Смерть на лікарняному ліжку: Родина прикарпатця вже три роки шукає справедливості


Костянтину Солтану вже однаково. Він помер ще три роки тому. Та не однаково його рідним і близьким, котрі весь цей час хочуть домогтися, аби винних у його смерті притягнули до відповідальності.

 Власне, спершу йшлося тільки про одну особу, але з часом з’явилися й інші фігуранти, котрі заслуговують якщо не кримінального покарання, то принаймні відповідних оцінок. Хоча водночас у лікарні, про яку піде мова, та серед причетних до цієї історії є чимало людей, які заслуговують на добре слово. Хоча б за належне виконання свого обов’язку. Бо, на жаль чи на щастя, кривда і правда ходять поруч. І ця історія — яскраве того підтвердження, пише газета Галичина.

«Швидка» прибула швидко

Костянтин Солтан виїхав до Німеччини ще за Союзу. Давно став громадянином тієї країни, та своєї Батьківщини не забув. і коли українці повстали проти маріонеткового проросійського режиму Януковича, активно долучився до нашої боротьби, ставши, зокрема, одним з організаторів Євромайдану  у ФРН. Збирав різну допомогу, гроші, які привозив в Україну. Не знаю, чи встиг долучитися до лікування в Німеччині поранених «майданівців», бо, як-то кажуть, нагла смерть забрала його на 46-му році життя. А як це сталося, розповімо зі слів його рідної сестри Любові Олексин, котра живе в Калуші.

Брат приїхав до неї у гості 11 травня 2014 року. Наступного дня йому раптом стало зле. Чоловік поскаржився на набряк у горлі та сильне слиновиділення. Сестра викликала «швидку», котра прибула вже за п’ять хвилин. Лікар, оглянувши хворого, діагностувала у нього набряк Квінке (гостра алергічна реакція) і заявила про необхідність термінової шпиталізації. Сестра поїхала до лікарні разом з братом.

«...Дорогою лікар «швидкої» зателефонувала у реанімаційне відділення та повідомила, що везуть хворого у критичному стані, — розповідає Любов Олексин. — Приблизно о 21 год. 40 хв. Костянтина доправили до приймального покою Калуської центральної районної лікарні. Незважаючи на його стан, там його протримали хвилин 20. У приймальному покої з персоналу перебували дві жінки, котрі, на мою думку, могли бути медсестрами або санітарками. Фельдшер зі «швидкої» неодноразово ходила у відділення інтенсивної терапії шукати реаніматолога, а жінки з приймального кілька разів туди телефонували, однак нікого ні з лікарів чи бодай медсестер не могли розшукати. На моє обурення такою ситуацією мені повідомили, що сьогодні День медичної сестри і, ймовірно, вся реанімація відзначає його в якомусь кабінеті».

Дзвінок до мерії

«Тим часом братові ставало дедалі гірше, тому я змушена була зателефонувати до заступника мера Калуша В. Турчина, — продовжує оповідати події у листі до редакції Л. Олексин. — Після цього дзвінка з’явилася лікар-терапевт Калуської ЦРЛ Гуцул та під руку відвела брата у реанімаційне відділення. Мені наказали чекати його під дверима. Через 15 хвилин звідти вийшов невідомий мені лікар, котрий сказав, що брата прокапають і все буде добре. Ще за годину з відділення інтенсивної терапії  вийшла невідома мені медсестра і сказала купити ампулу тавегілу та велику пачку вологих серветок. 

Близько 12-ї години ночі до реанімаційного відділення зайшов лікар-ЛОР Рибій, а ще через 15 хвилин туди закликали й мене, і усі четверо лікарів, котрі там перебували, почали вимагати, щоб я сказала, що цього дня мій брат лакував і яким лаком. На мою відповідь, що жодним лаком брат цього дня не користувався, мені повідомили, що він помер. Я почала розпитувати, як це сталося, адже ще під час перебування в приймальному відділенні він міг говорити, хоча й було видно, що його душить. На це одна з жінок-лікарів відповіла, що не було куди вставити трубку. На запитання, чому так довго не надавали допомоги і не вставляли трубки швидше, відповіді не отримала, а в проханні показати тіло брата відмовили...».

Додамо, що вже після похорону брата знайомі розповіли Любові Олексин, начебто одна з медсестер лікарні, котра була свідком тих подій, сказала, що реально Костянтину медичної допомоги як такої не надавали. Просто пшикнули в горло якимось аерозолем та пішли далі святкувати День медичної сестри. Зрештою й того, свідком чого стала сама пані Олексин, вистачило, аби засумніватися в належному лікуванні брата і звернутися до правоохоронних органів.

Розслідування таких випадків — справа дуже непроста. і тут річ не лише в так званій круговій поруці медиків чи потребі мати спеціальні знання. До речі, про вже згадану поруку. Звісно, ми нікого ні в чому не підозрюємо чи, тим більше, не звинувачуємо, але через місяць після смерті Костянтина Солтана в калуській газеті «Вікна» з’явилася з цього приводу публікація, де журналіст спілкувалася із заступником головного лікаря Калуської ЦРЛ. Один із підзаголовків статті був доволі промовистим — «Виробнича ситуація», бо саме так означила цей трагічний випадок медичний посадовець. Як потім з’ясувалося, це було далеко не так. Але приводом для цього став аж третій висновок судово-медичної експертизи.

Загадкове отруєння  

За словами Любові Олексин, працівники як калуського міського, так і обласного управлінь охорони здоров’я, м’яко кажучи, не сприяли правоохоронцям у розслідуванні цього випадку. Слідча Калуського відділу поліції ГУ НП в області, яка провадила досудове розслідування, наприклад, двічі протягом 2015 року призначала судово-медичну експертизу щодо відповідності поставленого діагнозу та належного лікування. Лише після скарг до прокуратури аж через півроку вона отримала результати службової перевірки дій лікарів Калуської ЦРЛ. Немає нічого дивного в тому, що вони були на користь медиків. Тож врешті-решт кримінальне провадження з приводу смерті Костянтина Солтана було закрито. Згідно з результатами експертизи, чоловік помер від отруєння невідомою речовиною за наявності хронічного гепатиту. Проте сестра покійного ніяк не могла повірити цьому висновку. Скажімо, про те, що Костянтин Солтан хворів свого часу на гепатит, калуським лікарям стало відомо зі слів пані Олексин. І чи можна було прив’язувати цю хворобу до смерті чоловіка, коли згідно з медичними документами з Німеччини його вилікували? Про яке отруєння можна говорити, коли судово-токсикологічна експертиза не виявила в організмі покійного жодної ні відомої, ні невідомої речовини? Постає запитання: звідки ж узявся такий висновок про смерть пана Солтана? На думку потерпілої, підставою для нього стала історія його хвороби, яку надала Калуська ЦРЛ і котру сестра покійного вважає, м’яко кажучи, сумнівною. Дані в ній докорінно відрізняються від записів у картці виїзду швидкої медичної допомоги. Скажімо, в історії хвороби з лікарні стверджується, що Костянтин Солтан  через десять хвилин після доправлення до лікарняного закладу вже перебував під крапельницею. Та згадаймо, що його сестра стверджувала  про двадцятихвилинне перебування брата в приймальному відділенні без будь-якої медичної допомоги. І переконатися в правдивості її слів можна  було, встановивши хоча б час дзвінка до заступника мера Калуша зі скаргою на бездіяльність лікарів. Зрештою, є й більш серйозні докази. Наприклад, те, що на тілі Солтана слідів від голки крапельниці не виявлено. Той слід від ін’єкції, котрий є, — це наслідок уколу, який зробили ще лікарі «швидкої». Щоправда, є ще слід на шиї від конікотомії-трахеотомії, але як пізніше встановила київська судмедекспертиза, її було проведено тоді, коли пацієнт вже перебував у стані клінічної смерті.

А міг би жити 

Незважаючи на ці та інші розбіжності, очевидно, саме тією історією хвороби, до речі, написаною невідомо ким, керуються — зазначимо в лапках — «фахівці» Дніпропетровського бюро судово-медичної експертизи у своїх висновках на користь лікарів Калуської ЦРЛ. Це влаштовує й правоохоронні органи, котрі начебто мають офіційну підставу для закриття кримінального провадження. Хоча не все так однозначно. Наприклад, вже згадана слідча Калуського відділу ГУ НП Т. Шкутяк робила все від неї залежне для проведення об’єктивного розслідування. інша річ, що не все, вибачаємося за тавтологію, від неї залежало, про що ми вже згадували. 

 Але потерпіла не згідна з таким рішенням і оскаржує його в суді. Вислухавши аргументи сторін, суддя ухвалив рішення на її користь, зобов’язавши правоохоронні органи поновити досудове розслідування. Та важко сказати, чим би воно закінчилося, якби не настирливість сестри покійного Костянтина Солтана та фаховість її адвоката ігоря Стрипи, котрий  домігся проведення ще однієї експертизи щодо встановлення причин смерті чоловіка. Висновки Головного бюро судово-медичної експертизи МОЗ України не залишають сумнівів, що в цьому випадку можна говорити про вину лікарів. «ѕУ реанімаційному відділенні Калуської ЦРЛ ведення хворого  було неправильним, важкість його стану була недооцінена, а необхідна трахеотомія (або конікотомія) своєчасно виконана не була, що слід вважати дефектами медичної допомоги», — зазначено у висновках комісії. А в іншому місці прямо зазначено, що виконання трахеотомії (або конікотомії) Солтану К. давало можливість зберегти життя, а отриманих результатів обстеження хворого було достатньо для прийняття такого рішення. 

Щоправда, ці висновки стосуються лише лікарів, котрі безпосередньо лікували Костянтина Солтана. Але хіба тільки вони повинні негативно фігурувати в цій справі? А як бути з посадовими особами, котрі надавали інші висновки, не проводили належного розслідування, по суті, не сприяючи встановленню справжніх обставин смерті, тут правильніше написати — загибелі людини на лікарняному ліжку? і якби, знову повторю, не впертість сестри покійного та її адвоката, на тому би все і зупинилося. Хоча й досі не можна говорити про якусь навіть не крапку, а кому в цій історії. Йдеться про притягнення до відповідальності винних у смерті людини. З’явилася інформація, що на початку травня декому із причетних до смерті пана Солтана мають вручити підозру в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 140-ю ККУ, — неналежне виконання професійних обов’язків медичним працівником. 

 

«Затягнута» підозра

— Наразі нікому її не вручено, бо протягом двох тижнів слідчі чекали від управління охорони здоров’я ОДА лікарських протоколів (обов’язкові рекомендації щодо лікування), — зазначає адвокат потерпілих ігор Стрипа, котрий, довідавшись про цю «велику проблему», за два дні знайшов в інтернеті ці «папери» та передав їх слідству. Але від того часу минуло ще два з половиною тижня, однак Калуська прокуратура так і не підготувала тексту підозри. Тим часом як ще 5 травня настав той момент, коли особи, які підпадають під згадану статтю ККУ, просто будуть звільнені од відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності. Це передбачено ст. 49 ККУ. Очевидно недаремно так затягували з наданням відповідних документів слідству, знаходилися інші зачіпки, аби тільки відтермінувати прийняття певного рішення. Зрештою, «злі язики» подейкують, що у Калуській ЦРЛ це вже не перший випадок, коли за підозрілих обставин помирає людина.

Та, крім суду людського, є ще суд Божий. І тут мимоволі пригадую слова знайомого священика, котрий якось сказав, що професія лікаря є від Бога, при цьому зауважив, що за них потрібно молитися. «Як часто їх ненавидять, навіть проклинають, — сказав отець. — А чи багато за них моляться?». Тут не зовсім з ним згоден, бо, скажімо, на сторінках нашої газети досить часто публікуємо людські подяки на адресу медиків, котрі врятували те чи інше життя, повернули здоров’я хворому тощо. Хіба це не є своєрідною молитвою? Та водночас вистачає й протилежних випадків. Важко сказати — випадково чи ні, але поки цей матеріал готували до друку, до редакції прийшла ще одна жителька області, котра вважає, що саме з вини лікаря, який поставив неправильний діагноз, і відповідно було не те лікування, вона втратила маму. Ця людина також звернулася до правоохоронних органів і також чекає на висновки судмедекспертизи. Щоправда, з огляду на попередню історію є сумніви, чи не доведеться їй їхати за правдою аж до Києва...