«Непристойне» танго. Як у старому Станиславові ставились до танцю пристрасті

В сучасному світі танго належить до класичних танців, однак сто років тому ставлення до нього було зовсім іншим.

«Іноземні часописи переповнені дописами про тангоманію, вечорах танго, курсах і змаганнях з цього танцю, – писала місцева преса у 1913 р. – Часопис «Віденський журнал» навіть розмістив розлогу дискусію про те, чи танго є моральним. Тангоманія опанувала всю Західну Європу, особливо Німеччину, пише Західний кур'єр.

Дехто порівнює танго з конвульсіями хворого на хорею чи танцями середньовічного братства покутників. Головним мотивом цього танцю є його уривчастий і хвилястий крок. Танцівниця тулиться до свого партнера, він притягує її до себе, а потім знову ніби відпихає. Тоді танцівниця робить крок, віддаляючись від партнера й змушує його зближуватися до неї.

Всі визнають, що танго – це пристрасний танець, але у нас він ніколи не буде прийнятним у салонах. Жодна матір не повинна дозволяти своїй доньці навчатися танцювати танго. А чому ж про нього так багато галасу? Це зрозуміло: поклик моди й потяг до розгнузданості завжди були й будуть».