На Прикарпатті 80-річна пенсіонерка не може забрати заощадження з банку. Останній пропонує SMS-діалог

news-image: На Прикарпатті 80-річна пенсіонерка не може забрати заощадження з банку. Останній пропонує SMS-діалог
Анастасії Башті, жительці села Довгого Войнилова Калуського району, вже понад 80 років. Жінка розповідає, що хвора — жодного дня без ліків, тож якось вирішила спомогтися банківськими заощадженнями, які з покійним чоловіком відкладали на «чорний» день. Але прийшовши у відділення №1 «ПриватБанку» міста Калуша, була шокована почутим: з’ясувалося, що гроші вже хтось з рахунку вибрав.

Та попри те, що Анастасія Башта є офіційним спадкоємцем і має необхідні посвідчувальні документи, у фінустанові пенсіонерці відповіли, що не мають права розголошувати банківську таємницю, вказали на неправильність оформлення письмового запиту і неможливість провести процедуру ідентифікації. Але не підтвердили офіційно, хто і коли отримав кошти з її рахунку. Тож селянка переконана, що її гроші просто вкрали.

Надійно, вигідно і зручно?


На порозі хати у Довгому Войнилові нас зустріла простоволоса сива жінка поважних років — боса і в одежині, в якій важко розпізнати халат чи нічну сорочку. А кожний кутик скромної оселі ніби промовляв, що раздівська рука його інколи забуває торкатися, а бідося на нас визирала з кожної шпарини. Це для нас вона «баба Настуня», а односельці колишню вчительку величають звично Анастасією Василівною.

Анастасія БАШТА, 83 роки:
— Свого часу мого нині покійного чоловіка вивезли до Німеччини, і коли німці таким виплачували компенсацію, то він поставив 645 євро на рахунок у «ПриватБанку» в місті Калуші. Мовляв, нехай зберігаються на «чорну» годину. Повірив, що це надійно, вигідно і зручно. Але 2 вересня 2006 року чоловіка не стало. А 3 березня 2007 року я ті гроші нотаріально переписала на себе і маю головний документ, що я спадкоємець. У банк я не зверталася — важко захворів син. Було не до того, хотіла врятувати сина. Але 12 вересня 2007 року і його не стало. На ліки пенсійних грошей бракує, то у червні цього року я звернулася у банк, і мені повідомили, що такий рахунок справді є. Проте завідувач сказав, що я гроші з рахунку вибрала. Я просила, щоб мені показали необхідну інформацію, де я ставила підпис. Відповіли, що не мають права розголошувати банківську таємницю. Але ж такого документа не існує, бо я гроші не вибирала.

...Зате, як ми з’ясували, є свідоцтво про право на спадщину за заповідальним розпорядженням, посвідчене державним нотаріусом Калуської районної державної нотаріальної контори і датоване 5 березня 2007 року, яке підтверджує, що спадкоємцем грошового вкладу померлого 2 вересня 2006 року Миколи Башти, зробленого 2005 року в калуському відділенні №1 «ПриватБанку», є його дружина — Анастасія Башта. Йдеться про депозитний вклад у сумі 645 євро і 27 центів. До речі, депозитний вклад як спадкове майно оформлене на підставі листа Івано-Франківської філії від 14 лютого 2007 року. Тож шість років тому остарбайтерські євро баби Настуні на рахунку у «ПриватБанку», зрозуміло, ще були. Але замість того, щоб пояснити клієнтові, як отримати вичерпну інформацію, і щоб не ставити під сумнів репутацію фінустанови, жінкою почали крутити, як циган сонцем.

Пишіть, бабо, есемески...


Провідний спеціаліст з обробки кореспонденції від клієнтів ПАТ «Комерційний банк «ПриватБанк» на запит Анастасії Башти від 19 червня цього року повідомив, що ПАТ «КБ «ПриватБанк» не має змоги надати пенсіонерці затребувану інформацію.


«Згідно зі статтею 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7.12.2000 р. №2121, інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку, у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним, чи третім особам при наданні послуг банку, є банківською таємницею, — йдеться у листі-відповіді з дніпропетровськими реквізитами. — Згідно з ч. 3. 1 розділу 3 Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджених Постановою правління Національного банку України від 14.07. 2006 р. №267, письмовий запит та (або) дозвіл клієнта про розкриття інформації, що містить банківську таємницю і власником якої є такий клієнт, складається за довільною формою. Письмовий запит (дозвіл) фізичної особи — клієнта банку має бути підписаний цією особою. Її підпис має бути засвідчений підписом керівника банку чи вповноваженою ним особою та відбитком печатки банку або нотаріально. Оскільки Ваш запит про надання інформації, що містить банківську таємницю, не відповідає вищезазначеним нормам та неможливо провести процедуру ідентифікації особи, банк не має правових підстав для його задоволення та надання поштою інформації, що містить банківську таємницю стосовно Вас».


...А ще банківський чиновник сподівається, що ситуація не вплине на подальші стосунки з Анастасією Баштою, наголошує, що банк готовий до співпраці, і радить хворій жінці (на дев’ятому десятку років!) надсилати відповідні есемески, якщо наведена інформація «незрозуміла або не задовольняє». Ми спробували інформацію провідного спеціаліста спроектувати на себе і зрозуміли, що не лише колишній вчительці, а й нам без «перекладача» годі щось второпати із листа провідного спеціаліста «ПриватБанку». Хоча, на наш погляд, саме у калуському відділенні мали б своєму клієнтові так розтлумачити основні вимоги до оформлення письмової заяви, щоб той міг швидко отримати вичерпну і недвозначну відповідь, а не вдаватися до переписки з фінустановою.


Старенька «комбінаторка»


Описану ситуацію, зрозуміло, служба безпеки «ПриватБанку» офіційно не коментує. Та й загалом спілкування з безпековими структурами тієї чи іншої банківської установи коротке і чітке: інформацію про те, куди щезли гроші з рахунку їх клієнта, третім особам довідатися зась. А ми — і є ті треті особи. Кажуть, що й дисципліна у відомстві належна, а реагування на звернення своїх клієнтів, яких щодня надходить чимало, — невідкладне. Та й процедура зняття коштів з депозитного рахунку (йдеться не про платіжні картки) така, що практично не допускає можливості маніпуляції. Адже в ній, окрім клієнта, задіяно кілька працівників фінустанови, провадяться й відповідні документально-юридичні дії.


За своїми джерелами, проте, ми дослідили, що заява Анастасії Башти без уваги не лягла під сукно. На неї в банку зреагували. А перевірка викладених фактів засвідчила, що насправдіѕ ніхто гроші у Анастасії Башти не крав. А її банківська «таємниця» в тому, що все відбулося згідно з чинною процедурою: жінка особисто ще 2007 року зняла гроші з рахунку на основі свідоцтва про право на спадщину за заповідальним розпорядженням. То що ж, запитаєте, шість років по тому спонукало її чи хто намовив старшу жінку повторно звернутися у банківське відділення? А відтак — і по допомогу до «Галичини»? Думаю, що второпати мотив такого вчинку пенсіонерки можна, якщо бодай хоч раз відвідати її оселю в Довгому Войнилові.


Дивує інше: чому фінустанова Анастасію Башту й досі не поінформувала письмово про наслідки свого розслідування? Відсутність чіткої відповіді з банку розв’язує жінці руки для здогадок, поширення різноманітних чуток і оповідок, помножених на плоди своєї уяви. і такі історії, особливо на інформаційному тлі про сучасні фінансові афери, виглядають не лише правдоподібними, а й віднаходять слухачів. А банк таким чином, на наш погляд, пожинає наслідки неналежного — надто ускладненого діалогу з клієнтом під час виникнення конфліктних обставин, який відчутно відрізняється від діалогу під час укладання фінансової угоди.

"Галичина"


Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter
Опубліковано: 10.10.2013 07:16