Франківський рок-гурт «КОРАЛЛІ»: «Важливий сам процес, а результат буде…»

news-image: Франківський рок-гурт «КОРАЛЛІ»: «Важливий сам процес, а результат буде…»
Івано-франківська група «КораЛЛі» цього літнього сезону була досить активна. Фестивалі, підготовка нового альбому, робота над новими ідеями і сценічним шоу – все це свідчить про вмотивованість і потенціал музикантів.

«Галицький кореспондент» зустрівся з Мишком Адамчаком і Вілею Чупаком та поговорив про музику, Гуцулію й амбіції.

– Давай розпочнемо з шкільного твору на тему «Як «КораЛЛі» провели літо»…

Мишко Адамчак: Загалом, влітку «КораЛЛі» не звикли сидіти на місці і без діла, кілометрів було намотано немало, і так вийшло, що досить щільно забили це літо концертами на теренах Неньки, за кордон виїжджали переважно тільки у робочих або приватних справах. Ось щойно повернулися з відпусток.

Віля Чупак: У школі я дітваком писав твір так, як і провів літо: у селі ходили у колгосп на кукурудзу, буряки, конюшину. Не відав, що то був злочин і це називалося «красти в колгоспі». То тепер ми підросли і знаємо, про що можна писати, а про що ні.

М.А.: Але ти, Вілю, не сачкуй: маєш що написати про сімейне життя, одружився перед літом.

В.Ч.: Маємо сезон переломних випробувань. А яко «КораЛЛі» – родинний ансамбльо, то зараз він нараховує вже семеро.

М.А.: Ага, і ще плюс два баранєтка, подаровані Вільови на весілля.

В.Ч.: Словом, непросто зараз кожному з артистів розподіляти свій час. 2013-ий позначився стартом незворотних процесів розпаду команди. Але ми, Слава пану Богу, перейшли рубіж зіркових молодих команд, і період піврозпаду у нас триває 30 тисяч років.

М.А.: Перші сім з них ми відзначили цього року.

В.Ч.:  Це велике досягнення 2013 року, тут присутній і професійний рубіж другого альбому. Це відомий у своєму середовищі синдром. Мені здається, що ми його проходимо, процес триває і творчого натхнення не бракує, головне навчитися оперувати часом на нових обертах. Ну, можна сказати просто: знаєш, якщо перелічити всі українські гурти нових часів, якось засвічені, то назбирається, певно, пара сотень чи біля тисячі тих, які добігли до першого рубежу – повноцінного першого альбому. Хай буде кількасот, в тому числі і «КораЛЛі». А з другим альбомом і більше - вже кількадесят. Це ж як в боротьбі за виживання Дарвіна. Не знаю, чи не помилився в цифрах, але в тенденції точно ні. І головна проблема, певно, навіть не в коштах, а у творчому пошуку та HR-порозумінні в колективі.

М.А.: Та ні, альбомами і їхньою кількістю я би професійний успіх не вимірював. Тут для мене якось так: якщо ти повністю занурений в те, чим займаєшся, і робиш це не з-під палиці, а кайфуєш від того, то й матимеш відповідну сатисфакцію – як емоційну, так і матеріальну. Головне, як десь раптом щось не пішло – робити ще один крок. А ще постійний склад відіграє добру роль, лиш аби рутина і побут не поселялися межи людьми в команді.

В.Ч.: Як на мене, простіше розуміти нас, враховуючи наш підхід до творчості. Це те, що у нас з трембітою – хай вона живе на сцені. Безліч задумів, впроваджень, експериментів – все це відразу апробовуємо на сцені. І переважно воно валить.

– Розкажи конкретніше: задуми, впровадження, експерименти – цим усі займаються, «КораЛЛі» не унікальні в цьому...

М.А.: Насправді зараз дуже звертаємо увагу на якість, чистоту, чіткість нашого звучання, оскільки тільки того факту, що візуальна картинка на сцені більш-менш гарна, не достатньо. І не достатньо, в першу чергу, для нашого власного задоволення від виступу.

В.Ч.: Я маю на увазі постановку виступу. Надто банально, коли артист для свіжості на сцені використовує або мінеральну воду з пластикової пляшки, або ще плоскіше – замовляє рушнички. У нас з’явилися традиційний чайник та фана-хоругва. Це смішні дрібниці, але вони "працюють". Попри побутове призначення, тут виникають додаткові маневри, паузи, емоції, та й своя естетика.

Я завжди хотів відчути крила якось фізично. І в певний момент, коли я натягнув свою овечу гуню на плечі, то відчув, як ззаду рукави гуні стають крилами – ними можна ще й легенько махати. Це знахідка для сцени. А сама трембіта подекуди у нас перетворюється в підзорну трубу – для споглядання зірок на небі або для  підглядання на кобіт зі сцени. А інколи нею вдається завихрювати небо (розмір дозволяє) і "зривати" голови фанатам-патріотам. І шуми-вихори в мікрофоні часом лише додають вражень.

Окреме місце – лірика зі сцени дозованими кавалками, під настрій. Це не наш винахід, але це спосіб нести її від наших "креативів" – друзів, які творять. А ще цікавіше валити зі сцени класиків, як-от Івана Франка. Знову ж таки, дозовано. І переконуватися, що це таке актуальне, це сильне, це тримає публіку. Воно звучить зовсім по-іншому, ніж на поетичних вечорах чи якихось інших заходах (камерних, елітних тощо). А тепер про музику: ми з Мишком вирішили взяти творчу відпустку, і замість трембіти й сопілки на сцені з’являться баран і овечка, Лем і Циганочка (мої хресні діти). В Циганочки гарнітура на шиї, в Лема мікрофон на ногах. А ми по боках будемо їх ганяти вперед-назад, від порталу до порталу. Думаю, щось додасться до звучання (сміється).

– Ви, на відміну від багатьох музикантів, маєте ще й хист до бізнесу - власний хостел, мережа еко-магазинів… Як встигаєте?

В.Ч.: Не встигаємо. Дружина заявила, що після її приїзду до Франківська або вона, або хостел. Шукаємо адміністратора. А еко-магазини – це свіжі плітки.

– Давайте повернемось до музики. Вам уже сім років – і тільки другий альбом на підході. З чим пов'язана така продуктивність?

В.Ч.: Як на мене, пошуком альтернативи. Наш Васьо вдома, у Верховині, нарешті за три роки встановив першу сонячну батарею. Ще таких п’ять – і можна буде вмикати басовий комбік.

М.А.: Перших три роки ми від’їздили по фестивалях з двома студійно записаними треками. Зараз, оглядаючись назад, сам дивуюся, як нас, молодих, з таким "доробком" ще кудись брали. Думаю, це пов’язано, перш за все, з тим, що свої, тобто родичі, – то патик з двома кінцями: з одного боку, все тримається купи, а з іншого – в команді має бути якийсь елементарний порядок. А в братів-кумів-родичів часто буває так: то ся зробе. Певно, на початках так і було. Ну, і брак комплексного досвіду плавання в шоу-вариві.

В.Ч.: А я про що – без батареї ніяк.

М.А.: Але ж не кількість альбомів важлива, можна штампувати кожного року – і без толку. Намагаємось підійти до другого цікавіше і відповідальніше, ніж до першого.

– Ну, і насамкінець. Трембіта, овеча гуня… Один з вас хату у Верховині купив... Чим для «КораЛЛів» є Гуцулія?

В.Ч.: Біла Заздрість. Я не гуцул, гуцулом не є і не буду. Я лемко. З того маю тугу за таким краєм, як Гуцулія. Всім своїм єством я бажаю, аби вона не зникла. Аби мати безпосередній доступ до гірської натури.

М.А.: І я, і я нє, і я лемко. Гуцулія ближча і доступніша, ніж корінна Лемківщина. То часто музики заходу України й хапаються за гуцульські мотиви - перше і найближче, що потрапляє під руки і до вух, бо є на слуху. Відчуваємо потребу і свою місію віднаходити і оригінальне лемківське, і загалом горянське, карпатське. З того може вийти незлий мікс. Важливий сам процес – а результат буде.

 

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ


Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter
Опубліковано: 27.08.2013 15:21