Коли відкриють музей «Калуська в’язниця» і що там буде цікавого
Будинок у центрі міста. При вході пише «ласкаво просимо», зображені дітки та сонечко. Більшість знають його як центр науково-технічної творчості. Не всі здогадуються, що тут з кінця ХІХ століття й протягом першої половини ХХ століття була калуська в’язниця.
"До нас часто заходять і просять записати дитину на гурток центру науково-технічної творчості", — розказує Олег Відливаний, науковий співробітник музею, який і провів екскурсію, пише kalushnews.city
Планують ці бокові написи й малюнки забрати. Натомість розмістити напис «Калуська в’язниця». Двері при вході уже прикрашені малюнком старого міста, авторства Мирослава Гаталевича.
— Чи намагаєтесь зберегти автентику цього будинку? Щоб залишився отой його старий дух в’язниці?
— Так. У коридорі залишили старі фрагменти стін, які виявили в процесі ремонту. А найцікавіше у цій кімнаті.
— Ми почали копати тут під час ремонту, бо виявили порожнину під низом. Коли прокопали, з’ясували, що саме ця кімната, десь на початку ХІХ століття, була входом до приміщення. На стіні видно контури забудованих цеглою дверей.
Поляк перестав допомагати, коли дізнався про Бандеру
Ідемо в приміщення, що найбільше готове до представлення експозиції.
— На день міста або влітку плануємо відкрити музей.
Кімната, що найбільше готова до експозиції
Приміщення уже відремонтоване і з численними стендами. Планують експозицію тут присвятити Першій світовій війні, оскільки музею передали приватну колекцію різної військової атрибутики того часу. Крім великої зали, до експозиції залучать і маленьку кімнатку збоку. Вона більше подібна на коридор. Зліва старі броньовані двері, які переробляють під тюремні. Справа буде інсценізація судового процесу. Скоріш за все над батьком Степана Бандери — отцем Андрієм.
Ідемо в залу, де зберігаються експонати. Влітку 2017 року їх виставляли у підвалі музею. Найбільше звертаєш увагу на карти міста кінця ХVІІІ століття. Це копії з архіву давніх актів у Кракові.
— Один поляк допомагав нашому музею, зробив ці копії. Проте, зараз не допомагає, бо дізнався, що у нас в експозиції буде присутній Бандера, — пояснює Олег.
— Там взагалі дивна ситуація вийшла. Шукали одне, а знайшли інше. Зі спогадів знаємо, що з підвалів в’язниці до теперішньої першої музичної школи, колись там був суд, вели ходи. От їх ми й розкопували, а натрапили на криницю калуського замку, якого на початку ХІХ століття уже не було.
Серед експонатів є й дерево з цієї криниці. Власне його дослідження допомогло б виявити, коли збудували криницю. Проте, це дуже дорого й поки музей немає на це коштів. У планах: побудова нової криниці на місті виявленої.
Є тут й уламки гільз, зброї, які виявили під час розкопок криївки у Підгірках.
Підвал, де лежали тіла розстріляних
Мені показали макети залів музею, входу до нього. Усі виготовлені калушанином, який працював у музеї «Давній Галич» — Ярославом Поташником. Нещодавно він неочікувано помер.
— Це дуже велика втрата. Він так віддавався справі нашого музею. Не знаю чи ще когось такого знайдемо, — каже Богдан Яневич, який приєднався до нашої розмови.
— Моя мета — не просто музей «Калуська в’язниця». Я завжди вірив у туристичний потенціал Калуша. Ми маємо що показати у місті: промисловий туризм, зокрема. У нас вигідне географічне розташуння: до Галича, Чорного лісу, музею Бандери рукою подати. До того ж, у нас є база для розміщення у Калуші численних туристів. Я б дуже хотів, щоб це приміщення стало у майбутньому повноцінним туристичним центром Калуша, — каже Богдан Яневич.
Опісля ідемо до наймоторошніших місць музею — подвір’я та підвалу. Згідно зі спогадами, на подвір’ї під час та після Другої світової війни вбивали засуджених, їхні тіла тримали у підвалі. Підвал зараз холодний, з суцільною цвіллю й грибком навколо. З нелюдськими умовами й розповідями про нелюдське поводження тут. Олег заводить до кімнатки, де, як не дивно, є пічка.
— Це була кімната енкаведистів, тому утеплювалася, — пояснює.
Приміщення підвалу дуже гнітить. Водночас не хочеться, щоб тут щось кардинально змінювали. Хочеться залишити отой страшний дух цього приміщення. Бо власне він передає ту атмосферу, яка є невід’ємною складовою нашої історії і повернення якої не хочеться.
