Прикарпатський священик відродив футбол у рідному селі

Священик із Рожнятівщини дивно поєднує ревну службу Божій церкві й багатогранну роботу на благо місцевого футболу.

Серед багатьох місцевих футбольних веб-сайтів варто виокремити Рожнятівський «Футбол Рожнятівщини», який редагує, не повірите, священик о. Михайло Луців. Причому, не просто, як буває зазвичай, керує процесом, а тягне на плечах усю довгу лямку – доволі, зізнаємося, кропітливу, а часом і нудну, пише Футбол Прикарпаття.

Додайте, що наш герой також є одним з очільників гонорового ФК «Перегінське», володаря кубка і срібного призера чемпіонату Івано-Франківщини, плюс опікується командою села його дитинства – Вільхівки, і бодай подумки у вас виникне здивування стосовно цього феномена: поєднання священицької служби Церкві й такої багатогранної футбольної практики. Більше того, як можна скрізь встигати?..
 До нашої радості, редактор «Футболу Рожнятівщини» згодився привідкрити завісу своєї таємничості. Так і народилося це інтерв’ю.

— Почнемо, отче Михайле, з джерел. Попри все, як і в кожного з нас багатьох, першим був футбол?
— Футбол люблю з дитинства. Свого часу, ще в юнацькому віці грав за команду рідного села Вільхівка. Було це в 1991 – 94 роках. Потім пішов учитися до Калуського технікуму, і з футболом практично зав’язав. Після закінчення технікуму вступив до духовної семінарії, в якій навчався з 1998 по 2005 роки. За час навчання в семінарії футболом також не займався, але “великий футбол” по телевізору завжди дивився. Час від часу грав на футбольних турнірах, які проводила семінарія. На одному з них, 2 квітня 2002 року, отримав перелом ноги.
З 2003-го по 2010 рік був на парафії в церкві Святого Духа, що в Перегінську. Там вільного часу практично не було, тому за футбольними подіями на Рожнятівщині слідкував виключно через замітки в районній газеті “Новини Підгір’я”. Лише час від часу приходив на стадіон в селі, де минуло моє дитинство, і збоку дивився футбол, як грала команда Вільхівка в районних змаганнях. Любив трохи щось пофотографувати чи познімати на відео з тих матчів для свого власного архіву. В 2010-му, в жовтні, я з благословення правлячого Архієрея Володимира Війтишина був спрямований на парафію села Решняте (це – невеличке село біля 60 дворів), і з’явилося трохи більше часу.
— Знайшовся час і для футболу?
— Звичайно. Вже в 2011 році я частіше відвідував матчі вільхівської команди, навіть траплялися випадки, що відвідував гостьові матчі команди. У вересні ж того року вільхівська команда мала деякі проблеми з паперовою справою, тож “хлопці” попросили, якщо в моїх силах, допомогти їм. На той час команда грала в другій лізі району і боролася за підвищення в класі. З Божою поміччю вдалося все владнати, і на наступний матч команда вийшла під моїм керівництвом.
— Аж так?..
— Причому, ми одразу виграли тоді з рахунком 2:0 від команди Вербівки. Це був передостанній матч чемпіонату. На заключний тур хлопці поїхали в гості до Князівського самі (я не мав змоги бути на тому матчі). Таким чином, за підсумками сезону команда Вільхівки пробилася до футбольної еліти Рожнятівського району. Отож у наступному, 2012-му, році ми розпочали свої змагання вже у вищій лізі.

Команда Вільхівки. 2014 рік. №6 – бронзовий призер чемпіонату Молдови 2007 р. Олександр Розлач (“Ністру”), учасник Ліги Європи 2008 р. проти “Нерти”.

— Якщо не помиляюся, десь у ці часи народився «Футбол Рожнятівщини»?
— Саме так. Ще на старті сезону, коли проводилася конференція РРФФ, на якій я був присутній, і обговорювалися плани на сезон, я виступив з ініціативою, що добре б було, якби в районі, окрім рубрики в газеті, футбольні події висвітлювалися в інтернеті, оскільки переважна частина вболівальників на той час вже користувалася ним. Кажу, добре було б створити сайт і пообіцяв, що я постараюся це зробити. Було то в січні – лютому, а 1 квітня 2012 року на світ з’явився сайт «Футбол Рожнятівщини».
— Записав собі цю дату, готуючись до нашої розмови. Не зважали на її «смішний» статус?
— Як розумієте, людині мого стану зважати на такі речі не гоже. А по-друге, незважаючи ні на що, проект доволі швидко пішов до людей. Спершу я відсилав адресу сайту друзям і знайоми, а також повідомляв уболівальникам під час засідань федерації. Так помалу сайт починав набирати популярності. Паралельно, ведучи в чемпіонаті вільхівську команду і водночас сайт, я все більше і більше заглиблювався у футбольні справи району. Був час, що мені пропонували посаду секретаря федерації, проте я постійно відмовлявся.
— Але мати повну панораму районного чемпіонату важко без тісного контакту з футбольним штабом…
— Звісно. Тож, аби наповнити сайт новинами, я почав кожного тижня відвідувати засідання федерації. І тим самим став “своїм” серед футбольних шанувальників Рожнятівщини. На сайті оперативно висвічував результати матчів команд вищої та першої ліг району, а також запровадив залік бомбардирів та різні статистичні дані.

— І яким чином ви зрушили цей доволі непростий пласт?

— У цьому всьому мені допомагала програма, розроблена одним із футбольних фахівців із Дніпропетровщини Миколою Третяком, який нині працює на порталі Football.ua. На моє прохання він підвлаштував її суто під наш район і ті команди, які я вказав. Цією програмою я користувався два з половиною роки. А в результаті оперативність висвітлення результатів та авторів забитих м’ячів на сайті привертала все більшу і більшу увагу вболівальників. Кожен представник команди телефоном інформував мене, а я, у свою чергу передзвонював на сервер, тобто додому, де моя дружина або дочка редагували інформацію, оскільки сам я не міг бути біля комп’ютера, тому що був на матчах своєї команди. В такому руслі пройшов весь 2012 рік.

Команда священиків. 2014 рік.

— Вочевидь, аби повести так справу, треба бути не лише наполегливим, але й інколи навіть самовідданим. Разом із тим саме до ваших чеснот називали і наведення ладу з єдиною базою даних футболістів у реєстрі ФФУ. Пам’ятається, одного року Рожнятів критикували за це, а наступного вже клали в приклад…

— Річ у тому, що впритул долучитися до цієї справи довелося після того, як нашому чемпіонові району, ФК “Небилову”, не дозволили грати в Кубку чемпіонів через те, що наш район не був унесений до ЄІБД. Щоб усе це з’ясувати, поїхав до обласної федерації, де познайомився з її керівництвом, а також із відповідальним за базу Іллею Фреїком. Він надав мені доступ перегляду даних гравців. Та й ще на початку 2013 року я неодноразово наголошував, що нашому району треба переходити на реєстрацію. Ось і почав цим займатися. Разом з Іллею Михайловичем ми зареєстрували гравців, я також, у свою чергу, почав друкувати картки футболіста кожному гравцеві, який виступав у чемпіонаті району. Того року в перший реєстраційний період зробив таких паспортів більше 700.
Коли ж я мав доступ до бази, то міг відслідкувати переходи гравців із команди до команди. Тому на сайті започаткував рубрику “Трансфери онлайн” і в режимі свіжої інформації одразу висвітлював переходи, з чим могли ознайомитися вболівальники. В такі періоди, а також у неділі під час матчів відвідуваність сайту сягала 3000 переглядів за день. Водночас на сайті могло бути до 50 чоловік. Усе це додавало наснаги працювати все більше і більше, щоб зацікавити читача новою інформацією.

— А загалом, яку цікаву конкретику бачили на вашому сайті?
— Скажімо, апогеєм став другий трансферний період того року. Значно підсилився вправними футболістами ФК “Перегінське”. Я також заявив за свою команду гравців, відомих за виступами за криворізький «Кривбас». Це – Орест Атаманчук-“Зіко”. Він уродженець нашого села, саме завдяки йому та нашому основному спонсору Василю Андрішаку в команді були заявлені Валентин Платонов, Ігор Дорошенко, Олександ Мукан, Олексій Янюк. Щоправда, за Вільхівку зіграв лиш два матчі Дорошенко.