацій, що виконують утилізацію, досить мало в Україні. Згадані технології дуже дорогі, тому вкладати кошти у відповідне обладнання підприємці бояться. Наприклад, вони витратять гроші, а люди як викидали все це на полігони, так і викидатимуть.

Передусім потрібно налагодити проміжні ланки між особою, в котрої «сіла» батарейка, і підприємством, яке має її утилізувати. Для цього варто було би спростити ліцензування згаданих підприємств, зобов’язати виробників приймати продукцію на утилізацію та створити пункти прийому небезпечних побутових відходів у населених пунктах.