Голова с/г кооперативу «Донбас—Карпати» Андрій Сітник: Збираємо під одним дахом виробників і споживачів, надавачів послуг, інвесторів

news-image: Голова с/г кооперативу «Донбас—Карпати» Андрій Сітник: Збираємо під одним дахом виробників і споживачів, надавачів послуг, інвесторів
«Донбас—Карпати» — так назвала своє дитя — сільськогосподарський обслуговувальний кооператив (СГОК) широкого профілю — група ентузіастів кооперативного руху в Україні. Створений 2005 року з центральним офісом у Києві, він уже має свої представництва у 12 регіонах нашої держави й може слугувати взірцем СГОК.

Вирощуючи-виробляючи продукцію рослинництва і тваринництва, реалізуючи споживачам як її, так і сировину, заготовлену в особистих господарствах своїх членів, налагоджуючи переробні конвеєри замкнутого циклу і збут виготовлених на них продовольчих і промислових товарів, «Донбас—Карпати» нині демонструє у проекції й прообраз майбутніх майнових та виробничих відносин на селі. Таких, які потрібні селянам, — без агрохолдингів та іноземних інвесторів, які дбають тільки про власні прибутки. В потенціалі кооператив утверджує той порядок речей у глибинці, за якого власники землі, техніки, нерухомості самі визначають, як використовувати свої наділи й майно, а не віддають їх в оренду чужим заїжджим бізнесменам на десятки років, як це нині поширено в Україні. А останнім часом в кооперативі запроваджують ноу-хау, що може стати альтернативою нинішній торговельній мережі з її тисячолітніми традиціями. Детальніше про це й інше — голова сільськогосподарського обслуговувального кооперативу «Донбас—Карпати» Андрій СІТНИК. 

 - Пане Андрію, кого об’єднує «Донбас—Карпати»?
— Членами кооперативу є представники чи не всіх учасників ринку, яких можна умовно поділити на п’ять груп: сільські жителі — власники особистих селянських господарств, фермери, сільгосппідприємства, тобто виробники; підприємства, де зберігають вирощену продукцію (елеватори, овочесховища, морозильні камери); підприємства харчової промисловості (м’ясо- і хлібокомбінати, молокозаводи, тощо); споживачі продукції; надавачі транспортних послуг, котрі забезпечують рух продовольчих товарів від виробників до споживачів. Структурно кооператив розгалужується на обласні, міські чи районні й сільські філіали.

 - Які агропромислові виробництва ви вже налагодили? 
— Я говоритиму, зрозуміло, тільки про підприємства івано-франківського представництва кооперативу. Воно, до речі, найбільш розвинуте з-поміж інших філій, його статутний капітал сягає 13 млн. грн. Під егідою нашої філії діє вже кілька цехів. Скажімо, у Гринівцях на Тлумаччині, жителі якого віддали свої земельні наділи в управління кооперативу, налагодили обробіток землі з вирощуванням різних культур відповідно до новітніх технологій. Лише сучасної сільгосптехніки згромадили тут на 300 тисяч доларів. Діє і свій комбікормовий завод, який переробляє вирощене зерно на кормові суміші. А ще запроваджуємо в селі вівчарство — минулого тижня, приміром, завезли сюди 300 голів. Утримуватимемо тут отару на 1000 овець.

На сьогодні вівчарство — найприбутковіший бізнес. Якщо м’ясо, зокрема баранину збуваємо в ресторани й інші аналогічні заклади, то з овечої вовни робимо полотно, з якого шиємо куртки і ковдри. Правда, полотно з цієї сировини виробляють уже в наступному цеху — в Хриплині івано-Франківської міськради. Тутешні потужності — а то все майно місцевих членів нашого СГОК — дають змогу переробляти до двох тонн овечої вовни щодня. Зверніть увагу: одна тонна цієї сировини — це 50 тис. доларів!

Заводом з виготовлення полотна керують самі ті люди, котрі проживають на території села. Це свого роду громадське підприємство. Таким самим народним виробництвом є і тутешній же конвеєр з виготовлення утеплювальних матеріалів, зокрема армованих панелей для овочесховищ, і велика фабрика в с. ілемні на Рожнятівщині, що належить до структури СГОК «Донбас—Карпати», на якій з хриплинського полотна шиють згадувані вироби. Таким же, до речі, буде і кролівниче господарство на 60 тис. голів, яке також розгортаємо в Хриплині. 
 

- Все ж яка мета такої розмаїтої діяльності кооперативу?
— Вона так само багатогранна. Щоби діяти ефективно, господарство чи кооператив мусять бути багатогалузевими. Отож маємо в ідеалі й вирощувати, і заготовляти, і переробляти і реалізовувати як сировину, так і продукти переробки, й надавати різні послуги.

Однак основне завдання СГОК «Донбас—Карпати», як я бачу його сьогодні, — це, опріч усього іншого, створення й таких умов в Україні, які дали б можливість міському населенню отримати продукти харчування високої якості, без нітратів, ГМО і за нижчими цінами. З цією метою розробляємо віртуальну торговельну мережу, або ж точніше — електронний оптовий ринок передусім сільськогосподарської продукції — з доставкою продовольчих товарів до осель споживачів. Переконаний, в Україні назріло соціальне замовлення саме на такий вид діяльності.  
 

- Тобто крім здійснення виробничих, обслуговувальних та інших основних статутних обов’язків, ви ще й налагоджуєте своєрідну альтернативу системі сучасної торгівлі, пропонуючи організувати натомість рух у зворотному напрямі — не споживачів до продуктів, а навпаки. Чому? Що вас не влаштовує в чинному порядку речей, який усталився століттями?
— Нас тут не влаштовує все. До речі, система торгівлі, в центрі якої на шляху товару від виробника до споживача стоїть прилавок, формувалася не сторіччями, як ви кажете, а тисячоліттями. Але з погляду здорового глузду вона демонструє собою абсолютно аномальне явище. Посудіть самі. Якщо, приміром, виробник олії продає свій продукт по шість гривень за літрову пляшку, то чому в торговельній мережі ми купуємо її по 16 грн.? За що платимо аж стільки? Хто отримує ті 10 грн., які ми переплачуємо? 
Такі запитання виникають стосовно кожного товару, яким щодня послуговуємося. Наприклад, чи відаєте, що собівартість бензину, літр якого коштує орієнтовно 10 гривень, становить п’ять копійок. Хто збиває величезні капітали на тому, що автомобілісти щодня заправляють своїх «залізних коней»? Аж ніяк не виробники пального. Наживаються на торгівлі їхньою продукцією люди, які не мають ніякого стосунку до видобування й переробки нафти. 

І так в усьому. Ми платимо не так за сам товар, як за саму можливість придбати його. і вона — ця можливість — коштує зазвичай значно дорожче за сам продукт, який купуємо. Чому не можемо купувати товари безпосередньо у виробників, без жодних переплат? 

 - Отже, недоліком традиційних торговельних відносин вважаєте невиправдану націнку на товари?
— Гляньмо на це ширше і глибше. Відносини в сучасному суспільстві побудовано так, що бути власником прилавка вигідніше, ніж виробляти продукцію. У цьому корінь проблеми. Тому так і розрослася торговельна мережа. і якщо справді на державному рівні не обмежувати торгову націнку, то вона нестримно зростатиме. Власне, у цьому одна з причин фінансових, економічних криз. Але це тільки один бік проблеми.

За великим рахунком торговельну націнку на предмети і речі формують не самі супермаркети чи інші магазини і крамниці. Проблема — у громіздкій схемі руху товарів від виробників до споживачів. Приміром, завод, який щодня виготовляє 100 пляшок тієї ж олії, не може їх відразу і збувати. Тому продає її оптовому дилерові, котрий купує всю партію товару. Відтак цей перший покупець перепродує її частинами меншим гуртовикам, а ті, своєю чергою, реалізують олію ще дрібнішим дистриб’юторам, поки врешті-решт до крамниці, де ви купуєте продукти для своєї домівки, не завозять, скажімо, 20-літровий ящик олії. Але поки та пляшка, яку ви тут купите, переходить із рук у руки, долаючи шлях від виробника до споживача, її вартість зростає. 

Однак дилерський перепродаж — це лише один мінус торгівлі. Другий — той, що товари на прилавках залежуються. Споживачі не встигають купувати їх. Ця практика характерна для всього світу. Нереалізованих товарів чи вже в магазинах, чи ще на складах накопичилося на трильйони доларів. У зв’язку з цим і згідно з відповідними договорами торгівля розраховується за продані товари з їх виробниками й посередниками аж через три місяці з часу їхнього надходження в її мережу. і виробники мусять за браком альтернативних варіантів погоджуватися на такі часові рамки. Звідси — й диктат торговців: на їхні вимоги виробники постачають у магазини, скажімо, не свіже молоко, а таке, що може зберігатися кілька днів, а то й тиждень чи навіть місяць, тобто насичене різного роду консервантами. і часто в такому продукті немає й краплі натуральної сировини. і це стосується не лише молока та виробів з нього, а й ковбас, мінеральних вод тощо. 

Отож у підсумку відбивається на ціні товару й вартість оренди приміщення, в якому розташована крамниця та її складські приміщення, земельної ділянки під ними, електроенергії, використаної на їхнє функціонування, а фактично — на зберігання товарів, і т. п. Словом, не вигідна ця система й самим виробникам. Навіть не беручи до уваги й того, що нерідко виробник мусить дати торговцеві хабара лише за те, щоб він погодився взяти в нього товар на продаж.
 

- Справді, страхітлива дійсність таїться за безневинними і приємними фасадами супермаркетів. Але що можна тут удіяти?  
— Все ж якою б залізобетонно міцною не була ця система, вона віджила себе. Справа за тим, аби налагодити іншу схему постачання товарами населення. Мова, звісно, насамперед про сільгосппродукцію, до якої наш СГОК найдужче причетний. Ми розробили комп’ютерну програму, яку назвали умовно «Купуй і заробляй». Вона передбачає придбання тих самих продуктів харчування, якими наповнено наші крамниці та ринки, але вже за значно нижчими цінами. Умовою створення й функціонування такої електронної торгової мережі є масштабна участь у нашому проекті як виробників, так і споживачів продукції. Кожен із них, стаючи членом СГОК «Донбас—Карпати», вказує під час реєстрації, які товари хоче продати або придбати, їхні обсяги та терміни виробництва. 
Купуючи продукти на нашій електронній гуртівні, споживачі заощаджуватимуть від 60 до 80 відсотків коштів, які вони зазвичай віддають лише за право купити товар різним посередникам, котрі не беруть ніякої участі у виробництві, а заробляють на реалізації й перепродажі готових продуктів. Такі системи під умовним брендом «практика прямих продаж» працюють у всіх розвинутих країнах і ними користуються 80 відсотків їхніх жителів. Час і в Україні організувати торгівлю без прилавка. 

 - Як ця програма функціонуватиме на практиці? 
 — На сайті кооперативу «Донбас—Карпати» створюємо майданчик продажу-купівлі сільгосппродукції, де кожен український виробник незалежно від регіону може створити свою сторінку з пропозиціями тих чи інших товарів. Будь-хто з відвідувачів нашого інтернет-ресурсу черпатиме на таких сторінках необхідну інформацію й відповідно до неї купуватиме потрібні продукти й товари. 

З другого боку, й кожен потенційний покупець теж може мати в нас свою сторінку, на якій усім буде видно його потреби. Тобто, образно кажучи, на одному боці такого майданчика формуватимемо пропозиції, на другому — попит. і єдиним посередником між продавцями й покупцями буде тільки комп’ютер. До речі, нині пропозицій маємо чимало. А от відомостей про те, який же попит існує в суспільстві на ті чи інші продукти, наразі бракує. Наша ж ідея електронного гуртового ринку дозволить сформувати банки тих чи інших споживчих потреб.

 - Отже, «Донбас—Карпати» пропонує дві можливості. По-перше, звівши разом в одному віртуальному просторі виробників і споживачів, дає змогу потенційним покупцям купувати все необхідне без допомоги армії посередників. А другий спосіб задоволення продовольчих потреб — замовляти продукти на базі. Але в будь-якому разі це коштуватиме споживачам значно дешевше, ніж купівля їх у супермаркетах чи на ринку. і справа лише за доставкою замовлень безпосередньо до помешкань. 
— Саме так. і тут ми впритул підійшли до ідеї створення ще одного майданчика в рамках нашої програми, яку можна б умовно назвати «надаю послуги й потребую їх». Якщо виробник отримає через наш сайт низку замовлень, то в нього виникне потреба доставити їх споживачам. Отже, він тоді завітає на цей майданчик і знайде того, хто пропонує транспортні послуги.

В інших країнах, наприклад, набори з хлібом, молоком, ковбасою й іншою їстівною продукцію розвозять до замовників і розкладають у спеціальні термоящики, в яких витримується відповідний температурний режим і які розміщені перед особняками чи на поверхах у хмарочосахѕ Таку саму науково організовану, тобто, як нині модно казати, логістичну систему доставки продукції до квартир споживачів пропонуємо й ми.
За таким же принципом функціонуватиме й третій віртуальний майданчик під назвою «Шукаю — пропоную інвестиції», де кожен господар може виставити свої наміри — що хотів би й міг би здійснити. А міщанин, оглянувши ті пропозиції, подумав би, що ліпше вкласти 100 грн. не в банк, а в те чи інше діло селянина й отримати натомість екологічно чисту продукцію від нього.  

Отже, наш СГОК надаватиме можливість потенційним інвесторам, якими можуть бути всі охочі до того споживачі, вкладати свої кошти у вигідні агропроекти. А виробникам допомагатиме отримувати фінанси для розгортання бізнесу.

Тотожне призначення матиме й наш четвертий — останній — віртуальний майданчик «Шукаю — пропоную технології». Він існуватиме для обміну між членами кооперативу знаннями й досвідом з тих чи інших способів вирощування сільгоспкультур чи утримання-відгодівлі свійської живності. Тобто наш електронний оптовий ринок сільгосппродукції й інших продовольчих товарів стане водночас і ярмарком численних та різних послуг, інвестицій, технологій. 

Василь МОРОЗ, "Галичина"


Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter
Опубліковано: 27.08.2013 06:43